Як пройшло святкування храмового свята Свято-Успенського Храму та хто придумав «Московський патріархат»

Преподобний Іов Почаївський прожив 100 років. Народився в 1551 році. Він був із дитинства вихований у вірі Христовій. Із десяти років він прийшов на послух до Угорницького монастиря, залишивши батька й матір. Під час послуху він виявив досконалий розум і таке прагнення до духовного життя, що ігумен за згодою всієї братії постриг його в монашество дванадцятирічним. Преподобний Іов присвятив своє життя молитві, щоби віруючі України були завжди під Покровом Пресвятої Богородиці, під Покровом нашого Спасителя.

Бувши чотирнадцяти років, преподобний Іов прийшов у Дубенський монастир і знаходився там кілька років. У 1582 році він стає ігуменом цієї обителі. Через 20 років, взнавши про те, що на горі Почаївській будується монастир, він прийшов туди як простий монах, де подвизався невтомною працею. Але братія запросила його очолити їх. Так Іов стає ігуменом Почаївського монастиря.

У селі Піщане є Свято-Успенський Храм, який у суботу святкував день обретіння мощей Іова Почаївського. Це храмове свято, адже в підвальному приміщенні облаштована церква на честь Преподобного Іова. Відбулася святкова літургія, яка завершилася хресною ходою. Після цього прихожани були запрошені на святкову трапезу.

Будівництво Храму було розпочато 24 роки тому. Побудували його з нуля. Раніше на цьому місці були городи, а потім по промислу Божому Господь обрав це місце для Храму. 24 роки настоятелем Храму є о. Анатолій.

Коли отець Анатолій прибув до села Піщане, він почав скитатися по місту, шукаючи того, хто б вклав би гроші в будівництво цієї церкви. У першу чергу відразу відгукнувся Слюнько Микола Тимофійович. До речі, ця людина на той час була успішним бізнесменом. Він приклав руку до будування майже всіх церков нашого міста. Наразі Микола Тимофійович залишив бізнес, став священником і служить в одному з храмів.

Коли він почав відбудовувати нижній храм, то звернувся до мене, Миколи Корецького, і я допоміг йому відбудувати підвальну церкву Іова Почаївського, у якій розпочалася служба.

Також у Нижньому Храмі була проблема в забезпеченні теплом. Її допомогла вирішити людина, яка є однією із найбільш поважних у нашому місті — Черниш Микола Костянтинович. Він зробив теплу підлогу спочатку в Нижній Церкві, а потім, коли добудовували Верхній Храм, із задоволенням зробив теплу підлогу й там, за що йому велика вдячність.

Відбудовувати Нижній Храм допомагав і директор Кременчуцького колісного заводу Леготкін Геннадій Іванович.

Коли в Нижньому Храмі почала проводитися служба, настав час відбудовувати й верхню частину. Але це були дуже великі кошти, і мені одному було важко з цим впоратись. Тому на допомогу прийшли мої друзі, до речі, жителі села Піщаного, Дашевський Ігор і нинішній депутат міської ради Сергій Порчирян. Так, втрьох ми добудували цей красень Храм, у якому зараз проходить богослужіння на радість усім людям, хто ходить до цієї Церкви.

Коли Церква була збудована, прийшлось облаштовувати церковний двір. Левову частку в побудову паркану вклав директор фірми «Банга» Шепель Ігор Іванович, за що йому дуже дякую. Коли потрібно було купувати дзвони, я звернувся майже до всіх своїх друзів. Левову частку вніс завод дорожніх машин. Взагалі близько 30 осіб відгукнулися на моє прохання, зібрали гроші та закупили дзвони, які сьогодні на радість усім прихожанам дзвонять гарно і красиво.

Ми будували саме незалежну Українську Православну Церкву, яка з’явилася ще до розпаду Радянського Союзу, а саме в 1990 році. Про що є відповідні документи.

 
 Сьогодні багато з цього приводу є пліток, що в Україні є Московська патріархія «неправильна» та «правильна» Київська патріархія. Я, як людина церковна, хочу запевнити всіх мирян, що в Україні немає патріархату взагалі. Є тільки митрополія. Тому в нас нема ні Московського патріархату, ні Київського. І ми, свого часу, будували саме Незалежну Українську Православну Церкву, яка на сьогодні такою і являється.

Чому до Української Православної Церкви додають приставку «Московський патріархат»? Не є таємницею, що саме самостійність нам дав Московський патріархат, адже в Радянському союзі все знаходилося в Москві. Тому Москва й дала УПЦ незалежність. Москва є, якщо мовити мирським висловлюванням, материнською церквою. Тому, як до будь-якого батька чи матері, ми завжди ставилися до неї з повагою. Як кажуть, батьків не вибирають і діти за батьків не відповідають.

Коли розпочалася війна, саме Українська Православна Церква відреагувала одразу. Блаженніший Митрополит Київський Онуфрій засудив військові дії Росії, відразу відмежувався, правильно розставив акценти. У перші ж дні він назвав цю війну «Каїновим гріхом». Для мирян, хто не знає, Каїн і Авель — два брати, перші діти Адама і Єви, які принесли в жертву свої дари, але Бог на одну жертву відреагував, а на іншу — ні. У зв’язку з цим із заздрості. Каїн убив Авеля.

