Привид Бандери їздить у тролейбусі

НА ФОТО: Такі білборди стоять у Криму напередодні референдуму. Це – наочний приклад інформаційної війни, яка точиться на півострові. Проросійські пропагандисти позиціонують українців як фашистів, і пропонують кримцям обирати між російським та фашистським (українським) Кримом. Хоча офіційних повідомлень про жодного фашиста в Криму немає, і законних підстав називати український Крим фашистським теж немає

«Мы все очень рады, что в Симферополе есть русские солдаты, это миротворческие войска, они пришли защитить нас от бандеровцев! Если бы не они, тут бы такое кровопролитие было, как в Киеве, на Майдане! Говорят, целые поезда бандеровцев остановили на границе Крыма – они ехали сюда жечь дома, отбирать квартиры!»

«В Севастополе многие рады русским военным. Кто же еще защитит нас от бандеровцев? Я внука в детсад отводила, слышала, нянечка рассказывала, что был приказ всем нашим детям делать прививки заразные, это вроде новое правительство украинское хотело сделать! Кто знает, что они еще придумают!».

Такі фантастичні речі «ТелеграфЪ» почув від знайомих мешканців Криму, коли розпитував, як там ситуація. Наші зауваження щодо того, що Степан Бандера та його вояки давно вже мертві, враження на кримчанок не справили. Цілком нормальні люди переконували нас, що в Криму мала відбутися навала «бандерівців». Політологи вважають, що такі настрої серед мешканців півострову поширились завдяки потужній пропагандистській компанії, організованій на підтримку російської інтервенції в Криму. Щоб виправдати агресію, треба вигадати умовного ворога і надалі стверджувати, що інтервенти захищають мирне населення від цього ворога.

За версією «Телеграфа», одним з наочних прикладів антиукраїнської пропагандистської кампанії можна вважати відеоролик, який транслювали в Криму. Ще до початку російської інтервенції, 11 лютого, у тролейбусах Сімферополя (комунальний транспорт) почали транслювати ролик, який місцеві журналісти визначили, як антимайданівський. У його створенні навіть звинувачували організацію «СТОПМайдан», та вона авторства не визнала.

Ролик складається з мішанини страшних картинок та закликів. Спершу глядачі бачать світлини лідерів української опозиції (Кличка, Яценюка. Тягнибока) на «доске позора», потім з’являється слоган: «Их цель – анархия и экономическая разруха!». Далі виникає темна постать у масці Смерті, потім картинки палаючих вулиць та будинків, і раптом серед полум’я плакат: «Бандера прийде – порядок наведе!». На завершення замість Бандери на екрані з’являється прем’єр (на той час) Криму Могильов і розповідає, що Крим підтримує президента (на той час Януковича).

Ані під час російської інтервенції в Криму, ані раніше, коли стояв Майдан у Києві, жодних повідомлень про погроми, вчинені якимись «бандерівцями» в Криму, не було. Втім страх перед Бандерою у кримців є. Звідки ж він?

«Міф про Бандеру готувався до виборів»

Володимир Фесенко

«ТелеграфЪ» запитав відомого українського політолога Володимира Фесенка, звідки узявся міф про привид Бандери та вагони «бандерівців».
Володимир Фесенко, політолог, «Пента», Україна, Київ, 7 березня, для «Телеграфа»:

– Пане Володимире, Степан Бандера давно мертвий, його вояки, так звані «бандерівці», теж мертві або дуже-дуже старі. Реально ніхто з них не може приїхати до Криму. Звідки ж узявся міф про Бандеру в Криму?

– Образ «страшного» Бандери готувався командою Януковича до президентських виборів 2015 року. За режисерським задумом, Бандера мав стати узагальненим образом фашиста, націоналіста, екстреміста, таким собі загальнонаціональним символом «зла». Ідею почали відпрацьовувати ще до київського Майдану. Після того, як почалося жорстке протистояння у Києві, образ страшного Бандери прив’язали до Майдану. Бо Янукович та команда оцінювали Майдан як місце дії націоналістів, фашистів, які рвуться до влади. Щоб переконати у цьому громадян України, серед іншого застосували і символічний образ злого Бандери. В Криму він спрацював дуже ефективно. Треба визнати, що після Майдану в Україні відбувся умовний розкол суспільства на прихильників і противників Майдану. В Криму, за моїми оцінками, більше його противників. Тому для них образ Степана Бандери та злі українські націоналісти-людожери – зрозумілий, прийнятний стереотип. Він задуманий примітивним, бо так його простіше транслювати людям. Для значної кількості громадян, не обтяжених вищою освітою, «бендерівці» – це взагалі усі мешканці Західної України. Хтось вважає їх ворогами, хтось так не думає, та все одно в Криму вони чужі. У цьому і проблема.

