Що роблять у Польщі, аби люди краще жили

У нашій країні політики перед виборами раптом згадують, що «Україна – для людей» і нагадують на білбордах із портретом власної особи як вони самі потрібні Україні… На відміну від цього, у Польщі про те, що країна та влада існують для людей (а не навпаки) свідчать реалії життя. Це – набагато кращі дороги, зручніший транспорт, чистіші вулиці та влада, відкрита для громадян.

У Варшаві вразив транспорт та ставлення до власної історії

Бруківка, квіти у великих вазонках уздовж затишних вулиць старого міста, величні палаци польських правителів, «стрункі» церкви та костьоли, поважні «амбасади» – посольства різних країн. Такою відкривається очам Варшава.

Незважаючи на те, що польська столиця була на 90% зруйнована під час Другої Світової війни, у ній відчувається справжній дух старовинного міста. Важко уявити, що «старувку» – стару частину із площами, мури замкової стіни та королівський палац, знищені німецькими бомбами, так удало відновили по кресленнях та фото. Шанобливе ставлення до власної історії дуже вражає.

Друга вражаюча приємність – міський транспорт. Ні про які горбаті (і навіть не горбаті) маршрутки і мови бути не може! Вулицями ходять великі автобуси, з низькою підлогою для зручної посадки інвалідів. У павільйонах на зупинках – чіткий графік руху, по хвилинах, крім цього є інформація про всі зупинки на маршруті. А не просто «інтервал руху», як це буває у нас. Тобто заблукати у Варшаві зовсім неможливо. Тим більше, що інформація про наступну зупинку «біжить» по електронних табло у самих автобусах. На станціях метро – ліфти для інвалідів, спеціально обладнані для них туалети. А блукаючи по старому місту, надибали ми громадський туалет. Абсолютно безплатний і такий же абсолютно чистий! Чистіший наших платних.

Листя тут не згрібають у купи, як це робиться у нас (коли при цьому громадяни докидають туди побутове сміття). Листя у Варшаві складають у великі пакети, доки по них не приїдуть тамтешні комунальники.

Тут і працює, і живе польський президент.

Бургомістр міста Ловіч може спати спокійно

Після перебування у Варшаві мене направили на журналістське стажування до старовинного польського містечка Ловіч, яке веде свою історію від 1136 року. І знову акуратні, як і у Варшаві, вулички, бруківка та жвавий рух з будівництва доріг.

Дуже симпатичне місто, де кілька костьолів та церков. Особливо вражає великий білий кафедральний собор у центрі міста. Навпроти нього – резиденція єпископа. Як і у Варшаві, у Ловічі є площі, Старий ринок та Новий ринок. Кав‘ярні-кнайпи, затишні «цукерні» – кафе із солодощами, магазини та магазинчики.

Усюди в місті – така ж сама чистота, як і у Варшаві. Заради справедливості слід сказати, що неподалік від готелю ми таки знайшли якусь роздовбану та брудну площу. Але польські журналісти просвітили – то не клопіт нинішнього бурмістра. Бо земля ця – приватна власність, вона викуплена під будівництво. Місцева санітарна служба вже й ніби штрафувала підприємця за недогляд – та він на те не зважає.

Бургомістр (по-нашому мер) Ловіча, Кшиштоф Калінський – вусатий дядечко, який дещо нагадує польських панів із кінофільму «Вогнем і мечем». Багатодітний тато – має п‘ятьох дітей, які названі на честь польських князів. Любов до історії у пана Калінського – від своєї першої професії. До обрання на цю посаду працював учителем історії у місцевій школі.

Для того, щоб потрапити до бургомістра, журналістам не треба проходити «фільтр» прес-служби мерії. Такої служби тут просто нема! Була при колишньому бургомістрі, і тоді журналісти місцевої газети «Новий Ловічанин» мали проблеми з доступом до інформації і навіть судилися з бургомістром – той захищав свою ділову репутацію. Проте нинішня влада Ловіча ставиться до преси як до партнера. Пан Калінський прибрав посаду речника. Журналісти, якщо дуже треба, можуть зателефонувати йому просто на мобільний. «Нинішня влада не боїться визнавати свої помилки», – каже Войтек Валігурський, головний редактор «Нового Ловічанина».

Пан бургомістр справив враження щирого співрозмовника. Розповідаючи про проблеми, які найбільше турбують мешканців, хутко приніс книгу прийому. Найбільше звертаються до нього з приводу отримання комунального житла та ремонту доріг. Пан Калінський вважає, що черга на житло у місті дуже велика: аж 300 осіб (на 30 тисяч населення Ловіча). А здали житла торік мало: усього один будинок на 54 квартири… Проте якби у Кременчуці черга просувалася так швидко (за 5-6 років), напевне, всі були б щасливі. Те саме можна сказати й про стан доріг Кременчука у порівнянні з Ловічем. Так що, пан бурмістр може спати спокійно, про що ми йому й сказали. Він несказанно зрадів – як дитина.

Куди йдуть кошти Євросоюзу

Українські політики люблять подискутувати між собою на тему вступу до Євросоюзу (хоча, на жаль, нас там ще не чекають). При цьому «ліві» лякають громадян, що наші товари будуть не конкурентноздатними на європейському ринку, і ми всі опинимося… ну, ви самі знаєте де.

Від перебування у Польщі в мене склалося враження, що вона отримала лише плюси від вступу до Євросоюзу (у них кажуть унії). Наразі суми коштів, які Польща отримує з бюджету унії, набагато більші, ніж вона туди перераховує (як кожен член Євросоюзу). Особливо активно будуються дороги. Наприклад, маленький Ловіч отримав торік 5 мільйонів євро на дороги. (За умови, що мерія сама фінансує 25% будівництва доріг). Співфінансування отримують не тільки проекти громад. Так, довелося побувати на двох підприємствах у Ловічу: приватному плодово-овочевому консервному заводі та молокозаводі. Вони теж дістали фінансування ЄС на купівлю сучасного обладнання.

Давній костьол - як візитка старовинного містечка Ловіч, що в 80-ти кілометрах від Варшави.

Вид на Ловіч, який відкривається з башти костьолу.

На сесію польської ради міста може прийти будь-хто з громадян

Плакат про те, що проводиться сесія міської ради, вивішується на будівлі адмінприміщення – ратуші. Прийти і послухати, що вирішують «радні» (тобто депутати) може кожен із громадян міста чи села (у Польщі – це територіальна одиниця гміна). А журналістам не треба акредитації, щоб бути прийнятим у мерії, такого поняття у них просто нема! Сама сесія проходить не так нудно, як наші. Під час сесії у Ловічі радні та гості можуть випити кави або чаю – усе це стоїть на столах.

Ми побували якраз на бюджетній сесії, де, серед іншого, аналізували виконання міських програм. Аналізували куди саме пішли гроші: називалися конкретні вулиці, які відремонтовано, та інші об‘єкти. Цікаво, що від ремонту однієї з вулиць Ловіча залишилися кошти. Неймовірно уявити таку ситуацію в нас: у нас би їх так «освоїли», що обов‘язково ще й попросили доплати за подорожчання матеріалів у процесі будівництва. До речі, детальна інформація про всі тендери на міські «пеньондзи» (тобто кошти гміни) розміщується в Інтернеті, на сайті мерії. Тільки-но відбувся тендер – у той же день розміщують його протокол, звідки видно, як оцінювали учасників і за якими критеріями визначали переможця. На відміну від їхньої демократії, нам, українським журналістам, доводиться вибивати таку інформацію. Бо її намагаються давати дозовано: хто переміг, і яку кількість балів набрав. А про критерії тендерів влада воліє промовчати…

У наступному номері ми розповімо про те, що роблять двоє українських учителів у польській глибинці, та про рівень життя у Польщі.