Де зариті гроші?

З чого почнемо – з імператриці чи з грошей? Мабуть, все-таки з імператриці – так пристойніше. І цікавіше. Гроші – вони усюди. А імператриці  нині -  рідкість.  Наприклад, у Кременчуці  збереглося одне єдине місце, яке свого часу відвідувала справжня імператриця – Катерина ІІ.  Це – Міський сад, він же колишній парк залізничників, він же Потьомкінська  дубрава, він же імператорський парк.
У 1787 році Катерина ІІ мала проїхати через Малоросію, прямо  через самісінький Кременчук. Виключно заради її величності у  місті швиденько побудували палац та розбили ландшафтний парк. За рік упорались! Палац будував відомий архітектор  – Іван Старов. Розписував покої Володимир Боровиковський. Парк спланував  наймодніший на той час англійський  майстер – Вільям Гульд. Отак у провінційному Кременчуці водночас зібралися три найвизначніші майстри. І залишили місту чудовий подарунок – вишуканий палац і гарнющий ландшафтний парк. Імператриця приїхала, подякувала, пожила три дні і поїхала далі. Парк залишився. І став найулюбленішим місцем відпочинку кременчужан. Його завжди любили – найперше за ставок та  величезні дуби, під якими так приємно гулялося влітку.
Диво, але старий імператорський парк дожив до наших часів. Пережив революцію, епоху Павликів Корчагіних, які  геть усе рубали на дрова, пережив війну і  навіть перебудову. Але, здається, сили жити у старого парку вичерпалися – хто ж знайде сили двісті років протистояти людській жадібності на нерозумності?
Сьогодні  від парку та старих дубів мало що залишилося. Залишки ці  під загрозою повного знищення. А починалося все так пафосно. У 1993 році Міський сад отримав статус пам’ятки природи місцевого значення.  Непоганий офіційний статус, який певною мірою захищає старовинний парк від бізнесменів-винищувачів – порубати дерева, побудувати сауну, гральні автомати встановити він не дає. Зате від благодійників статус захистити не може.

У 1998 році Міський сад кременчуцька влада передала на баланс новоствореному благодійному фонду “Християнський світ” (голова С. Алещенко). Передала за ініціативою тодішнього міського голови пана Пономаренка. Вважалося, що Фонд парк оберігатиме, доглядатиме та реконструюватиме. Для того часу це був непоганий піар-хід. У 98-му в місті точилася запекла боротьба за мерське крісло між тодішнім мером паном Пономаренком та амбітним юніором паном Надошею. Ось Іван Кіндратович Пономаренко і зробив такий грамотний  хід з екологічним відтінком – турбуємося, так би мовити, про народні парки.
Одразу після передачі парку Фонду про нього ще говорили, навіть писали – що там рубають дерева, саджають дерева, чистять ставок. Потім вибори скінчилися. Про парк забули. Надовго.
У березні цього року у світ вийшла книга Алли Миколаївни Лушакової  “Городской сад”. Презентація пройшла у краєзнавчому музеї. Захід відвідала міська влада. І голова того самого Фонду – пані Алещенко. Так вийшло, що про парк знову згадали. І одразу стало цікаво – а що ж Фонд за сім років зробив задля збереження старовинного парку?

А справді, що? Ми пішли і подивилися. Сумне то було видовище.  Добре, що імператриці вимерли у нас як вид. За таке утримання парку її величність могла б і вкоротити когось на голову. Перші відвідини сталися два тижні тому. Парк був так безнадійно засипаний сміттям, брудом, пляшками та ганчір’ям, що хотілося втекти звідти якнайшвидше. Але ж робота – це  робота. Ще тиждень ми ходили до парку, як на роботу – щоби зустрітися з головою Фонду “Християнський світ” (він розташувався тут же, у колишньому Палаці культури залізничників). Пані Алещенко ми так і не знайшли. Як не знайшли жодного садівника, сторожа або охоронця.
Не знайшли ми також висаджених у 1998 році дерев та екзотичних чагарників. Взагалі молодих насаджень не побачили. Лише сміття, обламані гілки та запустіння.
 Що ж доброго зробив Фонд “Християнський світ” для Міського саду? Куди  подів кошти, які протягом семи років виділялися за цільовим призначенням на реконструкцію та благоустрій парку?
“ТелеграфЪ” готовий надрукувати фотографії оновлених паркових насаджень, якщо голова Фонду пані Алещенко спроможеться їх вказати.  Також ми готові надрукувати звіт, на що благодійний фонд витратив кошти, отримані за сім років.

