Чи варто вірити Фейсбуку, про експертів широкого профілю, «зрадофілів» та ціну Перемоги для кожного

Про «зрадофілів», які «все знають»

Війна породила сплеск активності у соцмережах. Не зважаючи на заклик керівництва держави та командування ЗСУ довіряти лише офіційним джерелам інформації, утримуватися від публічних оцінок та не розповсюджувати під час війни неперевірену інформацію, відібрати улюблене заняття у мільйонів українців не вдається нікому.

І вже не важно що там оприлюднює той Генштаб, Міноборони чи Командувач ЗСУ, народ більше вірить знайомому брата свого колеги по роботі, якому щось розповіла його жінка, яка точно знає що там «все погано», «зброї немає», а «нас усі дурять». Ну і, звісно, що «зрада всюди» куди не кинь око.

От про те, що чоловік співачки купив для ЗСУ два винищувачі - у це майже всі вірять. Тому що вона про це заявила на Ютубі. І щиро обурюються, чому вітчизняні олігархи не купують у «воєнторзі» для наших ЗСУ винищувачі, ракети та фрегати за прикладом чоловіка співачки...

Обурюються, але не дивуються, тому що впевненні, що вони «зрадники». Ну, звісно, не всі. Є серед олігархів деякі виключення, які залежать від політичних уподобань співрозмовника. А усі інші – точно «зрадники». Так само як і урядовці, депутати та чиновники з різних відомств. Тут вже виключень майже немає. Так само як і з генералітетом. Щоправда, не зовсім зрозуміло, як же за такої повальної «зради» Україна тримається вже четвертий місяць? Але то, за думкою «зрадофілів», відбувається не завдяки роботі уряду, президента, командування ЗСУ…, а всупереч їхній волі!

Те, що наш народ здавна не любить будь-яку владу, навіть ту, яку сам обирає, і майже одразу після проголошення результатів виборів - явище звичне, яке давно нікого не дивує. А от «зрадофілія» цілком заслуговує на окреме дослідження, як наша національна особливість. Сподіваюсь, таке дослідження колись проведуть. Після закінчення війни. Адже це, можна сказати, стан душі мільйонів українців.

Про «експертів широкого профілю» та фейсбушних «стратегів»

Наша країна багата не лише на природу та корисні копалини, а й на експертів. В Україні є мільйони «експертів широкого профілю». Чому «широкого»? Тому, що кілька років тому вони були експертами у сфері антикорупційної боротьби, політики та економіки, пізніше ці ж самі люди стали експертами у сфері реформ, фінансів та вірусології, а цього року вони майже поголовно перекваліфікувались на військових експертів та фейсбушних стратегів. Звісно, що політологія, економіка та державне управління також не залишаються поза зоною їх уваги, та центр їхніх «експертних висновків» перемістився у сферу оборони.

Вони дають поради щодо управління країною, знають, як треба було її готувати до війни, і як можна було просто не випустити російську армію із Криму «підірвавши мости». Знають хто «розмінував Чонгар» та чому «здали Південь». Вони щиро вірять у те, що якщо «кордони замінувати, то ворог не пройде», впевнені, що «Стінгери і Джавеліни ховають на складах», що «касок немає», а «усіх кинули напризволяще». І головне - що «армію годують волонтери». З 2014 року…

Мало того, вони знають навіть час та місце нанесення ракетних ударів російськими військами із «надійних джерел». Коли чую таку інформацію завжди цікавлюсь - що це за «джерела», яким відома настільки таємна військова інформація – невже витік від командування армії рф, яке планує ці удари? А може від самого шойгу? А може...

Звісно, що «експерти» також знають, де і коли треба наступати, щоб перемогти армію окупантів, і як треба воювати, щоб з нашого боку на шляху до цієї перемоги не було втрат. Для них само собою зрозуміло, що усі втрати, проблеми та невдачі під час війни у нас виключно через «зраду», «некомпетентність» та «корупцію», а не через потужність армії ворога. От якби вони все це очолили, то…

Знайти гарного автослюсаря, сантехніка чи електрика в наш час не так вже й просто, а от з «експертами» нам просто пощастило. Заходьте у Фейсбук чи інші соцмережі і там ви легко знайдете їх тисячі. Вони знають усе і про все, а також впевненні у своїй правоті на всі 100.

Про соль, пальне та чому ми «стали гірше жити»

А ще є окрема категорія людей, які щиро обурюються, що в останні місяці «жити стали гірше», рівень їх доходів знизився, вони щось втратили та звісно ж знають хто у цьому винен – влада, «зрада», і лише після цього, для декого навіть на останньому місці, путін з рф. Я зараз не про тих, хто дійсно постраждав через війну, втратив житло, бізнес, здоров’я чи близьких. Якраз вони дуже добре розуміють, хто у всьому цьому винен. Я саме про тих, хто щиро обурюється подорожчанням пального, перебоями із сіллю, підвищенням вартості проїзду, знеціненням гривні чи зменшенням зарплат. На їхнє щире переконання під час війни ціни мають бути стабільними, як і курс національної валюти, палива вдосталь на кожній АЗС, а зарплати мають не знижуватися, а хоча б потрохи зростати, бо «все ж дорожчає».

