Скоро Великдень, або чому я не піду святити паску і крашанки

Я свій вибір зробила. В цьому році до церкви не йтиму. Оголошую флешмоб #бабасвятила_янепіду. Розповім вам про своє рішення і про аргументи, які допомогли мені визначитися.

Від діда-прадіда (точніше - від баби-прабаби) моя родина ходила святити паску в Успенську церкву, що в Крюкові. У дитинстві це було дуже романтично: іти серед ночі до церкви, зустрічати багато сусідів та знайомих - усі нарядні і дуже привітні. Тоді мені здавалося, що у Великодню ніч мої звичайні сусіди перетворюються на інших людей, бо в звичайні дні вони віталися просто кивком голови до дорослих або коротким тихим “здрсьтє”, а тут раптом голосно й урочисто промовляли “Христос Воскрес!” до кожного - хоч великого, хоч малого. Мені, дитині, та несподівана сусідська доброта здавалася дивною і незаслуженою, наче я власною персоною причетна до воскресіння Христа. Зараз смішно згадувати, а тоді було приємно.

Багато років я підтримувала традицію освячення пасок, хоча ніколи систематично не брала участь в богослужіннях. Я визнаю існування Бога, але надто скептична, щоб увірувати, і надто ледача, щоб здобувати релігійні знання і служити Богу. Проте мені точно є за що дякувати Богові, і традиція освячення пасок - для мене якраз про це: про подяку Богу від людей і про те, що Бог нас любить.

З початком війни мої діалоги з Богом відбуваються частіше. І в якийсь момент гостро постало запитання: чи готова я традиційно піти у церкву на Великдень, куди ходила з дитячих років, якщо вона належить до Московського патріархату? Принагідно додам: у Кременчуці близько 20 православних церков московського патріархату і 4 київського патріархату.

Моя відповідь: ні, до Московського патріархату не піду.

Нещодавно довелося обговорити багато аргументів “за” і “проти” із друзями, родичами і колегами, в тому числі - і з прихожанами церкви УПЦ МП та УПЦ КП. Я вислухала чимало, а де з ким ледь не посварилася (бо вислухати мене - теж завдання не з простих), але дуже вдячна всім.

Отже, ТОП-5 запитань і моїх відповідей про Київський і Московський патріархати.

1. ПЦУ та УПЦ - в чому різниця?
ПЦУ - Православна церква України. У 2019 році Вселенський патріарх Варфоломій вручив томос про автокефалію Православній церкві України. Слово “томос” багато хто чув, але мало хто розуміє. Заглиблюватися не буду. Обмежуся тим, що ПЦУ - самостійна помісна православна церква. Неофіційно її можуть називати УПЦ КП, хоча по факту - це об’єднання кількох церков, на своєму Соборі вони обрали Митрополитом Київським і всієї України Єпіфанія.

УПЦ - Українська православна церква, її неофіційно називають УПЦ МП (московський патріархат). Томос для неї був наданий в 1990 році Патріархом Московським та всієї русі Олексієм ІІ. Фактично УПЦ МП пов’язана із РПЦ - Російською православною церквою. Зв’язок юридично закріплений в Статутах обох церков. Зокрема, Статут про управління Української православної церкви вказує, що вона є “самокерованою частиною Руської Православної Церкви”. А предстоятель УПЦ МП Онуфрій є членом Синоду РПЦ. Примітивно можна пояснити так: це якби голова Верховної ради України був одночасно і депутатом російської думи.

Для мене особисто цих фактів достатньо, щоб під час війни відмовитися від сімейних традицій. Натомість для віруючої людини церковні канони - фундаментальні речі, їй важливо, від якої гілки православ’я церква веде початок, яка історія. Тобто, віряни УПЦ МП вважають свою церкву “правильною”, і для них розрив УПЦ із РПЦ - катастрофа.

Співчуваю, але ця війна змушує кожного з нас зробити вибір.

2. УПЦ МП проголошує заяви проти війни
У перший день війни предстоятель УПЦ МП Онуфрій назвав путінську війну братовбивчою, згадав Каїнів гріх та закликав Путіна зупинитися. Пізніше митрополит Кременчуцький і Лубенський Миколай відмовився поминати Патріарха Московського і всія Русі Кирила (Гундяєва). Як відомо, той підтримує політику путіна.