Благодійний фонд “Християнський світ” непогано (як для себе) розпорядився майном, переданим йому владою. У старий Палац культури залізничників одразу пустили орендарів – кілька релігійних громад, у тому числі Церкву “Завіт”. Пардон, пардон, не орендарів – орендарів не можна.  Назвемо громадян, яких Фонд пустив у приміщення,   партнерами по благодійництву. “Християнський світ” уклав із “Завітом” хитру угоду “Про безоплатне користування майном”.  Згідно з угодою, “Завіт” начебто безкоштовно користується приміщенням Палацу. Але при цьому зобов’язаний щомісяця перераховувати  “Християнському світу” по 3 000 грн. – як “добровільний благодійний внесок”.  Саме так у професійних благодійників називається орендна плата. Навіщо так хитро?   Так це зрозуміло. Орендна плата – це прибуток. З нього податки треба платити. З “добровільних благодійних внесків” податки не сплачуються. Брутально кажучи, всі гроші йдуть до кишені.
Лише за три місяці 2005 року “Завіт” виплатив “Християнському світу” понад 6 000 грн. За 2004 рік – 16 800 грн. За 2003-й – 11 750 грн. І так щороку, у залежності від суми “добровільного внеску”.
“Християнський світ” мав би витратити їх на впорядкування парку – адже саме для цього йому передали парк. Але “ТелеграфЪ” не знайшов жодних слідів паркового благоустрою. Можливо, існують віртуальні зелені насадження, описані у звітах та бізнес-планах. Але це не зараховується. Нам би живі побачити. Якщо їх немає,  де гроші?

Ця липа  невдовзі стане реліктом. Нащадки ходитимуть нею милуватися. Називатиметься вона “Липа невідомого депутата”. Ця липа єдина збереглася з цілої Депутатської алеї. О, то була цікава історія! Влітку 1998 року, у розпал виборчої кампанії міського голови, тодішній голова пан Пономаренко підбив депутатів зайнятися корисною справою – піти і посадити деревце  у старому парку.  Слухняні депутати пішли і посадили. Кожен – по деревцю. Було їх більше двадцяти. “Християнський світ” за ними доглядав. В результаті вижило одне єдине  деревце.
Вбережемо Липу невідомого депутата – наочне свідчення єдиного корисного вчинку депутатів!            
Не лише липи загинули під  турботливим доглядом “Християнського світу”. У тому ж 1998 році на кошти міськвиконкому були закуплені у Центральному Ботанічному саду та висаджені у Міському саду більше сотні екзотів. Серед них – гінкго білоба, тюльпанове дерево, бобовник Золотий дощ. Доглядати за насадженнями мав “Християнський світ”.  У 2005 році навіть сліду тих насаджень не залишилося.

Я б дуже хотіла, аби представники влади, активні депутати та благодійники зрозуміли таку просту річ:  Міський сад – це пам’ятка природи. Тут ростуть дерева, які бачили 250-річну давнину. У цьому місці сформувався стійкий біогеоценоз, який не можна  руйнувати. Ніщо не прикрашає так парк, як прекрасні старі дерева та  ставок. Ставок –  окраса будь-якого парку. Неможливо так злочинно до нього ставитися. Неможливо замість дерев наставити тут залізних атракціонів та ігрових автоматів. Людям потрібні парки – бо людям потрібно дихати. У цьому районі – поміж “Кредмашем” та великою транспортною розв’язкою – дихати більше нічим.