– А чутки про вагони «бендерівців» звідки виникли?

– На мою думку, це елемент пропаганди. Чутки про цілі потяги «бендерівців» дійсно поширювались, причому цілеспрямовано – наприклад, у Харкові. Там вони вплинули не лише на пересічних громадян, а й на деяких політиків. Наскільки я знаю, втеча Кернеса і Добкіна (мер Харкова та губернатор Харківщини, ред) 22 лютого відбулася саме через чутки про потяги з «бендерівцями». Втім, час показав, що ніякі потяги нікуди не їхали, ніхто нікого не захоплював. Все це – ознаки не лише інформаційної війни, а й так званих психологічних атак.

– Чи можна вважати ролик про «бандерівців», який крутили в кримських тролейбусах, одним із прикладів інформаційної війни?

– Так, це дуже наочний приклад.

Заборона російської мови в Криму – вигадка

Минулої суботи відбулася розмова, яка нас вразила. Діалог між кременчуцьким поштарем та кореспондентом «Телеграфа» був коротенький, та показовий:

– Доброго дня, що скажете про війну в Криму?

– Так вони самі винні, це ж треба таке утнути – скасувати закон про російську мову та заборонити людям у Криму говорити російською! Звісно, люди там повстали.

– Хто це «вони»?

– Та уряд наш новий, ті телепні, що сидять у Києві.

– Звідки ви дізналися про заборону російської мови у Криму?

– По телевізору казали.

– Які канали ви дивитесь?

– Звісно, російські, вони цікавіші.

– Ви знаєте, що за Конституцією Криму російською мовою дозволено не лише спілкуватися, а й подавати офіційні документи? І цю Конституцію ніхто не скасовував.

– Я такого не знала, вперше чую.

Кременчужанка, яка стверджувала, що люди в Криму повстали через заборону спілкуватися російською, – наочний приклад того, як громадяни стають жертвами пропаганди, у даному випадку, телевізійної. На жаль, приклад не поодинокий. Інша наша співрозмовниця – пані Н. – мешкає у Севастополі, вона подруга однієї зі співробітниць «Приватної газети». Розповідаючи нам про ситуацію в Севастополі, жінка зазначила: «Напрасно всё же украинское правительство отменило закон про языки и людям запретили говорить по-русски, в Крыму большинство говорит по-русски, конечно, есть недовольные...».

Як з’ясувалося, пані Н. теж не знає про те, що Конституція Криму гарантує вільне спілкування та офіційне листування російською.

Дві прості побутові розмови показують, наскільки ефективно діє пропаганда з боку російських інтервентів. Обидві наші співрозмовниці – жінки похилого віку, інтернетом майже не користуються. Інформацію отримують переважно з телевізора. Обидві – російськомовні, відповідно, дивляться російські телеканали. Звідти вони дізналися, що новий український уряд скасував закон про мови регіональних меншин і «заборонив людям в Криму спілкуватися російською». Водночас вони не отримали «із телевізора» інформацію про те, що в.о. Президента України пан Турчинов не підписав згаданий закон, та про те, що Конституція АР Крим гарантує кримчанам право спілкуватися російською:

п.2 ст.10, гл.3 Конституції АР Крим: «в АР Крым русский язык как язык большинства населения... используется во всех сферах общественной жизни»;
ст.11: офіційні документи: паспорт, трудова книжка, свідоцтво про шлюб, документи про освіту тощо виконуються українською та російською мовами;
ст.12: судочинство відбувається українською та російською;
ст. 13: на пошті, в лікарнях, транспорті, комунальних службах спілкування російською та українською.

Війна у телепросторі Криму

Більшість мешканців Криму російськомовні і, відповідно, дивляться російські телеканали. Громадяни, які не звикли користуватися інтернетом, переважну кількість інформації отримують через телебачення. Тому війна у телепросторі Криму набула великого значення. Бо той, хто володіє тут телепростором, той і має переважне право транслювати власну пропаганду. Наразі ми спостерігаємо, як масово припиняють мовлення українських телеканалів у Криму. Їхнє місце займають російські телеканали.

Прес-служба новообраного прем’єра Криму Аксьонова повідомила, що на частоті «Черноморской» також буде мовити нова телекомпанія «Крим 24». Людмила Журавльова – в. о. президента ПТК «Черноморская» – зазначила, що відключення телекомпанії – це «свідоме позбавлення кримців права на отримання достовірної інформації та можливості самим обирати джерела інформації».

