Як «ТелеграфЪ» люк на металобрухт здавав

Міліціонери за останні роки більш-менш "виховали" власників пунктів прийому металобрухту – мало хто погодиться прийняти цілий люк, каналізаційну решітку чи дорожній знак. Тому "заробітчани" попередньо проводять безліч маніпуляцій – розрізають та пошкоджують металеві вироби, обпалюють на них фарбу. Ці б зусилля та й у потрібне русло...

– Якщо людина здає частину кришки люка, то до неї вже ніяких претензій не пред'явиш, – каже заступник начальника відділу громадської безпеки при міськуправлінні міліції Аркадій Кухаренко. – Він вже здає не виріб, а лише шматок металу.

"ТелеграфЪ" вирішив провести невеличку провокацію і спробувати здати цілісіньку кришку люка, люб'язно надану міськводоканалом.

Старий добротний метал із вилитими радянськими зірками – він вже відслужив своє на благо комунального господарства і тепер йому доведеться стати жертвою у двобої з неслухняними металоприймальниками. Він важить, мабуть, усі 70 кілограмів. Тож сподіваємося виручити бодай 50-70 гривень.

Одягаємося, як не зовсім добропорядні громадяни, один з нас, за легендою, схожий на наркомана, інший – на алкоголіка. Цього похмурого дня ми вирішили розвеселити себе парою пляшок горілки. Гроші на "оковиту" маємо виручити за металевий люк, котрий надибали у знайомого на городі – він прикривав вигрібну яму, якою господарі вже не користуються.

"Синку, ти б його хоч побив спочатку"

На першому пункті прийому металу, що на Сумській, нам не пощастило – у це важко повірити, але він був зачинений на обід. Чекати нам не хотілося, тож поїхали на Хорольську. Вивантажили люк із "кравчучкою" з машини, я потяг його до воріт. Заняття не з легких. Що змушує байстрюків метал возити – незрозуміло, адже вантажниками за те саме можна набагато більше заробити. Неподалік воріт зустрічаю жіночку, що довірливо мене питає:

– Здавати? – і киває на люк.

– Ага!

– А знаєш, що таке здавати не можна?

– Ні, – брешу та чесно додаю, – я вперше здаю.

Жінка поглядом запросила за ворота. Разом із нами зайшов чолов'яга років під 50 – він здавав усіляку металеву дрібноту та шмат труби. На подвір'ї хазяйнував чоловік, котрий, як тільки побачив мене з люком, так і запитав нервово: "Чого приперся? Я це не прийматиму!".

– Синку, ти б його хоч побив спочатку, – радить мені мій "колега", натякаючи, що цілий люк здати майже не можливо.

Жінка вмовляла свого компаньйона прийняти люк, але той був непохитний. Якщо б я трохи затримався, то відправився за би "розповсюдженою адресою". Як то кажуть, "респект і уважуха тобі, мужик"! Поперся я з люком назад до машини.

"Ти на вулиці з люком не показуйся, бо довго ментам будеш розказувати, де його взяв"

Наступна наша точка – на вулиці Чкалова. Проходжу біля будинку, бачу, що на дорозі немає люка – хтось "спер", а дорожники на дірку шмат шиферу поклали. Думаю: "Це воно! Тут ніхто не буде соромитися люк прийняти". Грюкаю у ворота. За ними хтось неспішно працює болгаркою. Зазираю за паркан – човни, мотоцикли, усілякий мотлох. Люків немає... Ворота відчиняються і виходить чоловік:

– Чого?

– Люк приймете?

– Ні. Штраф за це 1400 гривень, тому ніхто в тебе його не прийме. Ти на вулиці з люком не показуйся, по довго ментам будеш розказувати, де його взяв. Зараз побачить хтось – закриють і будеш сидіти. Тому вези його туди, де взяв.

Знову спіткала невдача.

"Паспорт принесеш – тоді приймемо"

Наступний пункт – на вулиці Кірова. Тут і часи роботи вказані, і дзвінок висить. Сервіс, одначе! Дзвоню. Виходить жіночка і, ще нічого не спитавши, відмовно хитає головою.

– Прийміть, – вже благаю, бо реально задовбався тягати цю кляту кришку та вантажити-розвантажувати її з автівки.

– Ти знаєш, що це дуже серйозно? – питає жінка. – Якщо він твій, то приходь із паспортом, тоді приймемо. Бо можуть бути проблеми з міліцією.

На тому наші поневіряння з люком закінчилися. На пунктах металоприйомки працюють вже навчені люди і зв'язуватися із міліцією ніхто не хоче. Наступного разу ми той люк трохи "покоцаємо", тоді знову спробуємо продати.

Коментар міліції

Цього року пункти металоприйому "притиснули" 

У міській міліції кажуть, що приймальники металу в них вже виховані "до не можу".

– Вони існують - десь закриється, десь відкриється, – каже заступник начальника міськуправління міліції Денис Захарченко, – Проте цих пунктів стає дедалі менше. Такий бізнес перестає бути актуальним. Погано, що вони все одно продовжують провокувати людей на крадіжки металу. Але можна точно сказати, що кришки люків стали красти менше. 

Денис Захарченко пообіцяв розібратися із приймальниками металу, котрі не повідомили правоохоронцям, що до них приходив хлопець і пробував продати цілий люк. 

Вантажимо люк в автівку. Намагаємося виглядати наркоманами чи бодай алкоголіками. Пропонували набити мені пику – щоб краще "увійшов" в роль...

Це чарівне місце знаходиться у районі перехрестя вулиць Чкалова та Щорса, неподалік від  пункту прийому металобрухту. Наш люк там не прийняли і господар "по-батьківськи" радив не потрапляти на очі людям. Куди ж подівся цей? Мабуть, потягнули у якийсь "поганий" і "неслухняний" пункт.

І хоча репортер "набігав" із кравчучкою більше кілометра – жоден із тих, хто бачив люк, не зателефонував у міліцію. 

Тягну люк із тітонькою – хоч вона і хотіла прийняти його, але компаньйон не дозволив. 

Облом. Приймальник металу на обіді!