Втім, «Телеграфу» стало відомо, що спочатку захід мав більш драматичну назву – «Сізіфова праця». А чому вона сізіфова, дізнаєтесь трохи згодом.
Виставки «Нової провінції» ми намагаємось ніколи не пропускати – хоч у суботу, хоч у неділю, хоч у відпустці. Бо там завжди є, на що дивитися та від чого умлівати. Свого часу «Нову провінцію» створили відносно молоді і дуже амбітні художники. Їх страшенно дратував непоказний статус «провінційних майстрів». Половини засновників «Нової провінції» в Україні вже немає – переселилися: хто до Парижу, хто до Канади, хто до Німеччини. Зате друга хвиля «нових провінціалів» сидить у Кременчуці і створює фантастично гарні роботи. Дуже декоративні і дуже відсторонені від брутальної реальності. Ми завжди розповідаємо вам саме про роботи. А цього разу вирішили хоча би потроху розповісти про їх авторів, і провели з ними «мікроінтерв’ю».
Інна Мосієнко – автор фантастично гарних батіків. Ми бігали від рожево-бузкового «Фазанячого дерева» до «Золотавої грушеньки», і натурально умлівали. На них можна дивитися годинами, як у дитячий калейдоскоп – і просто мліти від краси різнокольорових візерунків. Дуже декоративна штука ці батіки. Аж раптом ми натрапили на роботу, назва якої видалась нам дивно актуальною. Знаєте, як вона називалася? «Сині птахи, яких вистачить на всіх». Шикарна назва для генерації споживачів. Але то лише наша оцінка. Думки пані Інни плинуть зовсім іншими шляхами – ми не раз у цьому пересвідчувались. Тому вирішили уточнити, про що мова:
– Інно, просто розкішна назва – «Сині птахи, яких вистачить на всіх». Тебе «дістала» гонитва всіх за всім?
– Може, й дістала. Усі ці відчуття десь усередині, іноді вони вихлюпуються, але не прямо. А сині птахи – це просто... Просто у мене зараз настрій кольору індиго...
Тетяна Шуляк – одна із піонерів та засновників об’єднання «Нова провінція». Високий рівень її робіт неодноразово відзначав начальник Кременчуцьких художніх майстерень пан Анісімов. Ми ж звернулись до пані Тетяни із садово-городнім запитанням:
– Таню, щоб ви не малювали – Венецію, Полтавщину, саламандр, – на кожній вашій виставці обов’язково представлений портрет капусти. От і цього разу ми побачили «Величну капусту». Звідки така повага до овочу?
– Бо капуста красива. Вона – як троянда. До того ж, це не проста капуста, а брюссельська. У Франції взагалі із капусти клумби роблять. Бо це краса. Її треба лише побачити!
Нам страшенно сподобалась робота Олексія Рубанова «Равлик на горі Фудзі». Це найгарнющий равлик, якого ми будь-коли бачили у житті. Одне незрозуміло – що йому, бідоласі, робити на Фудзі? Про це ми і запитали Олексія:
– Олексію, навіщо такому симпатичному равлику пхатися на гору Фудзі? Чого йому не вистачає – харчів чи слави?
– Цей равлик займається сізіфовою працею.
– Це щось страшенно філософське – равлики, гори та Сізіф?
– Це спостереження за життям. Мистецтво – це сізіфова праця. Адже на мистецтво у нашій країні попиту немає. Живопис нікого не цікавить. Спершу треба поїсти, потім ганчірки різні придбати... Взагалі, будь-яка творча праця – сізіфова. Ми навіть спершу думали виставку назвати «Сізіфова праця». Але «Таємниці» – романтичніше. Навіщо лякати людей...
Роботи Тетяни Зубової ми побачили вперше. Спілкувалися з пані Тетяною теж вперше. На нас справили сильне враження дві речі – її бездоганний профіль та бажання думати про сенс життя.
– Ваші роботи мають такі сумні назви – «Пастка для ельфів», «Із життя манекенів»... Життя видається вам пасткою?
– Та ні, я б так не сказала. Просто мені подобається вигадувати смішні назви для того, що вдалося намалювати. Знаєте, у Стівена Кінга є роман «Як писати книги». Там є дуже слушна ідея – Кінг порівнює творчість з археологічними розкопками. Ти працюєш і раптом бачиш, що із землі щось стирчить, якийсь хвостик. І якщо ти відкопуватимеш його обережно, екскаватором не гребтимеш, цей хвостик може перетворитися на цілого динозавра. Усі речі на світі вже існують. Твоє завдання – лише проявити їх.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.