Повернувся з Угорщини, щоб стати на захист України, та був поранений під Авдіївкою: розповідь рекрутера з Полтавського РТЦК

Сьогодні, 13:31 Переглядів: 312

 

На самому початку збройної агресії Росії, ще у березні 2014-го, Олег Семко пішов до лав ЗСУ добровольцем, покинувши престижну роботу в Полтаві

Повернутися в Україну 24 лютого 2022 року Олега Семка спонукало розуміння того, що його допомога та військовий досвід, отриманий у 2014-2015 роках у лавах 1-ї танкової бригади, вкрай потрібні для захисту України.

Військовий з Полтавського ТЦК розповів про поранення на фронті, мобілізацію та реакцію чоловіків на вручення повісток

Про це повідомляє пресслужба Полтавського обласного Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

— У 2022-му я працював за кордоном — у Будапешті. На заводах «Самсунг» монтували систему пожежної безпеки. Офіційно працював, платив податки. Практично оформив посвідку на проживання в Угорщині. Та ранком 24 лютого, дізнавшись новини, зателефонував директору й попросив розрахунок, щоб повернутися в Україну, Мене ніхто не зрозумів — а в нас чоловіків 30 було з України. Були хлопці із Сум, які вже знали, що танки під Сумами. Вони не знали, чим зможуть допомогти своїм рідним, якщо повернуться. А я знав, розповідає інструктор відділення рекрутингу та комплектування П’ятого відділу Полтавського РТЦК та СП головний сержант Олег Семко.

Він став на захист України на самому початку збройної агресії Росії — у березні 2014 року. Тоді теж пішов добровольцем, покинувши престижну роботу в Полтаві. Відслуживши рік, демобілізувався та з головою занурився у роботу, щоб забезпечити дружину, двох доньок та сина, які його чекали вдома.

Лиходій повернувся з Іспанії, змінив пательню та баняки на зброю, і разом з братами пішов захищати Україну

Так само й у лютому 2022-го, не зволікаючи, виїхав до України, щоб добровольцем долучитися до війська. Добирався складно — декілька днів. До Полтави приїхав уже вночі, переночував у знайомого. А ранком вирушив додому на Диканщину. Знав, що тривожна валізка була зібрана ще з 2015 року: форма, берці, броня, шолом, аптечки. Приїхав додому, поцілував дружину та дітей, посидів з ними годинку і поїхав до ТЦК — мобілізовуватися до лав ЗСУ.

— Дружина плакала. Ну, а що — вона знає, що я такий і по-іншому б не міг би вчинити. Поїхав на Полтаву одразу — це вже було 27 лютого. Тоді бригади були сформовані, резерв був дуже великий. Але я достоявся, мені запропонували в 13 стрілецький батальйон — я погодився. І за пів години по тому батальйон вже сформували, — згадує головний сержант процес мобілізації.

Перший виїзд новосформованого підрозділу на фронт був 1-го липня 2022 року — на Харківщину, в район Богодухова. Олег виконував завдання на блокпостах. У жовтні батальйон виїхав на Донеччину, в напрямку Соледара. Були в Костянтинівці, у Бахмуті.

— У Бахмуті прийшов ротний і сказав, що потрібні добровольці — ті, хто будуть заходити перші на нульові позиції. У нас увесь взвод підняв руки — ми всі були вмотивовані. Але зайшла інша рота. А нас перекинули в Мирноград — там навчалися тактики. Інструктори зі 110-ї бригади навчали дуже добре — тактика, медицина, штурмові дії, — згадує воїн.

Потім фронт. В Олександрополі неподалік від Нью-Йорка виконував бойові завдання у складі кулеметного розрахунку разом з президентською бригадою. До російських позицій там було метрів 800. Головний сержант згадує, що саме там побачив, як можна злагоджено працювати на лінії зіткнення. Якщо ставало дуже «гаряче», завжди підтримувала наша артилерія, ефективно придушуючи натиск росіян.

«Повістки роздавати найважче — на війні легше»: як «фізик», який пройшов Бахмут, опинився в ТЦК на Кременчуччині

На початку січня 2023 року підрозділ Олега Семка зайняв позиції між Красногорівкою та Авдіївкою.

— 8-го січня ми зайшли на позиції, які мали утримувати. Десь кілометрів за два від нуля нас висадили, поділили на дві групи і ми пішки тихенько та зайшли у свою посадку. Ну, посадка це гучно сказано — там від дерев залишилося місиво. Це був навіть не «нуль», а «мінус нуль» — до росіян метрів 100. Там не було бліндажів, всі були розбиті, окопи були перебиті. Тому що постійні обстріли — дрони, міномети, танки. Я був старшим на позиції. На морозі при -19 градусах ми намагалися почистити траншеї, щоб можна було хоча б навкарачки пересуватися. Грілися в маленькій ямці по черзі — мали маленькі окопні свічечки, які не так давали тепло, як психологічну підтримку, — розповідає військовослужбовець.

