Чому військовий з Полтавського ТЦК не може проходити МРТ та коли люди у формі стають «незручними» для цивільних

Сержант Ліліян Старчук на війні з перших днів повномасштабного вторгнення. До того довелося проходити військову службу у 2015 році в зоні АТО на Донеччині. А віднедавна він опинився у Полтавському обласному ТЦК та СП. Про бойовий шлях воїна з Полтавщини та його міркування з деяких резонансних соціальних питань розповіла пресслужба Полтавського обласного ТЦК та СП.

Він народився в Казахстані, невдовзі родина переїхала в Україну. Ходив в українську школу, відслужив строкову службу. На Полтавщині виріс та створив родину — разом з дружиною виховали двох дітей. Тепер радіють онукам.

Вийшов з окупації, щоб стати на захист України та звільнити від росіян рідне місто

За освітою — токар, працював монтажником на вежах в нафтогазовій галузі. З цієї посади за мобілізацією потрапив в АТО у 2015-му році та відслужив рік.

У 2016-му він демобілізувався та повернувся до роботи монтажника. А коли почалася повномасштабна війна, одразу прийшов до ТЦК в Карлівці. На цей вчинок, зізнається, його спонукав досвід служби в АТО.

Ветерана АТО спершу записали в резерв та сказали чекати на виклик. А 10 березня пролунав дзвінок, і вже увечері Старчук був у Черкасах у лавах 110-ї ОМБр імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Після двотижневого навчання підрозділ отримав бойове завдання і 27 березня зайняв позиції в Авдіївці.

Ліліян Старчук хоч і займав посаду стрільця, потім старшого стрільця та навідника, періодично призначався старшим по взводному опорному пункті (ВОП) та виконував обов’язки головного сержанта.

 «Треба бути мужиком, брати себе в руки та йти захищати Україну» — солдат з Кременчука, нагороджений «Золотим хрестом»

Його підрозділ беззмінно перебував на своєму ВОПі без ротацій — жили в бліндажах, несли службу в окопах на самому «нулі».

Особовий склад періодично доукомплектовувався — приходило поповнення, були прикомандировані з інших підрозділів. Військовослужбовці, які проходили навчання за кордоном, відзначали, що яка б крута підготовка не була, вона все одно не порівнюється з досвідом реальних бойових дій.

Він розповів, що обстріли та сутички з ворогом були щодня. Проте, особисто бачив лише полонених росіян, бо противника не роздивлявся, а знищував, не підпускаючи ближче, ніж на відстань 10-15 м.

Зізнається, бувало, через пересторогу прострілював кущі, де нікого не було, бо стріляли на звук чи навіть на рух, не роздивляючись хто там.

Серед критичних ситуацій сержант згадує події навесні 2023 року, коли росіяни прорили тунель на Авдіївську промку. Довго й приховано рили, а потім зайшли в тил українських позицій, попередньо обстрілявши їх КАБами.

Та найбільше сержант Старчук запам’ятав день 13 грудня 2023 року. Тоді зранку побратим отримав поранення і в підрозділі цілий день з нетерпінням чекали на евакуаційну автівку. Транспорт приїхав аж ввечері, о 21.00, коли дозволила тактична обстановка. Привезли необхідне, швидко вивантажили, забрали пораненого. Видалася вільна хвилина, щоб зателефонувати додому.

А потім їх «накрило». Поранені були двоє. Один важкопоранений — великий осколок пробив його бронежилет. Ліліян дістав множинне осколкове поранення: п’ята, ноги, черево, грудина, щелепа, голова, вухо… Осколок, що пішов у голову, міліметр би — і пробив череп, сказав пізніше лікар. Першу допомогу одразу надав тактичний медик та побратими, які були поруч.

Після лікування він повернувся у свій підрозділ, та стан здоров’я став різко погіршився — відмовив правий бік тіла. Знову лікування, два тижні реабілітації в санаторії. Збираючись повертатися в підрозділ на бойові, пройшов ВЛК і за його висновками був переведений в тиловій підрозділ — до роти охорони Полтавського обласного ТЦК та СП.

«На захист України мусить стати кожен чоловік, іншого шляху перемогти окупантів немає», — наголошує солдат Антон Баранцов

Основні завдання, які виконує зараз Ліліян Старчук, це — охорона. А є ще обов’язки, які вважає найважчими, хоч і дуже важливими.

Військовий із сумом констатує, що не всі співгромадяни ще усвідомили, що причина щоденних смертей українців, корінь зла — це російська федерація, яка не заспокоїться, поки не знищить нашу націю до останнього українця. Більшість полтавців прагнуть жити так, ніби нічого не відбувається. Обирають особистий спокій, нехтуючи колективним захистом.

«Інколи чую, як мені плюють у спину», — військовий Богдан, який побував у пеклі війни, отримав державну нагороду

Нагадаємо, «Кременчуцький Телеграф» розповідав, як колишній голова Козельщинської районної ради Юрій Марченко добровільно мобілізувався у перший день повномасштабної війни. А воювати на фронті йому довелося у складі стрілецького батальйону на Авдіївському напрямку.

Ми також розповідали про колишнього вчителя фізики з Козельщини 51-річного Олега Федоряка, який воював під Бахмутом у складі 62-го окремого стрілецького батальйону і там отримав важку контузію.