Що чекає на Кременчук після перемоги і виборів? Частина перша

Серед кулуарних розмов депутатів Верховної Ради, що оживилися, зокрема після минулорічної зустрічі у форматі «Діалогів Жана Моне», панує думка, про необхідність саме одночасного проведення президентських виборів, виборів до Верховної Ради та місцевих виборів.

За такого сценарію, одразу після повної Перемоги над ворогом (інших сценаріїв ми навіть не розглядаємо), пересічний кременчужанин отримає щонайменше п’ять виборчих бюлетенів, де потрібно буде визначитися зі своїми політичними вподобаннями. Особливість післявоєнних виборів в Україні, а Кременчук не стане виключенням, буде продиктована положеннями допоки чинного Виборчого кодексу.

На майбутніх місцевих виборах, діятиме вже знайома нам з 2020 року, система пропорційного представництва за відкритими виборчими списками. Якщо ж говорити про звичну парламентську «мажоритарку» і умовно незаангажованих самовисуванців, з величезної когорти бажаючих потрапити до найвищого законодавчого органу, зазначу, що то така опція для них наразі відсутня. Я не випадково вжив слово «наразі», адже у своєму коректному тлумаченні воно означає поки що. Доволі важко спрогнозувати наперед, але повертаючись до положень Виборчого кодексу, вбачаємо, що суб’єктом права висування кандидатів у депутати Верховної Ради, та місцевих рад, стають виключно політичні партії й це важливо.

В існуючих реаліях, ексрегіоналу нардепу Юрію Шаповалову, який не полишає амбіцій і надалі виконувати роль одного із «смотрящих» за  нашою областю, доведеться шукати більш привабливий політичний майданчик, щоб в черговий раз, витягнути свій щасливий білет у велику політику. Щоправда, для приречених містян, це ризикує стати справжнім «вироком» і останнім гвіздком в домовину надії та сподівань. Рейтинг нинішньої політичної сили Шаповалова «За Майбутнє», яка грає першу скрипку не тільки в Кременчуцькій міській раді, згідно зі свіжими опитуваннями загальновизнаних авторитетних агенцій, знаходиться радше у від’ємній площині електоральної підтримки виборців. Ситуація ж навколо одіозного олігарха Ігоря Коломойського, який, свого часу, був головним бенефіціаром даного сезонного проєкту, а зараз знаходиться під слідством і перебуває в СІЗО, навряд чи додає адептам «майбаху» впевненості здолати бодай 5 відсотковий бар’єр у майбутніх виборчих перегонах. Не врятує ситуацію для Шаповалова і умовний рейтинг діючого міського голови Віталія Малецького, який за два роки повномасштабного вторгнення, безупинно б’є рекорди в категорії «анти» та практично зійшов нанівець. До речі в Кременчуці партії «За Майбутнє», згідно з реєстрами, очолює саме Малецький.

Провести традиційну екскурсію бюджетними установами в оточенні своєї привілейованої свити вже не вийде. Так само, як і не спрацює спроба зробити кілька показових фото з комунальною технікою, зібрати вчителів та медиків, можливо, навіть особисто вирушити з допомогою в прифронтову зону, впевнений, все це лише збільшить градус суспільної напруги та невдоволення. Ситий голодному ніякий не товариш. На превеликий жаль, цей фразеологізм, зовсім не, а в теорії, а в сьогоднішніх реаліях, узгоджується з тотальним зубожінням населення, коли кожен 5-й мешканець міста відчуває труднощі навіть з придбанням їжі та товарів першої потреби. Тут достатньо навіть поглянути на довжелезні черги, за продуктовими наборами, які регулярно розповсюджуються в Кременчуці представниками тих чи інших благодійних фондів та громадських організацій, зокрема, не лише серед внутрішньо переміщених осіб. Вищеперелічені аргументи стають ще більш виразними, коли ти усвідомлюєш факт, що наймані ж тобою керівники міста, в умовах кровопролитної війни, щомісяця отримують по сто тисяч гривень заробітної платні, витрачаючи кошти платників податків на бруківку, озеленення, та вже усталені схеми збагачення через доволі сумнівні тендери та закупівлі. Викриття і висвітлення останніх, які в Кременчуці чомусь вперто не помічають ані правоохоронні органи, ані представники робочої групи «Прозорість та підзвітність» при ПОВА, стало заслугою журналістської спільноти Кременчука, репортерів-розслідувачів, волонтерів та громадських активістів, що за останні роки, доволі фахово і предметно навчилися розбиратися в бюджетному «дерибані». Взагалі, за переконанням, навіть найближчого оточення нашого міського голови, діюча влада вже перейшла свій уявний Рубікон, чи то точку неповернення, коли, фактично нереально що-небудь змінити, в ситуації, коли люди просто ненавидять представників нашої влади, як окремого інституту громадянського суспільства. Звичайно, зараз, я не можу посилатися на конкретні імена, та й про це, ми детальніше поговоримо трохи згодом, в наступній частині.

