Про акценти і пріоритети державної політики

У світі понад 200 країн на прикладі яких ми наочно можемо спостерігати як суспільний устрій та економічна модель, накладені на історію, традиції та ментальність народу, роблять країну вільною, сильною, багатою та комфортною для проживання, або навпаки — за мовчазної згоди населення керівники узурпують владу, перетворюючи свої країни на мафіозні організовані угрупування (Росія), або тоталітарні секти (Північна Корея) та загрожуючи сусідам і всьому світу.

Для стабільного розвитку економіки та демократії  Україна повинна поставити собі за мету створення потужного прошарку активних і самозайнятих громадян, які не чекають державних рішень, програм, грантів, фінансування та ін.  Частина малого та середнього бізнесу у загальному ВВП країни повинна складати не менше 50-60%.  Це основа незалежного громадянського суспільства, яке міцно стоїть на ногах і потужно впливає на державну політику. У людини, яка має власну справу, бодай невеличку, яка сумлінно сплачує всі податки, змінюється відношення до держави.  Найближчий приклад — Польща,  яка на час розпаду Радянського Союзу 1991 року знаходилася у гіршому економічному становищі, ніж Україна. Зараз це найбільш динамічна економіка Європи з валовим продуктом втричі більшим ніж в Україні до війни. На жаль, за 32 роки незалежності жодна влада не мала це своїм пріоритетом. 

Кожного разу у найскладніші часи українці доводять, що здатні на самоорганізацію, ініціативу та розв'язання проблем без участі держави. А потім цим користується  невелика кількість високих  чиновників та олігархи,  які не зацікавлені у розвитку економічної та, як наслідок, політичної самосвідомості  громадян. Залежними від різноманітних державних виплат масами значно легше керувати та проводити «правильні» вибори. Це не заклик до анархії. Стабільне існування країни не можливе без державних інституцій, розподілу гілок влади та повноважень. Але влада повинна чітко усвідомлювати, що тільки бізнес створює додану вартість. Всі інші цю додану вартість розподіляють та витрачають. На жаль з кожним роком все більше тих, хто розподіляє, контролює, штрафує та витрачає і все менше тих, хто заробляє. Немає державних коштів, є кошти платників податків. 

Тотальний контроль держави за всіма фінансовими потоками, річками та струмочками, зарегульованість  та суперечливість законодавства, велика кількість контролюючих органів, незрозумілі межі їх повноважень та безвідповідальність не сприяють розвитку підприємництва та інвестиціям. Зате сприяють буйному розквіту корупції на всіх рівнях. А тут ще олігархи, які монополізували цілі галузі промисловості.  Країна ледве повзе, або взагалі буксує на місці, неефективно спалюючи енергію розвитку. Проте кожне місто в Україні оточене гарними маєтками посадовців, їх родичів та друзів-«бізнесменів», а реєстри нерухомості середземноморських країн майорять прізвищами «кращих» українських  громадян.  Я свідомо взяв у лапки слово «бізнесменів», тому що перекачування бюджетних коштів  на правильні фірми зі статутним капіталом в 1000 грн важко назвати бізнесом. Тільки зміна пріоритетів у свідомості більшості громадян і чиновників, та створення простих, прозорих і посильних умов функціонування малого та середнього бізнесу може привести до швидкого економічного розвитку і побудови заможної та стабільної країни для всіх громадян.

Держава 32 роки під популярним гаслом соціальної забезпеченості продовжує іти шляхом збільшення кількості всіляких пільг, субсидій, виплат, доплат, пенсій, компенсацій  і т п., виховуючи у цілих поколінь інфантилізм та стійке переконання, що їм усі винні. Це прийнятно для стабільних багатих європейських країн. Україна знаходиться на такому етапі розвитку, що тільки радикальні економічні реформи й залучення якнайбільшої кількості громадян до підприємництва забезпечить ривок вперед.  Попри безкінечні балачки, у нас досі глибоко радянська солідарна пенсійна система, коли працююче покоління фактично утримує непрацюючу частину суспільства. Враховуючи демографічну ситуацію, це шлях в нікуди.

Людям потрібно відкрити більше можливостей і пояснити, що вони більшою мірою самі відповідальні за свою долю.  Задачі держави — безпека, оборона, розумна та виважена економічна політика (правила гри), розвиток інфраструктури, освіта, медицина, допомога людям з інвалідністю та тяжко хворим, вирішення глобальних аварійних ситуацій.  Невеликий бізнес основну частину своїх зусиль, грошей та часу повинен приділяти конкурентній боротьбі (покращенню якості товарів та послуг), а не утримувати штат бухгалтерів, юристів, спеціалістів з охорони праці, інженерів з техніки безпеки й т. д. та витрачати купу часу і ресурсів на складання  звітів, графіків, таблиць,  журналів інструктажів і на перевірки всіляких контролюючих органів. Конфліктні питання досить швидко повинні вирішуватися через незалежні та справедливі суди.  Відносини  держави й підприємця повинні бути максимально спрощені та переведені в електронний формат.  Візити контролюючих органів, зупинка діяльності,  вилучення  майна, комп’ютерів, блокування рахунків, проведення обшуків — тільки за рішенням суду.   Фізична особа-підприємець за наслідки своєї діяльності відповідає усім своїм майном.  Державний посадовець за неправомірні та руйнівні наслідки своєї діяльності в кращому випадку може отримати догану. Зрівняймо відповідальність. Чиновник теж повинен усвідомлювати, що в межах своєї компетенції він буде відповідати матеріально. Потрібно зняти з підприємця обов’язок та відповідальність за нарахування та сплату всіх податків на заробітну плату. Громадянин сам повинен сплачувати ці податки й через громадські неурядові організації контролювати ефективне використання цих коштів чиновниками. Громадянин сам повинен думати за своє майбутнє і робити відрахування на свою пенсію. Не держава, а діти та онуки повинні більше опікуватися долею своїх похилих батьків. Така зміна пріоритетів оздоровить економіку, а ще  укріпить  інститут сім'ї та сприятиме збільшенню народжуваності.

Це важкий шлях, який потребує багато часу і наполегливої праці всього громадянського суспільства, але іншого немає. Не приїдуть сюди американці з європейцями й не збудують нам гарний будинок, доки ми посидимо в холодочку. Всі країни світу, на які ми дивимося із заздрістю, свого часу пройшли цим шляхом. Ризикну припустити, що якби раніше були проведені рішучі економічні реформи, ми вже були б у Євросоюзі й НАТО, а напад Росії був би неможливий.