Крім того, 3 березня на території АР Крим розповсюдили офіційну заяву кримського парламенту. Депутати парламенту підписали заяву, в якій попереджають, що блокуватимуть на офіційному рівні роботу ЗМІ, які, на думку парламентарів, «искажают реальную обстановку в автономии, чтобы создать иллюзию военного вмешательства, внушить аудитории уверенность, что мирной жизни крымчан грозит опасность».

Політолог Володимир Фесенко з приводу ситуації у телепросторі Криму зазначив «Телеграфу»:

– Те, що в Криму відбувається таке масоване заміщення українських телеканалів на російські – це ненормально, це ознака ведення інформаційної війни. Бо у сучасному демократичному суспільстві не заведено обмежувати громадян у виборі джерел інформації. Пан Наришкін, голова Держдуми Росії, стверджує, що в Криму відбудеться вільний, демократичний референдум, та у ситуації, коли в Криму вимикають українські телеканали, ні про яку демократію говорити немає сенсу.

«Розвал України – програма максимум Путіна»

Росія не лише здійснила військову інтервенцію на територію України. Найвищі посадові особи РФ під час кримської кризи дозволили собі публічні некоректні висловлювання щодо українців та чинного українського уряду, називаючи їх «бендерівцями», «фашистами», «екстремістами». Зазвичай, дипломати та вищі посадові особи утримуються від публічних неполіткоректних висловлювань. Тож «ТелеграфЪ» запитав, чому вони наразі так брутально поводяться, відомого українського політолога пана Фесенка.

Володимир Фесенко, політолог, «Пента», Україна (Київ), 10 березня, для «Телеграфа»:

– Під час кримської інтервенції президент Росії Путін та постійний представник Росії в ООН Чуркін дозволили собі публічно говорити про українців як про «бендерівців», «фашистів», «екстремістів». Путін це сказав на прес-конференції у Кремлі, Чуркін – на засіданні Ради безпеки ООН. Чому, на вашу думку, перші особи іноземної держави дозволили собі такі неполіткоректні висловлювання?

– Путін дозволив собі такі висловлювання, бо діє в межах певної пропагандистської моделі. Він свято вірить в те, що вигадує. Я чув про це і від російських колег. У Путіна досить своєрідне ставлення до України, він говорив про це і на Бухарестському саміті. Він не вважає Україну державою, для нього це якась помилка природи, штучне утворення. Для нього більша частина українців – це росіяни, які лише трохи відрізняються етнографічно. Коли слухаєш те, що каже Путін, відчувається, що він досить зневажливо ставиться до України. Схоже, вважає, що Україна як держава не має права на існування, це помилка історії, яку треба терміново виправити. Це, на жаль, дуже небезпечно. Аналогічну точку зору мають деякі російські колеги. До них варто дослухатися, можливо, це допоможе нам точніше зрозуміти мотиви Путіна у цій кризі.

– Росія прагне захопити Крим, щоби перетворити його на довічну базу Чорноморського військового флоту?

– Дійсно, така ідея є, та, думаю, вона не головна. Програма максимум Путіна – розвал України як держави, знищення її державних кордонів. Оцінюючи кримську кризу, треба брати до уваги мотивацію Путіна щодо київського Майдану. Путін не хоче і не може вважати себе переможеним. Для нього перемога Майдану в Києві – це особиста образа. Тому він наніс удар у найслабше місце – по Криму. Відібрати Крим – це завдання мінімум, адже в Росії до цього часу вважають Крим своєю територією. Розумієте, Абхазія, Придністров’я – це для них чужі землі, а Крим «свій». Це досить поширений в Росії стереотип, Путін діє для його реалізації, і це досить небезпечно. На жаль, Кримом плани Путіна не обмежуються. Його ідея-фікс – постійна дестабілізація ситуації в Україні. Він обрав зручний для себе час, коли Україна ще не оговталась від політичної та економічної кризи. Тож не виключаю, що Кримом Путін не обмежиться, він поглиблюватиме дестабілізацію у східних регіонах, щоб, як мінімум, досягти розколу держави, якщо не знищити її взагалі. Якщо Путін бачитиме потужний спротив з боку європейської спільноти, можливо, він на якийсь час відмовиться від ідеї знищення української держави та обере іншу тактику. Втім, на сьогодні, на жаль, існує значний ризик, що Путін і далі діятиме за планом знищення України.