Обличчя ненависті

Замальовка з натури: біля під’їзду «хрущовки» стоїть група пенсіонерок – спілкуються.  Через гомін чітко проривається один  голос.  Жінка кричить: «А її, тварюку, облити бензином та спалити на площі!!!  Працювати йому не дає... Та я б їй ту косу із шкірою б відірвала!!!»  Голос у відповідь: «Ой, Нінуська, а я б краще того бендеру клятого спалила! На площі, принародно!!!  Щоб люди знали...»  Повз групу екстремісток похилого віку йде жінка з дитиною – гарненькою дівчинкою років п’яти.  Дитина весело вистрибує, розмахує яскравим пакунком і радісно кричить: «А я буду за Юлю голосувати!»  Настає миттєва пауза.  Потім тітки волають вже  хором: «Та вона...пі-пі-пі-пі...»  Жоден з епітетів, озвучених громадянками, навести у газеті неможливо – вони достойні лише паркану.

Від такої кількості лайки дитина перелякано притуляється до своєї  мами. Та хапає її за руку і мовчки  заходить до під’їзду.  Двері зачиняються.  Пенсіонерки, немов нічого не сталося, продовжують гомоніти далі.

А ми просто отетеріли.  Біля під’їзду  стояли  звичайні жінки.  Чиїсь бабусі, матусі та дружини.  Цілком вірогідно, турботливі та покірні.  Звідки така кровожерливість?   Чому вони вважають можливим вголос обговорювати, яким би диким тортурам, коли б їхня воля, піддали українських політиків?  Адже люди, зазвичай, соромляться вголос визнавати, що бажають конкретній особі  смерті.  А як пояснити те, що ці бабусі та матусі так брутально лаялись у присутності маленької переляканої  дитини?  Чому вони не соромляться власної поведінки?  Усі ці питання «ТелеграфЪ» поставив психологу.

Постійний експерт рубрики «Сімейна сцена» – сімейний психолог Наталя Развадовська:

– Те, що ви побачили, та те,  що вас шокувало – це не просто  прояв агресії до українських політиків.  Насправді, це прояв великої образи на власне  життя.  Можливо, на чоловіка, на дітей, які не приділяють достатньої уваги,  на колишніх колег, які забули про тебе, щойно ти вийшов на пенсію. І, звісно ж, на державу. Українським пенсіонерам притаманне почуття, що їх обікрали, на них нажилися. Адже це покоління, молодість якого пройшла за часів Радянського Союзу.  Тоді усі зовні жили приблизно однаково.  Не існувало такого колосального розподілу на дуже бідних і дуже багатих.  Сьогодні люди живуть дуже по-різному.  І пенсіонерів  переповнює  агресія, бо вони переконані, що багатії розбагатіли саме за їхній рахунок, поцупивши їхні вклади та пенсії.  Фактично, вони заздрять  багатіям, але це відбувається на несвідомому рівні.  Втім, агресія пенсіонерок носить вербальний характер – свої погрози вони лише виголошують, далі не йдуть.  Накопичена усередині образа, роздратування та інші негативні емоції повинні знайти нарешті якийсь вихід. От вони і виходять через лайку та агресивну поведінку.  Покоління пенсіонерів росло у суспільстві, де прояв щирих почуттів фактично був заборонений.  Радянських жінок з дитинства вчили: ти не маєш права злитися, не можеш проявляти своє обурення поведінкою начальника, батьків, вчителів.  Цінувалась покірність та стриманість.  Але негативні емоції відчуває кожна людина. І вони повинні мати вихід.  Або цивілізований –  коли батьки вчать маленьку дитину розуміти свої емоції, проявляти їх та приймати.  Або ж не надто цивілізований – коли дитину вчать тамувати усі негативні емоції у собі, вона росте слухняною та потайною.  А ставши пенсіонеркою, дає такий вихід власним прихованим емоціям. Що стосується лайки у присутності маленької дитини, тут, скоріше за все, жінки увійшли у раж, вони  себе так розпалили, що вже просто не реагували на присутність дитини, яку така агресія може налякати. Не варто також забувати про ригідність мислення людей похилого віку.  Воно стає негнучким і менш оперативним. З роками робочі клітини мозку гинуть.  Дуже важливо уповільнити цей процес – розгадуйте кросворди, вчіть вірші та іноземні мови. Чим більше людина займалася у молодості розумовою працею, тим більше шансів у неї зберегти активність мислення і у старості.  Якщо у неї протягом життя було активовано 80% клітин мозку, то, навіть, якщо 30 % з них загине з віком, 50%  працюватимуть.  Якщо ж протягом життя в активованому стані перебувало лише 30% клітин мозку, проблеми з мисленням виникнуть серйозні.  Хотілося б порадити українським пенсіонерам активніше шукати позитив у своєму житті. Наскільки я знаю, у Кременчуці діє університет для людей похилого віку, організовуються вечори танців.  Чому б не зібратися тією самою компанією, що стояла біля під’їзду, та не спробувати  приємно провести час і отримати позитивні емоції?