Але не всі миряни зрозуміли слова Митрополита нашого, і в них зародилася думка, що він не осудив. Але якби вони ходили в церкву, якби знали заповіді Божі, то знали б що судити нікого не можна, тим більше священникам. Наприклад у Новому Завіті, коли йде мова про події часів пророка Мойсея, сказано: «Михаїл же архангел, коли говорив із дияволом, сперечаючись про Мойсеєве тіло, не наважився винести зневажливого суду, але сказав: «Нехай заборонить тобі Господь» (Іуд. 1:9). Тому й назвав Митрополит Онуфрій війну Каїновою. Для християн тут усе зрозуміло, адже через заздрість Росія напала на Україну, через те, що ми живемо краще. Але, на жаль не всі це зрозуміли. Якби люди ходили в Церкву, молилися, то вони б зрозуміли одразу про що йде мова.

Українська Православна Церква на сьогодні надала найбільше допомоги з усіх церков для наших військових. Збройним Силам України було передано військової амуніції на 1,5 млн гривень. Придбано 20 автомобілів. Військовим та їх родинам передано 190 тонн гуманітарної допомоги. Різнопланову допомогу отримують підрозділи Територіальної оборони. Крім того, через нашу Церкву долучаються й українські парафії закордоном та Помісні Православні Церкви, які направили до єпархій УПЦ десятки тонн допомоги

І якщо ви зайдете в кожну церкву нашого міста, ви побачите скриньки на яких написано «Збираємо кошти для наших захисників». Кожен батюшка у своєму приході збирає кошти, одяг, продукти та разом зі своїми прихожанами їздять на передову та передають усе нашим солдатам. Усе заради перемоги.

Тому, якісь заклики нечистих на руку ділків, що УПЦ «неправильна» Церква, а є якась «правильна» робиться з однією метою — будувати нову церкву ніхто не хоче, а хоче, як в 1917 році, прийти і все відібрати. Але ж ми це все проходили. Відібрати діло недурне, а молитися за мир — це зовсім інше.

Сьогодні багатьом політичним партіям, для того, щоби підвищити свій рейтинг, модно й дешево назвати когось колаборантом, москалем або ще іншими словами, замість того, щоби зробити щось для нашої країни. Адже для цього треба витратити час і власні кошти, а робити цього ніхто не хоче.

Наразі у Свято-Успенському Храмі в Піщаному необхідно добудувати церковну лавку, також Храм потребує котел, щоби топити дровами та дрова на зиму, адже всі знають, що робиться з цінами на газ. Але ніхто не приходив від цих партій і не казав, давайте ми вам допоможемо поставити котел або дрова купимо. Ніхто не хоче цього робити, бо це все коштує грошей.

Президент України Володимир Зеленський у своїй промові закликав не ділити українців на «правильних» і «неправильних», а поважати один одного. Але до його слів на жаль деякі партії не прислухалися та продовжують навіть під час війни займатися підривною діяльністю, а саме зіштовхувати лобами не тільки простих людей, а вже дійшли й до вірян. Передвиборчі їхні гасла не дають їм спокою. Але невже хто розмовляє не українською, а російською або англійською можуть бути ворогами для християн? Також Віра — якщо людина ходить в Українську православну церкву, то хіба вона стає якоюсь не такою? А в чому справа? Людина молиться Богу, чому ж вона неправильна? Для Бога немає значення мови взагалі, адже Бог розмовляє мовою любові й нас християн усіх вчить возлюбити ближнього свого як самого себе. Тому, хіба для християн можуть бути ворогами ті, хто розмовляють іншою мовою: англійською, французькою чи російською? Якщо російськомовна людина сидить в окопі, захищаючи нашу батьківщину, то як ми можемо називати її зрадником чи неправильною людиною. Отже, російськомовні українці не можуть бути нашими ворогами. Ми ж повинні чимось відрізнятися від росіян і не можемо бути зомбованими людьми, яким сказали «зрада в УПЦ» і всі повірили. Але ж кожен може зайти й перевірити: якою мовою йде служба, про що розповідає батюшка, чи збирають допомогу нашим військовим, а потім уже робити якісь висновки.

Але, замість того, щоби збудувати церкву або допомогти чимось, приходять і кричать не розібравшись, що тут якісь «неправильні» прихожани, не тому Богу моляться, або що служба йде російською мовою. У це можуть повірити тільки люди, які ніколи не були в церкві та не знають, що в Українській Православній Церкві моляться староцерковною мовою з давніх часів.

Ми будували свого часу церкву в якій хрестили наших прадідів, дідів, батьків, нас, наших дітей і ніколи не було з цього приводу зауважень. І тільки з розвалом Радянського Союзу через 20–30 років розпочалися «розборки», яка Церква краща. І найбільш прикро, що це роблять люди, які до Церкви не мають ніякого відношення. Ці люди не знають ні молитов, ні разу в житті не сповідалися, не причащалися. Такі собі «перші хлопці на селі», «перші хлопці в місті». Прийти з плакатами і показати, які вони «красені».

В день святкування Свято-Успенський Храм був наповнений людьми, адже кожна душа потребує Божої ласки. Ці всі люди є прихожанами церкви, які від літургії до літургії, від Свята до Свята приходять для того, щоби прославить Бога, для того, щоби прославить Пресвяту Богородицю, помолитися за своїх рідних і близьких, воздати Богу молитви за болящих, за нужденних, за воїнів, які боронять сьогодні нашу державу, за убієнних воїнів, які положили тіло й душу свою за нашу Батьківщину — за нашу Україну.

Славили й живих і мертвих, для того, щоби Господь упокоїв їхні душі, а живим дарував здравіє на долгіє літа, для того, щоби ми й на далі славили Пресвяту Богородицю, щоби вона доносила за нас до Престола Всевишнього свої молитви, для того, щоби вона молилася за всіх прихожан і весь наш народ, за жителів села Піщаного, щоб усі були під її небесним омофором і Покровом.