Повернемося до Шаповалова. На моє глибоке переконання, політична система сьогодення в Україні, функціонує, не лише в умовах правового режиму воєнного стану, а й в умовах тотального контролю, цензури і навіть переслідувань будь-яких проявів політичної та медійної опозиційності. Прикладів цьому, на жаль, безліч. Рішеннями судів, подекуди, ганебно згортаються цілі інститути демократії в суспільстві. Мова про масове відсторонення міських голів в українських містах. І якщо в окремих, випадках (Полтава, Суми, Хуст), справи стосуються хабарництва, корупції, зловживань владою, такий сценарій безперечно хотілося б побачити й в Кременчуці, то в інших — це прояви відвертої політичної розправи. В цьому розрізі, доцільно згадати яскравий приклад мера Чернігова Владислава Атрошенка, або ж мера Рівного Олександра Третяка. Аналогічні приклади можна навести щодо героя-розвідника Романа Червінського, який і сьогодні перебуває за ґратами за надуманими звинуваченнями, що транслюються з верхівки українського політикуму. Сюди ж, на думку суспільства, сміливо можна віднести і звільнення з посади Головнокомандуючого пана Валерія Федоровича Залужного, з яким у Банкової були суттєві суперечності.
Доволі промовистим і показовим був крок, коли без жодного рішення відповідних органів, із цифрового мовлення (мережі Т2) відключили відразу три національні інформаційні телеканали, серед яких і інформаційний телеканал «Еспресо», що за даними компанії  Nielsen впевнено тримає лідерство в рейтингу переглядів серед решти інформаційних телевізійних мовників. 

Зрозуміло, що такий всеосяжний і безапеляційний вплив, сьогодні сконцентрований виключно в руках Офісу Президента України. Не коментуючи політичних рішень даного інституту абсолютної влади в країні, лишень додам, що там, попри все активно готуються до виборів. Своєю чергою, саме з керівництвом і представниками Офісу Президента України у ексрегіонала Шаповалова є певні домовленості, які дозволили очільникам нашого міста, потрапити в так звану «сліпу зону» караючої Феміди, навіть попри все, що пишуть місцеві видання і про що «кричать» місцеві активісти і окремі політики.

За інсайдерською інформацією, нардеп Шаповалов, через Ігоря Палицю, ще одного нардепа з парламентського блоку «За Майбутнє», налагодив тісний зв’язок з керівництвом Офісу, заприсягнувшись останнім у своїй відданості, та сліпому слідуванню усім вказівкам, що транслюються згори. В основу цих домовленостей лягли не лише контрольовані голосування в під куполом Верховної Ради України, з чим зараз у правлячої монобільшості, повсякчас, виникають великі проблеми, а й обіцянка забезпечити сприятливі умови і необхідну кількість голосів в регіоні, під час майбутніх президентських і парламентських виборів. Демонструючи результати минулих виборів, Шаповалов переконав своїх довірителів, що в змозі не просто забезпечити необхідну кількість голосів необхідних для перемоги кандидата в президенти, а й що важливіше, профінансувати виборчу кампанію останнього на теренах Полтавської області.

І тут, варто знову звернутися, до результатів відкритих соціологічних досліджень, які регулярно публікують авторитетні агентства, і які можна побачити у відкритому доступі (КМІС, «Цент Разумкова», «Рейтинг»). Так Президенту України Володимиру Зеленському, в лютому 2024 року довіряли в середньому 64%-65% українців, в той час, як 53%-55% вважали, що діючому президенту варто брати участь у наступних виборах і бути кандидатом на другий термін. Проте, в контексті майбутнього Кременчука і персони Шаповалова, нас більше цікавить перспектива появи оновленої «Слуги народу», над ребрендингом якої активно працюють політтехнологи, медійники й спеціалісти з Банкової. Можна лише здогадуватися, яку промовисту назву отримає цей оновлений і перезавантажений політичний проєкт, але його парламентські перспективи значно гірші, аніж у лідера, і зараз зупинилися на рівні 29%-33%, залежно від регіону. В опитувальниках він проходить під умовною назвою «Блок Зеленського», і поки що поступається лише політичній партії військових на чолі з Валерієм Залужним. Причини падіння рейтингів відомої усім, умовно «старої» і вщент скомпрометованої окремими випадковими нардепами  «Слуги народу», я впевнений, зрозумілі багатьом, хоча в цьому контексті жодна з традиційних і знову ж, відомих усім політичних сил не може похвалитися високими показниками.

Впевнений, що саме в списках оновленої партії «перемоги», «незламності», «сміливості», «нескореності», що зараз народжується в темниках Офісу Президента, ми й побачимо прізвище Шаповалова, а можливо і прізвище його племінника Мовчана. Завдання полегшується і тим, що Шаповалов, фактично одноосібно контролює частину осередків вищезгаданої політичної сили, діючим представникам якої навряд чи там знайдеться місце після аудиту ексрегіонала. Ось так виглядає угода, ні не з дияволом, а з тим, хто з 2012 року, мігрує з одного політичного проєкту в інший, в якості кнопкодава, пристосовуючись до реалій політичної кон’юнктури.

Зважаючи ж на все вищевикладене, чого ми точно не побачимо, так це гучних кримінальних справ, утвердження верховенства Закону, справедливості і покарання винних за усе те свавілля, яке ми бачимо сьогодні в нашому місті. 

Далі буде…