Про кременчуцький Троїцький театр у Всесвітній день театру

27 березня – всесвітній День театру. «ТелеграфЪ» вирішив скористатися нагодою та нагадати читачам про наш власний, кременчуцький Троїцький театр, у якого немає спонсорів, немає меценатів і взагалі майже нічого немає, а він, між тим, живе. І працюють там люди, які реалізували власне прагнення жити пристрастями – бо де ще, крім сцени, можна «рвать страсти в клочья»?

Трупа кременчуцького Троїцького театру. Дехто з акторів працює з режисером Сергієм Ситником по 13-15 років

Кременчуцький Троїцький театр утворений у 2006 році – в часи української «оттепели». Його ідеолог і головний режисер – Сергій Ситник (закінчив 17-ту школу, має професійну акторську освіту). Сергій пояснив «Телеграфу» природу назви театру. Троїцьким його назвали, бо у створенні справжнього спектаклю завжди беруть участь три сторони – автор, актор і глядач. Якщо хоча би одна ланка випадає (наприклад, глядач), спектаклю не буде. За ці роки трупа зіграла кілька солідних «повнометражних» п’єс – «Лисиця і виноград», «Скупий», «Ведмідь», «Санта-Крус». 28 березня готується прем’єра – соціальна комедія з роздяганням «Циліндр» (Едуардо де Філіппо).

Світлана Соколовська, актриса.

Грає героїнь, у яких всі закохані. Найулюбленіша п’єса – «Санта-Крус». Світлана з дитинства мріяла вступити до театрального, після восьмого класу навіть намагалася це зробити. Театр обожнює за те, що «це – інший світ, інші, набагато сильніші почуття, сюди приходиш після роботи і просто розчиняєшся! А коли бачиш, як глядач разом із тобою сміється та плаче, розумієш – оце справжнє життя, справжні почуття!».

Надія Шапіро, актриса.

Надя не залишила сцену навіть на сьомому місяці вагітності – грала в «Скупому» (Мольєр). Жартує, що її син ще до народження долучився до мистецтва. А потім молода мама залишала пляшечки з молоком і бігла на репетиції – з малим у цей час сидів терплячий чоловік. Про театр Надя каже, що «це – справжнє джерело енергії! Театр допомагає мені жити і долати життєві труднощі. Хтось зі своїми проблемами йде до психоаналітика, а я біжу до театру!».

Який театр потрібен Кременчуку?

Дуже давно, до історичного матеріалізму, в Кременчуці був капітальний драматичний театр. Більше його немає. Кілька разів різноманітні мери намагалися реанімувати міський театр. Ось як це робилося.

ПК «КрАЗ», друга спроба

У 2012 році мер Кременчука пан Бабаєв розповів журналістам про свої плани перевести закладений у банківську заставу ПК «КрАЗ» у комунальну власність і відкрити там театр. Точно таку заяву зробив у 1998 році міський голова пан Пономаренко – він тоді бився за «мерське» місце з паном Надошею – і зробив ставку на культуру. У ПК «КрАЗ» тоді навіть відбулися солідні збори, присвячені театру. Потім був фуршет. А театр так і не з’явився. Наразі один досвідчений і дуже відомий чиновник сказав «Телеграфу»: «Коли б Іван Кіндратович тоді, у 98-му, зробив театр в «КрАЗі» – це було б чудово. Та зараз Палац культури настільки занедбаний, що ніякий театр не «відіб’є» вартості капітального ремонту такого великого приміщення. До того ж, наші актори зал не наповнять (400 місць), а гастролери туди не поїдуть – їм міський Палац культури цікавіший».

Конструктив – МПК, малий зал

Громадяни, які розуміються на театральному мистецтві та його специфіці, розповіли «Телеграфу» про альтернативний варіант – переобладнати малий зал МПК (міського Палацу культури). На їхню думку, це потребує набагато менше коштів, ніж реконструкція ПК «КрАЗ». Малий зал має 230 глядацьких місць – саме стільки, за підрахунками обізнаних громадян, існує театралів в Кременчуці. Збільшити кількість місць у залі можна переробивши кінобудку на балкон. Крім того, треба трохи підняти глядацькі місця та розширити сцену. Зробити світло (звук тут чудовий) і пару гримерок. І тоді в Кременчуці може з’явитися справжній театральний зал, в якому завжди будуть аншлаги – бо кількість місць реалістична.