Відчепіться від ялинки

Дитиною війни була моя бабуся. А тепер – і моя 8-річна донька. Як і сотні тисяч дітей, які залишилися в Україні. Про них не пишуть репортажі та статті. Їх навчання та виховання ми відклали на другий план. Бо війна.

Ці діти разом із нами вивчили «військові слова» - ППО, РСЗВ, хаймарс. Розрізняють звук шахіда від «нашого ППО». Радіють збитим російським ракетам. Залюбки повторюють матюки про путіна та бажають йому смерті. У свої 7, 8, 9, 10 років…

Ці діти не ходять до шкіл та садочків вже три роки. Ці діти не ходять в кіно та на вистави, не їздять на екскурсії. Нечасті запрошення на день народження подекуди супроводжуються звуком клятої сирени.

Але вони знають, що робити, коли чують цей звук. І в секунду можуть зібратись та прихопити свою кішку.

І вміють вчити уроки при свічках. Як їх бабусі.

Попри це наші діти радіють першому снігу і пишуть листи Святому Миколаю. Просять Перемоги. І улюблену іграшку. Тому що вони – діти.

І ми не маємо права забирати їх дитинство. Попри війну. Тому що саме за їхнє дитинство та майбутнє наші захисники віддають своє життя.

Мене дуже дратують розмови про доречність ялинки у Кременчуці, бо всі гроші треба на ЗСУ. Це маніпуляція. Бо я впевнена, що воїн ЗСУ буде щасливим від того, що дитина війни матиме бодай миттєву радість.

Тому заспокойтесь, станьте під нашу красуню, задонатьте ЗСУ та загадайте нам Перемоги!