Я вважаю, що священики УПЦ МП, роблячи подібні заяви, хочуть продемонструвати свою проукраїнську позицію. Але жодна усна чи письмова заява не означає, що вони розривають стосунки з РПЦ, бо такі кроки слід закріпити в документах. Зараз священники УПЦ МП говорять, що під час війни неможливо провести Собор, щоб з’їхалися батюшки та прийняли рішення про відхід подалі від Москви. Тому я і пропоную не йти в храми УПЦ МП на Великдень. У такий спосіб посилаємо священникам свою відповідь: “Якщо вам важлива думка простих людей, так ось вона: допоки ви з Росією, ми не прийдемо до вас”.

3. Для пересічних громадян “какаяразница” який патріархат, нехай уряд вирішує - має право УПЦ МП бути в Україні чи ні.
Нещодавно у ВР зареєстрували законопроєкт про заборону Московського патріархату на території України. Власне, пропонують змінити підлеглість протягом 14 днів з дня прийняття закону, або МП опиняється поза законом, а церковну власність буде націоналізовано. Особисто я не вірю ні в те, що закон приймуть, ні в те, що його виконуватимуть. По-перше, Україна пильнує дотримання прав людини, а свобода віросповідання - одне з них. Для заборони церкви необхідно мати багато конкретних доказів шкідливих дій чи злочинів. Припустимо, є заяви в поліцію, де названо прізвища конкретних священників. Але хіба справедливо стригти всіх під одну гребінку? Можемо опинитися в ситуації, коли окремі парафії завалять Україну судовими позовами про безпідставну заборону їх діяльності.

По-друге, маю великі сумніви, що в умовах війни або після війни у держави знайдеться достатньо ресурсу, щоб виконати націоналізацію церковного майна, адже все необхідно буде інвентаризувати й оформити по закону. Та й у часі процес розтягнеться.

По-третє, заборона УПЦ МП викличе протест з боку їх вірян, а під час війни справді не хотілося б вирішувати внутрішні протиріччя.

За таких обставин єдиним способом впливу прямо зараз залишається тільки демонстрація нашої із вами власної позиції. Не йдемо. Не святимо.

4. “Прихожани УПЦ МП багато допомагають переселенцям та ЗСУ, волонтерять. Я їм довіряю”
У мене жодного сумніву немає в тому, що чимало вірян і священників кременчуцьких церков УПЦ МП роблять для перемоги багато і від щирого серця. Але прикра правда в тому, що їх добрі справи працюють не тільки на благо українців.

Спробую пояснити. У цілому, за структурою будь-яка релігійна організація - це об’єднання людей зі спільними цінностями, а ще є статут, своя ієрархія. Схожу структуру має армія. І точно так, як кожен солдат посилює свою армію, кожен вірянин посилює свою церкву. Про юридичний зв’язок Української православної церкви та Російської православної церкви я писала вище.

5. Політика і церква - різні речі. Не розхитуйте людей хоч на Великдень!
В теорії держава і церква мають бути окремо. Але ж житті не так. Ну не можуть політики залишити поза увагою церкву! Це величезний людський ресурс та інструмент впливу. Це, можна сказати, багатомільйонна сітка під вибори.

На сьогодні РПЦ та нинішня УПЦ МП з точки зору залежності від політиків себе повністю дискредитували.

Безумовно, першість цинізму закріплюється за Кирилом Гундяєвим, який на останній проповіді в головному храмі збройних сил росії назвав подвигом дії російських окупантів на українській землі.

Предстоятель УПЦ МП Онуфрій має більше гідності (все-таки українець!), але дозволяє зашквареним українським політикам маніпулювати собою. Ну як іще назвати той факт, коли на днях стало відомо, що УПЦ МП висвятила в диякони екс-мера Харкова Михайла Добкіна?! А сам Добкін зареєстрував партію “Християнські соціалісти”?

Одним словом, ви як собі хочте, люди добрі, а я не створюватиму красиву картинку для проросійських ЗМІ про масове паломництво до церкви УПЦ МП на Великдень.

Піду я краще до сусідки баби Галі, хай вона посвятить мою паску своєю чесною трудящою рукою.

Або піду в церкву ПЦУ - Київський патріархат (якщо не боятимуся сирени). Адреси ось:

- Свято-Миколаївський собор (вул. 29 Вересня)

- Храм Рівноапостольного Великого князя Володимира (304 квартал, район наркодиспансера)

- Собор Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана (вулиця Павлова, 16)

- Храм Ікони Божої Матері "Усіх скорботних Радість” (вул. Чкалова, 186)