Як полтавський «Отаман» у лісах під Лиманом з росіянами воював та що робить зараз в ТЦК — розповідь колишнього штурмовика

Серед військовослужбовців Полтавського районного ТЦК та СП є військовий з позивним «Отаман». Це псевдо він отримав не лише за козацькі вуса та кремезну статуру — до повномасштабної війни Олександр Бойко був справді був отаманом Свистунівського козацького куреня. Нині ж 56-річний сержант — військовослужбовець Восьмого відділу Полтавського районного ТЦК та СП.

Про бойовий шлях воїна з Полтавщини та його міркування з деяких резонансних соціальних питань розповіла пресслужба Полтавського обласного ТЦК та СП.

До війни Олександр Бойко займався власним фермерським господарством — вирощував агропродукцію, розводив рибу в ставку. Після строкової служби, яку проходив у далекому 1986 році, навіть не думав, що колись знову доведеться повернутися до війська. Та все змінило 24 люте 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення РФ.

Спочатку його зарахували до роти охорони Восьмого відділу Полтавського районного ТЦК та СП. Та за декілька днів у Машівку приїхали представники окремого зведеного штурмового загону «Одін» і Олександру Бойку запропонували долучитися до його лав. Погодився.

Сформований штурмовий підрозділ відправили на злагодження у навчальний центр на Чернігівщині. Упродовж трьох тижнів Олександр Бойко разом з іншими бійцями зведеного загону згадував ази військової науки: поводження зі зброєю, вогнева підготовка, тактична медицина, інженерна підготовка, тактика — у тому числі навички штурмових дій в різних умовах місцевості та забудови.

Взвод Олександра Бойка після проходження бойового злагодження був направлений для виконання завдань на Сумщину поруч з російським кордоном. Їх задачею було утримувати позиції, запобігаючи можливому проникненню ворожих ДРГ. Обстріли траплялися регулярно, але безпосередніх бойових дій в той період вести не доводилося, зазначає сержант.

Вийшов з окупації, щоб стати на захист України та звільнити від росіян рідне місто

Та невдовзі цей «спокій» був з надлишком компенсований на наступному місці виконання бойових завдань — на околицях Лиману, в Серебрянському лісництві.

Коли у бійців закінчився БК, довелося відходити, щоб поповнити запас. Потім «Отаман» та п’ятеро його товаришів повернулися на позицію. Намагалися забрати тіла побратимів, які загинули безпосередньо біля ворожих окопів. Та без успіху — противник не підпускав, постійно обстрілювали мінами, робили скиди з дронів. Так ушістьох вони три доби трималися на позиції без їжі та з мінімальним запасом води.

«Треба бути мужиком, брати себе в руки та йти захищати Україну» — солдат з Кременчука, нагороджений «Золотим хрестом»

Олександр запевняє, що тоді страху за себе не відчував. Хвилювався за те, щоб виконати завдання, та за своїх побратимів. Штурмові дії були не найскладніші, пояснює воїн. Важче стало, коли позиції, які щойно вдалося захопити, росіяни почали щільно накривати мінами, а над головою постійно висіли ворожі дрони. Скидали не тільки вибухівку, а й газові гранати. Рятувалися за допомогою зволоженої тканини, яку накладали на обличчя, згадує Олександр.

Він згадує, що тоді його підрозділ утримував ту позицію під Лиманом декілька тижнів. Щоб трохи перепочити мінялися з побратимами раз на 3-4 дні — була можливість відійти на декілька кілометрів у тил, щоб відіспатися, прийняти душ та попрати одяг. За два тижні по тому під час чергової ротації Олександр Бойко отримав контузію та поранення.

Після декількох місяців лікування та реабілітації Олександр Бойко повернувся в підрозділ, з якого починав службу — до Восьмого відділу Полтавського районного ТЦК та СП в Машівку. Після контузії стан здоров’я вимагає постійного лікування, тож періодично йому доводиться лікуватися у військовому госпіталі.

«Інколи чую, як мені плюють у спину», — військовий Богдан, який побував у пеклі війни, отримав державну нагороду

Поки що «Отаман» не розглядає можливість звільнення з лав ЗСУ за станом здоров’я, бо бачить, що цивільні чоловіки не надто поспішають ставати на захист України.

Серед обов’язків «Отамана» в ТЦК, окрім охорони, є ще й оповіщення громадян. Під час оповіщення доводиться багато спілкуватися з військовозобов’язаними, перевіряти їх документи, виписувати повістки на уточнення даних чи проходження ВЛК.

Найскладніше, відзначає сержант, це коли люди не розуміють, що таке військовий обов’язок, починають скандалити, ображати, принижувати та часто питають, чому він сам не воює.

«На захист України мусить стати кожен чоловік, іншого шляху перемогти окупантів немає», — наголошує солдат Антон Баранцов

Нагадаємо, «Кременчуцький Телеграф» розповідав, як солдат роти охорони Полтавського ТЦК Дмитро Гонтарь до того, як навесні цього року повернувся з фронту до рідної Полтави пройшов бої у складі окремого зведеного штурмового підрозділу «Одін» ТЦК Полтавщини на Бахмутському та Лиманському напрямках, а також в Авдіївці.

Ми також писали, як колишній голова Козельщинської районної ради Юрій Марченко добровільно мобілізувався у перший день повномасштабної війни. А воювати на фронті йому довелося у складі стрілецького батальйону на Авдіївському напрямку.