Чому я проголосувала “за” знесення пам’ятника Пушкіну?

Саме зараз у Кременчуці, як і по всій Україні, іде процес перейменування вулиць. Українці хочуть прибрати із назв вулиць будь-яку згадку про росію.  

Особисто я щиро радію, що пам’ятник Пушкіну прибрали, а бульвар перейменували. 

Ще на початку літа я записала відео про те, чому пам’ятник Пушкіну - це не про пам’ять, з бульвару його необхідно прибрати. 

Відео

Іще раз хочу висловити мої аргументи. 

1. Пушкін - це інструмент русифікації і маркер для русифікованої території. 

Як тільки переставала бряжчати зброя на нових територіях, завойованих російською імперією, то одразу там звучала російська мова і література, з’являвся пам’ятник Пушкіну  - і все “здєсь русский дух, здєсь русью пахнєт, здєсь ісконно русскіє тєріторії…” 

Наприклад, пам’ятник Пушкіну в Чернігові на Валу стояв з 1900 року. За кілька років до цього вийшов царський указ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами. А через кілька років після указу з’являється постанова VII-го дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Російської імперії (тобто і на українських землях теж).

Якщо простежити історію встановлення пам’ятників Пушкіну в Україні в ХХ столітті, то вона розвивалася хвилями: в 30-ті роки, під час сталінських репресій, після Другої світової війни масові встановлення, у 80-ті роки. 

У 1937 році Пушкін прийшов у Генічеськ і Нову Каховку, після телеграми Сталіна про припинення українізації. Після репресій української інтелігенції.

У післявоєнні роки Пушкін приходить в Чернівці, бо в СРСР вивчення російської мови стає обов’язковим, а всі інші мови - можна вчити за бажанням батьків.

Тобто, Пушкін - це в першу чергу символ руського міра. Таким його зробили росіяни. А вже потім - це поет. До речі, імперський поет. В поемі “Полтава” Пушкін оспівує Петра І, який сьогодні є зразком “об’єдінітєля зємєль русских” для терориста-президента путіна.

2. Як тільки в СРСР посилювалися національні рухи, з’являвся Пушкін.

У Кременчуці пам’ятник Пушкіну встановили в 1985 році. Це, можна сказати, кульмінація зросійщення нашого міста. У той час в місті три десятки шкіл, і лише кілька - українських. Тоді як в 50-ті роки одиниці з кременчуцьких шкіл були з російською мовою викладання. До речі, вчителям російської мови платили 15% надбавки. Чи ви про це знали? У такий спосіб українську мову переводили в розряд низьковартісних, у прямому та переносному сенсі. Цю постанову прийняли у 1983 році. Так що наш кременчуцький пам’ятник, поставлений в 1985-му,  - якраз і є прикладом маніпуляції, бо в цей час багато українських патріотів підняли на порядок денний тему незалежності України. 

Наприклад, у 1980 році був заарештований український поет Василь Стус за так звану “антирадянську пропаганду”. До речі, адвокатом у Стуса був Віктор Медведчук, який не те що не доклав зусиль для захисту поета, а, навпаки, підтримав обвинувачення. 

У 1978-му році був знову засуджений Левко Лук’яненко, якого карали за саму “ідею відриву УРСР від СРСР, підрив авторитету КПРС”. 

У 1985 році, після повернення з тюрми за антирадянщину, відновив політичну діяльність В’ячеслав Чорновіл. Звісно ж, у таких умовах, коли українці демонстрували непохитність і впертість у відстоюванні ідей української Незалежності, комуністична партія намагалася затулити культурний простір України своїми наративами. І Пушкіни були символами причетності до "вєлікой русской культури". От вони і виросли саме у 80-ті роки у Кривому Розі, Луганську, Полтаві, Мелітополі та інших містах.

3. Символ “руського міра” поруч із площею Незалежності? Абсурд!

Мій аргумент “за” знесення пам'ятника - це принцип єдиного міського простору і традиції міської архітектури. У Кременчуці пам’ятник Пушкіну стояв потилицею до площі Незалежності. Хоча, традиції міської забудови такі, щоб, наприклад, пам’ятник Шевченку стояв на площі Шевченка, з якої починається проспект Шевченка. 

І це було логічно, бо колись наша площа Незалежності називалася площею Революції, а бульвар Пушкіну поєднував площу Революції та міський палац імені революціонера Петровського. І весь цей ансамбль разом заявляв про радянські та російські імперські наративи.

Зараз площа називається площею Незалежності. І це просто абсурд, якщо Пушкін як символ руського міра, “пришитий” до української незалежності.

Підсумки і висновки.

Пушкін - частина російського імперського наративу, а росія зараз бореться за те, щоб відновити імперію, тому з української землі мають зникнути усі маркери “руського міра”.

Читати і любити поета Пушкіна ніхто нікому не забороняє. Також чуємо від прихильників і прихильниць Пушкіна, що його пам’ятник було знесено без врахування думки громадськості. З цього приводу можу зазначити, що обговорення знесення спершу відбулося на засіданні комісії з перейменування вулиць, де було підтримане більшістю голосів. По-друге, депутати є представниками інтересів жителів територіальної громади, взяли на себе відповідальність. Я особисто не ховаю від виборців мої політичні та ідеологічні погляди і громадянську позицію.

Підпишіться на Ютуб Лариси Гориславець