Що чекає на Кременчук після перемоги і виборів? Поговоримо про Малецького. Частина друга

Місцевий васалітет

Попередню частину своєї авторської колонки, я завершив припущенням, що екс-регіонала Юрія Шаповалова, на виборах до Верховної Ради України, ми ризикуємо побачити в списках перезавантаженої партії діючого президента. Яку назву матиме цей політичний проєкт поки що невідомо. Своєю чергою, якщо загальний і досить абстрактний рейтинг довіри до гаранта ще перетинає позначку в 50 відсотків, то перспективи очолюваної ним політичної сили з умовною назвою “Блок Зеленського” геть не райдужні. Заради справедливості, додам, що ці показники навіть менші, за ті на які я посилався в першій частині своє авторської колонки. Так, за результатами дослідження центру SOCIS, які опублікували вчора, підтримати партію Володимира Олександровича готові трохи більше ніж 21 відсоток наших співвітчизників. Цілком справедливим буде і твердження, про низхідну динаміку такої підтримки. Очевидно, що Шаповалов зі своїм бекграундом, навряд чи зміцнить репутаційні позиції президентської платформи в регіоні, втім, основу політичних союзів, найчастіше формують холодний розрахунок з математики людських голосів і величезні гроші. З останнім, себто з грішми, після щонайменше 10-ти років безпрецедентного тіньового контролю над бюджетом територіальної громади, у нашого горе-обранця проблем немає. Про це також слід пам’ятати. 

Я зовсім не випадково стільки уваги приділив саме постаті Шаповалова, адже розмірковувати над політичним майбутнім Кременчука, неможливо розмежовуючи прізвище цієї людини з прізвищем Малецького. Якщо говорити про характер їх взаємовідносин, то співіснують вони в площині політичного феодалізму, де міський голова, діє виключно в інтересах збагачення і зміцнення впливу свого покровителя.

Слідуючи за логікою моїх думок, читачі мали б зрозуміти, що незабаром Малецього також наречуть в Кременчуці вірною людиною президента, якій випаде чудова нагода, в черговий раз, змінити власне політичне забарвлення взявши до рук прапор вистражданої команди “ЗЕ”. Попри все, місця в цьому купе, декому з аутсайдерів з власного оточення мера, не знайдеться. Для нашого очільника міста подібний маневр вже є традиційним, про що відлунням з минулого, нагадує обридла своїм фіолетовим засиллям партія “ПОРУЧ”, і проєкт Коломойського “За Майбутнє” , якому з очевидних причин теж “наказано довго жити”. Щодо решти усім відомих традиційних “старих” партій, то згідно тих самих результатів соціологічного дослідження SOCIS, жодна з них, в умовах сьогодення, окрім “Європейської солідарності” не долає прохідний бар’єр. Виходячи з цього, а особливо в розрізі, фактичного контролю Шаповаловим і Малецьким місцевих осередків партій, які забезпечують контрольовані голосування сформованої більшості в Кременчуцькій міській раді, останні домовленості з партійними босами будуть переглянуті.

Справа в тому, що більшість, з політичних сил, що представлені сьогодні в українському парламенті, як власне і їхні лідери, ставлять собі за мету, якщо не зберегти існуючий баланс сил, то хоча б здолати на майбутніх виборах позначку у 5 відсотків. В іншому випадку, з великою вірогідністю, список тих, хто поповнить лаву вигнанців в історії національного парламентаризму неухильно збільшиться. Історія налічує безліч яскравих прикладів, коли потужні об’єднання, через зміну електоральних симпатій виборців та низку інших причин, були вимушені залишити політичну арену.

Таким чином, щоб досягти бажаного результату у вигляді кількох десятків депутатських мандатів, важковаговикам з відомими прізвищами, потрібно буде провести потужну і головне досить дороговартісну виснажливу передвиборчу кампанію на місцях (в регіонах). Щодо важковаговиків, то мова тут не лише про їх персональні рейтинги чи загальноукраїнську впізнаваність або ж медійність, а й про партії, які вони очолюють. В політтехнологіях є умовне визначення “важкої партії” і стосується воно співмірності витрачених ресурсів необхідних, щоб реанімувати той чи інший проєкт, по відношенню до потенційно можливого результату. В рамках цього процесу, вже зараз, відбувається праймеріз, єдиною метою якого є пошук незаплямованих, самодостатніх кандидатів, що в тій чи іншій мірі володіють власним фінансовим потенціалом, задля набрання необхідного мінімуму голосів в процесі повноцінної кампанії. Додам, що приємним бонусом для кожної з партій, в разі подолання нею 5-ти відсотків, є 9 захищених позицій, які займуть перші кандидати з єдиного списку по загальнодержавному округу. Саме ці щасливчики мають усі шанси, так би мовити, поза конкурсом отримати місце під куполом ради.

