Майстриня Тетяна Кава зараз живе у Кременчуці, і каже, що місто їй дуже подобається своєю природою, красою і дуже доброзичливими людьми. Але по своєму рідному Лиману, що на Донеччині, все ж таки сумує, бо там пройшло її дитинство, юність. Там досі знаходяться її улюблені батьки. На жаль, Тетяна поки не може їх вивезти через постійні обстріли, але мріє, що зовсім скоро вони всі зустрінуться, і батьки будуть поруч, і головне, у безпеці
З початку повномасштабного вторгнення в кременчуцькій школі № 7 звичайні кременчужани згуртувалися та почали допомагати нашим захисникам: плести маскувальні сітки і кікімори, шити матраци, подушки.
Вони називають себе «Берегині Крюкова» і роблять багато для фронту. Скільки вже зроблено, важко порахувати, але «берегині» не зупиняються і продовжують працювати. Робочих рук постійно бракує, тому сюди запрошують усіх, хто бажає допомогти наблизити Перемогу
Наша землячка Наталія П. на початку війни разом із двома неповнолітніми дітьми поїхала шукати притулку до Польщі. Минуло півтора року і жінка приїхала у коротку відпустку до Кременчука. Вперше вона опинилася вдома, і каже, якби не діти, які залишилися у Польщі, то вже нікуди б не поїхала з рідного міста. Як то мовиться: у гостях гарно, але вдома набагато краще
Прожити шість десятків років подружнього життя - означає пройти рука в руці тисячами доріг, пережити безліч несподіванок, радісних моментів та негараздів, разом справляючись з усіма труднощами. Фортеця такої сім'ї воістину Діамантова, бо обидвоє зберегли свою любов, щоразу підтримуючи в моменти слабкості.
Подолавши такий довгий шлях разом, подружжя з Кременчука - Григорій Григорович та Катерина Андріївна Балацькі, досі кохають та підтримують один одного. І хоч дружина багато років тяжко хворіє, чоловік робить усе, щоб і далі продовжити їхнє спільне життя
Талановита кременчуцька вишивальниця Наталія Рома мріє, щоб наші люди знали про те, хто вони є насправді: де їхнє коріння, яка в них культура. Щоб українці долучалися до прекрасних традицій свого народу та вивчали власну історію. Це дуже важливо для розвитку нашої країни. Адже без минулого немає майбутнього. Цю думку жінка розділяє повністю і намагається своєю творчістю долучати земляків до справжньої України