Кременчуцькі студенти презентували збірку поезій «Дебют» (ФОТО)

Минулої суботи нам довелося відвідати поетичні збори. Іноді це виходить дуже сумно. А іноді – класно. Це той випадок, коли було класно. Півсотні студентів та старшокласників зібралися на презентацію літературного альманаху «Дебют. Найкраще». Серед гостей «ТелеграфЪ» побачив відому кременчуцьку письменницю Наталю Лапіну. Пані Наталя сказала, що обожнює молодь, до того ж, її власні твори теж надруковані у збірці.

Власне, ми трохи спізнилися, і увійшли до аудиторії у страшенно драматичний момент – коли дует із символічною назвою «Фантасмагорія» співав «А напоследок я скажу...» Ми довго думали, як визначити цей спів, і дійшли висновку, що лише слово «душераздирающий» дає можливість зрозуміти, що то було. Трохи згодом дует знову-таки «душераздирающе» виконав пісню про «темно-карие вишни» («Юнона і Авось»).

А потім молоді поети читали свої твори – хто наживо, хто через інтернет. А дівчина з м’яким голосом і хутром шанхайського барсу на плечах їх представляла. Дівчину звали Валерія, вона – головний редактор «Дебюту». Нам сподобалось. Не те, щоб ми обожнювали поезію, та атмосфера була симпатична – кохання, страждання, пошуки сенсу життя, філософські опуси і навіть викривальні вірші. Тобто – живі емоції. Власне, сенс цієї зустрічі визначений у вітальному слові редактора видання, Валерії Кірєєвої:

– Хорошо, когда люди будут желать и получать мир во всем мире, взаимную и светлую любовь, черный BMW и пушистого котенка. Перестаньте существовать мыслями о деньгах! Научитесь жить! Умоляю, научитесь жить!

– Ніколи не думав, що тиша так стрімко

Може понищити щирість людей.

Щурами ховались в копанках втішно,

Бажаючи втримати власний трофей.

Вмикали цензуру, кували кайдани,

Тримали завісу від світлих ідей.

Змагалися в стінах Верховної Ради...

(Маркіян Шкіря)

– Крепкий кофе на завтрак, ужин, обед,

Мимолетные разговоры.

В забегаловках-барах частый клиент,

Что ни ночь – обхожу проворно...

...Милый город...

(«Мой город», Олеся Міфтахова)

Це – Ніна Гумецька, автор стильної обкладинки альманаху «Дебют».

Ніна закінчила Київський інститут художнього моделювання і дизайну ім. Сальвадора Далі

Валерія і Брюнет.

Брюнет носив картатий капелюх, грав на гітарі і співав пісні з репертуару «БИ-2». Валерія називала його Брюнетом. Справжнє його ім’я ми так і дізнались. Та й навіщо? Просто Брюнет – теж непогано.

– У білому кріслі – жінка. Не палить, Ніколи не палила... Її дуже дратує паління (останній коханець завжди з сигаретою)... У білому кріслі вона нечувано самотня.

(«Картина»,

Наталя Лапіна)

Валерія розповіла «Телеграфу», що – попри екстравагантний образ – сама вона дівчина дуже скромна. Обожнює жіночу лірику Анни Ахматової і взагалі захоплюється поетесою. Із чоловіків-поетів щире захоплення Валерії заслужив лише Володимир Маяковський – бо він «вміє дуже простими і точними словами розповісти істину, володіє словом як ніхто інший». На зауваження «Телеграфа», що Маяковський, який так добре володів словом, так і не впорався з Лілею Брік, Валерія Кірєєва відповіла:

– На мою думку, кожна людина приходить у цей світ, щоб виконати свою місію. І не треба її жаліти – як би не склалося її особисте життя.

А ось ще одна історія від Валерії Кірєєвої:

– Я не пишу, коли мені добре. А коли пишу вірші, то через певний час все це відбувається насправді в моєму житті. Це Космос, куди йдуть наші думки, і він їх нам повертає. Мені було років 15, коли я написала вірш «Та женщина, с которою вы спите...». Він жодним чином не був пов’язаний з моїм життям, я не мала таких почуттів і не сподівалася їх мати. Та рік тому сталося так, що я відчула все те, про що писала. Дійшло до того, що я хотіла підійти до чоловіка і прочитати йому цей вірш...

Валерія Кірєєва, головний редактор альманаху «Дебют»