З усього вищевказаного, слідує що місцеві вибори партійних босів, принаймні на даному етапі, практично не цікавлять, адже їм потрібні адекватні і головне фінансово забезпечені кандидати до Верховної Ради. І саме тут, у Шаповалова з Малецьким виникнуть певні складнощі, адже увесь свій, у тому числі фінансовий, ресурс вони спрямують, щоб підтримати партійний філіал президента Зеленського. До того ж, окрім власної, єдино можливої основної кандидатури, на теренах Кременчучини, екс-регіонал Шаповалов не бачить нікого. З 2014 року, він доволі успішно, штампував тираж технічних кандидатів, від тієї чи іншої підконтрольної йому політсили, що серйозної небезпеки на 146 окрузі не створювали. З деким вдавалося домовитися ще на старті виборчого процесу, решта, як до прикладу у 2019 році, зникали після переконливих і доволі щедрих пропозицій відійти в сторону. Пропоную читачам самостійно згадати, хто був основним конкурентом Шаповалова в ті часи. Що ж до “кольорових відступних”, то це тема для окремої історії, про яку ми колись дізнаємось.

Певні складнощі, про які я писав, стосуються ситуації, коли довірена особа Шаповалова, в якості технічного кандидата, набере “для галочки” кілька сотень голосів. Така роль може бути відведена одному або двом з діючих заступників Малецького і за сумісництвом депутатів обласної ради. Для них навіть зарезервують декілька білбордів та виділять стільки ж хвилин ефірного часу на місцевому комунальному телебаченні. От тільки така схема з технічною участю не влаштує тих, хто в Києві рахуватиме кожен голос в загальній скарбничці.

Що ж до Віталія Малецького, то його каденція і сформована депутатська більшість, яка дозволяє проштовхувати майже усі потрібні рішення, є яскравою відповіддю на запитання: чому демократія в Україні не працює в руслі здорового політичного плюралізму. Поясню. Більш ніж третина депутатів Кременчуцької міської ради, по великому рахунку, є фактично його прямими підлеглими. Мова про очільників відділів, управлінь та департаментів, працівників комунальних підприємств, радників і багаторічних помічників. Усі ці люди, не лише крім посадової залежності, пов’язані багаторічними тісними зв’язками з допоки діючим міським головою. Щодо іншої групи депутатів маються не менш переконливі важелі впливу пов’язані з їх бізнесовою діяльністю. Повсякчас, аргументи в процесі проштовхування потрібних рішень, щодо тих, хто впродовж багатьох років “працює” з коштами міського бюджету, є більш вагомими, аніж з рядовими працівниками на зарплаті в мерії. Все це грає на користь влади і усталеної думки, що в Кременчуці відсутня опозиція. Вочевидь дане твердження не відповідає дійсності, але про це трішки згодом.

Не лише на мою особисту думку, а й на думку найближчого оточення мера, здобути перемогу на чергових виборах йому буде дуже складно. Я свідомо не використовую слово “нереально”, адже на відміну від пана Малецького намагаюся не втрачати відчуття реальності, зокрема тієї, що продиктована війною. Навіть зі знаменами партії Володимира Зеленського, міському голові буде важко повторити власний успіх минулих років, не кажучи про перемогу в першому турі, як от це трапилося в 2020 році. Рекордно низька явка на виборчих дільницях зумовлена розпалом пандемії COVID-19, і відсутність потужної альтернативи, дозволили Малецькому, з першої спроби, здобути прихильність більш ніж 50-ти відсотків виборців. На щастя, часи змінюються, і з того моменту, співставивши відомі мені цифри та застосувавши нескладні математичні розрахунки, є всі передумови говорити про втрату останнім більш ніж половини тогочасної підтримки електорату. Знову ж таки, варто згадати про невблаганну низхідну динаміку, об’єктивних показників його іміджу. Динаміка ця негативна. З таких розрахунків виникає і логічне запитання: а чи не нашкодить президенту такий васал, і хто кого насправді буде тягнути до низу?

Якщо відкинути пануючі у коридорах міської влади думки, про те, що меру готують більш привабливу і менш заплямовану суто технічну заміну, виникають справедливі запитання на рахунок сценаріїв, які будуть розіграні перед суспільством в майбутньому. Зрозуміло, що перебіг подій має бути таким, який дозволить протриматись Віталію Олексійовичу в своєму кріслі ще один термін. Перспектива, м’яко кажучи невесела, та й навряд влаштує абсолютну більшість кременчужан. Забігаючи наперед, зазначу, що особисто я, не вірю в технічну заміну Малецького, хоча, свого часу, саме в якості альтернативного кандидата він вперше і здобув перемогу на виборах у 2015 році.

Щодо решти, запасіться попкорном, адже далі буде ще цікавіше...