Сама думка про те, що це війна, яка сама по собі є досить суттєвою причиною для погіршення ситуації в країні, а як наслідок цього і зниження рівня життя людей, і що під час війни щось втратити має кожний, для них неприпустима. Якщо вони щось втрачають чи у них виникають якісь проблеми – то знову ж таки винна влада, бо «крадуть» та «зраджують». Заперечувати важко, бо не без того – є такі що й крадуть у цей важкий для країни час. На жаль, так було завжди - «кому війна, а кому мати рідна». Є й такі, що зраджують. Проте, не це є першопричиною усіх проблем сьогодення. Головна причина у тому, що ми воюємо з дуже потужним, підступним та жорстоким ворогом, який здатен на все. І який сподівається, що через зниження добробуту, через створення матеріальних проблем, через погіршення рівня життя та «втому від війни» він зможе зламати патріотичний дух українців та їхню здатність до опору. Сподіваюсь, що ворог в черговий раз помиляється, і що ніякі матеріальні труднощі нас не зламають. А цих труднощів попереду буде ще дуже багато. І теперішні - лише їх початок.

Потроху повертаємося до свого улюбленого заняття?

Початок широкомасштабного нападу рф на Україну об’єднав не тільки звичайних громадян, а й наших політиків, що само по собі є дивом. Припинилися політичні чвари, усі потрібні рішення у парламенті приймалися майже одноголосно, затихлі сварки у ЗМІ та соцмережах. Та ненадовго. Усе почалося повертатися до звичного формату – ну не можуть наші люди так довго залишатись без свого улюбленого заняття.

Я про тих, хто полюбляє сіяти розбрат серед українців. Для багатьох із них неважливо через що його сіяти – мова, віра, місце проживання чи народження, політичні погляди, патріотизм, відношення до влади чи вже трохи призабутий Ковід. Вони це робили завжди, витримали невелику паузу на початку війни та тепер з новими силами приступили до звичного заняття.

Головне для них – поділити усіх на «чорне» й «біле», на своїх та чужих, на «ботів» та «фанів», на… Ну і, звісно, звинуватити своїх опонентів у всіх бідах та проблемах, використовуючи вкрай агресивну, безкомпромісну, емоційну, а інколи й принизливу лексику.

У перші дні війни цього у соцмережах було менше, а як тільки трохи оговтались – почалося. Ділять, звинувачують, ображають, навішують ярлики, висміюють, сіють розбрат та ворожнечу. Одним словом, роблять усе можливе щоби на радість ворога розколоти українське суспільство, навіть не усвідомлюючи, кому цим допомагають та кому це може принести користь.

Ми усі різні, маємо власні погляди на будь-що та можемо вільно висловлювати свою позицію. У нас ніколи не було і не буде страху перед владою та рабської покори перед можновладцями. Цим ми відрізняємося від своїх північних сусідів і цим сильна наша нація. Проте, ця сила за певних обставин може принести і шкоду. Хоча б під час війни і до дня Перемоги нам варто було б консолідуватися, залишатися згуртованими та об’єднаними єдиною ціллю, забути про усі чвари, образи та непорозуміння, стати сильними у своїй єдності. А звичними справами у соцмережах, зборах чи радах різного рівня будемо займатись вже після Перемоги! Знаю, що для багатьох це надто складно, але треба потерпіти, бо війна…

Слава Україні! Україна – переможе!

Перемога України – в кожному з нас

І наприкінці хочу нагадати слова Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного з якими він нещодавно звертався до українського суспільства. Що змусило генерала відірватися від своїх суперважливих справ під час війни та написати це у своєму Телеграм-каналі можна лише здогадуватись. На жаль, його слова почули далеко не всі. А якщо й почули, то не до кінця зрозуміли.

Ну так що – не будемо ставати «інструментом» ворога?

ДОДАНО:

В ході дискусій по обговоренню свого блогу згадав, що Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний просив політиків з тилових міст не робити «оцінок» діям військових, не принижувати наших захисників своїми «експертними оцінками», не кричати про «зраду» та не «розколювати державу» ще на 24-й день війни. І ще тоді запрошував усіх «розумників» до лав ЗСУ. На деякий час такий заклик призупинив активність фейсбушних «експертів». На запрошення до лав ЗСУ тоді мало хто з них відкликнувся, а от до звичних занять з «розколювання держави» та надання «експертних» оцінок діям військових вони швидко повернулись, що і змусило Главкома повторно звернутися до українського суспільства. Нагадаю текст того першого звернення.