Він та його п’ятеро побратимів трималися на цій позиції добу. Вдосвіта отримали повідомлення, що в їх бік рухається російський підрозділ. Коли аеророзвідники підняли в повітря дрон, то побачили, що противник значно переважає чисельністю: три десятки росіян проти шести наших бійців.

Вийшов з окупації, щоб стати на захист України та звільнити від росіян своє рідне місто

Українські захисники билися несамовито. Олег згадує, як «пригощали» росіян щільним вогнем з автоматів, з сусідньої позиції побратим підтримував їх прицільним вогнем з гранатомета. І цей штурм вдалося відбити — покинувши на полі бою загиблих та поранених, росіяни відступили.

— Нам, можна сказати, пощастило: поки ми там були, їхня техніка до нас не дійшла. Перед нами було дві російських бехи спалених, тож вони побоялися знову лізти, — зазначає військовий.

Натомість противник не залишив їх у спокою та взявся «розбирати» позицію з мінометів. Одного з воїнів поранили. Розуміючи, що на такому холоді без медичної допомоги шансів вижити у побратима дуже мало, Олег передав командуванню інформацію про потребу в терміновій евакуації та отримав наказ виходити.

«Інколи чую, як мені плюють у спину», — військовий Богдан, який побував у пеклі війни, отримав державну нагороду

Дорогою до точки евакуації група потрапила під сильний артобстріл — не дійшовши 20 метрів до сусідньої позиції, поранення дістали усі. Олегу уламками снаряда сильно пошкодило ноги.

— Перебило ахіллові сухожилля — міг тільки повзти. Але доповз, товариші мене витягли, відправили на евакуацію. І потім було 8 місяців постійного лікування. Мені і зараз важко ходити — так нормально все і не зрослося. Завжди в машині тримаю ціпок. А тоді ротний запропонував перевестися в зенітний підрозділ. Але це був би тягар для хлопців — я на платформу навіть не залізу. А ще ж ящики треба тягати — в екіпажі усі взаємозамінні мають бути. Тому служив у частині, ходив у наряди, — розповідає воїн.

Після проходження ВЛК з висновком про непридатність до бойової роботи головний сержант Олег Семко отримав наказ про переведення на військову службу до П’ятого відділу Полтавського РТЦК та СП в Диканьку на посаду інструктора відділення рекрутингу та комплектування.

Солдат роти охорони Полтавського ТЦК розповів, через що довелося пройти йому та його побратимам

Серед його обов’язків — проведення агітаційної роботи серед військовозобов’язаних чоловіків щодо залучення на військову службу за контрактом. А також інформування молоді про вступ до вищих військових навчальних закладів.

У Кременчуці відкрився Центр рекрутингу української армії — людина сама обирає, де хоче служити

За словами головного сержанта, зараз на контракт ідуть переважно чоловіки віком 25-35 років. Серед переваг контракту Олег відзначає те, що військові обов’язково проходять навчання за кордоном. А також мають можливість обрати бригаду та посаду для своєї служби. За його словами, обирають переважно ті бригади та підрозділи, де вже служать друзі чи родичі.

— Не так давно прийшов хлопець 20-річний і сказав, що хоче в морську піхоту. Обрав 35-ту бригаду. А в мене там служить зять і племінник, який теж, до речі, пішов 20-річним на початку повномасштабного вторгнення. То я зідзвонився, запропонували цьому хлопчині посаду — він вже закінчує БЗВП і збиратиме та ремонтуватиме дрони, бо дружить з технікою, — розповідає військовий.

Олег Семко висловив свої відношення до «ухилянтів» та тих, хто не бажає захищати свою країну.

— Я не розумію чоловіків, які ховаються. Мужики по 30-40 років — в самому розквіті. Їм би воювати, а вони вдома за жіночі спідниці ховаються. Але якщо в людини немає совісті — ти ж йому своєї не додаси. Маю надію, що наступить якийсь переломний момент у свідомості громадян і буде як у 22-му. Тоді була велика гордість за наш народ, коли стояли черги до ТЦК з людей, які пішли захищати країну. Люди розуміли, що це потрібно, і просто піднялися й пішли. Тому що ніхто нашу землю не захистить, крім нас. У моєму взводі служив виконавчий директор дуже солідної європейської фірми — він теж пішов добровольцем. Таких прикладів багато. І це спростовує ворожі наративи, що в нас «тільки бідняки воюють», — заявив військовий.

 «Треба бути мужиком, брати себе в руки та йти захищати Україну» — солдат з Кременчука, нагороджений «Золотим хрестом»

Нагадаємо, раніше ми писали, як колишній голова Козельщинської районної ради Юрій Марченко добровільно мобілізувався у перший день повномасштабної війни. Воювати на фронті йому довелося у складі стрілецького батальйону на Авдіївському напрямку.

Автор: Віктор Крук
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 45 від 7 листопада 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх