Чи можлива демобілізація без посилення мобілізації, і як це може привести до поразки у війні та втрати державності

Україна опинилась у складній та небезпечній ситуації, яку можна порівняти хіба що з першими днями повномасштабної війни. І проблема не тільки у затримці допомоги з боку США через внутрішньополітичні чвари, нерішучість європейських союзників та неефективність економічних санкцій Заходу проти Росії. Поразка у війні, яка може привести до капітуляції, окупації території країни ворогом та втрати незалежності, загрожує Україні й через внутрішні чинники.

Насамперед через неготовність значної частини населення України щось втрачати заради Перемоги. Можливо, це стосується вже, навіть, більшості наших громадян. Маю на увазі доходи, виплати, зручності життя, особисті права та, головне, можливості спостерігати за війною здалеку зі сподіванням, що перемогу здобуде хтось інший і усе «якось вирішиться». Саме цим можна пояснити ставлення у суспільстві до питань мобілізації та демобілізації.

Загального патріотичного підйому та єдності українського народу, які були протягом 2022 року, зараз, на жаль, немає. Люди вже не стидаються говорити, що вони «втомилися» від війни. Особливо часто це можна почути від тих, хто в ній не брав участі й нічим не допомагав ЗСУ.

«Для перемоги кожен громадянин має долучитися до боротьби», — речник Полтавського обласного ТЦК 

У суспільстві все частіше звучать цілком справедливі гасла про необхідність проведення демобілізації тих, хто воює з перших днів повномасштабної війни, але майже не чути вимог про посилення мобілізації, бо ця тема вкрай непопулярна. Українське суспільство відкрито не хоче посилення мобілізації.

Щобільше, поширюються настрої щодо виправдання ухилянтів, а різкі заяви захисників України проти таких наративів у соцмережах переважно засуджуються. Для виправдання ухилянтів використовуються усі можливі аргументи — від відверто абсурдних до тих, які варті уваги, але не сприйняття. До цієї кампанії, в намаганні зірвати мобілізацію, все активніше долучається пропаганда ворога. ІПСО у цій війні набувають величезного значення і проводяться російськими пропагандистами дуже вдало — кремлівські наративи та фейки активно і майже вільно розповсюджуються в українських соцмережах.

Здавалося б, усі мають розуміти, що масова демобілізація військовослужбовців без посилення мобілізації призведе до знекровлення ЗСУ, швидкого програшу у війні, капітуляції, окупації й знищенню України, як незалежної держави. Замінити сотні тисяч мобілізованих добровольцями не вийде тому, що вони майже скінчилися — усі, хто за власним бажанням хотів стати на захист України, за два роки війни це вже зробили. Водночас більшість з тих, хто воює вже два роки, навіть з тих, хто пішов захищати Україну добровільно, хочуть звільнитися, бо вважають несправедливим, коли одні воюють, а інші цього робити не хочуть.

Чи можна взагалі вести повномасштабну війну з переважаючим за силою ворогом силами тільки добровольців? Сучасна історія таких прикладів не знає — держава завжди використовувала у таких війнах примусову мобілізацію, або ж капітулювала. Війну з Росією може виграти тільки чисельна українська армія, яку без посилення мобілізації створити не можливо.

Командир «Айдару» пояснив, яка користь від примусово мобілізованих, та що відбувається на війні з ухилянтами

Проте, сьогодні більшість українців все це не те що не розуміють, а скоріше не хочуть усвідомлювати, щоб не довелося погоджуватися. А відчуваючи суспільні настрої так само роблять і політики, які зазвичай переживають за власні рейтинги й хочуть подобатися своїм виборцям. Влада теж не хоче робити надто непопулярні кроки та довгий час гальмує цей процес.

А далі підтягуються блогери, активісти соцмереж та, навіть, деякі ЗМІ, які у гонитві за кількістю лайків та переглядів головними ворогами виставляють вже не Путіна із Росією, а працівників ТЦК, які займаються мобілізацією, та нардепів Верховної Ради, які ухвалюють відповідні закони. Щоправда, над законопроєктом про посилення мобілізації вони працюють вже п’ятий місяць! Звісно, голосувати за непопулярний закон нікому не хочеться, а як зробити так, щоб хоч трішечки посилити мобілізацію, але при цьому не втратити популярності серед своїх виборців та рейтингів своїх партій, ніхто не знає. Знайти прохід між Сциллою і Харибдою — справа не проста.

Захищаємо права людини чи Україну: про війну, мобілізацію, безкарність ухилянтів та безправність силовиків

Єдності з цього приводу в українському суспільстві зараз немає ще й з того приводу, що далеко не всі українці є патріотами своєї країни. В Україні чимало тих, кому байдуже, яка влада та чи буде взагалі існувати незалежна держава. Є й так звані «ждуни», які давно чекають приходу «руського міру». Приклади Бучі, Маріуполя, Харкова ні перших, ні других, ні в чому не переконали. Проте, якщо у перший рік після повномасштабного вторгнення вони переважно мовчали, то тепер підіймають голову і починають говорити вголос, використовуючи різні аргументи для виправдання своєї позиції та сіяння ворожнечі й розбрату в українському суспільстві. І таких є чимало, про що свідчить досвід окупованих ворогом територій.

Отже, тої єдності суспільства, яке було у 2022 році, більше немає і воно навряд чи повернеться. А ситуація на фронті загострюється з кожним днем. І наскільки вистачить міцності Силам оборони тримати фронт без підсилення зараз не зможе сказати жоден військовий аналітик, яких у нас під час повномасштабної війни розвелося забагато.

Від влади зараз потрібні рішучі, хай і не популярні дії, бо час спливає. Ці рішення потрібно було приймати ще вчора, бо завтра робити це може бути вже надто пізно. Зокрема, щодо вдосконалення процесу мобілізації. Якщо Україна програє цю війну, то нікому вже нічого не знадобляться. Бо вся Україна перетвориться на величезну Бучу.

Якщо Україна програє у війні «буде одна велика Буча»: експерт про єдину альтернативу мобілізації

Демобілізація без посилення мобілізації дорівнює капітуляції!