star archive bad ca calendar cat coms dislike down down2 fav fb gp info left like login love mail od pass rel reply right search set share sort_down sort_up top tw up views vk votes cross phone loc ya

У Горішніх Плавнях відбулась виставка спільного творчого проєкту Євгенії Каліберди та Оксани Савченко

14.01.2025, 20:02 Переглядів: 593 Партнерський проєкт

У міській виставковій залі Горішніх Плавнів відбулася презентація спільного творчого проєкту двох ентузіасток. Євгенія Каліберда — авторка робіт, представлених в експозиції «Малюю голкою». Оксана Савченко зібрала колекцію, що стала матеріалами виставки «Краса в хустині споконвічній». Обидві експозиції об’єднані єдиним виставковим простором. Учасниці проєкту надихаються у своїй роботі традиційними символами української культурної спадщини

Презентація творчого проєкту відбулася 6 грудня, у день Збройних сил України. Відкриваючи виставку, її організаторка й ведуча, наукова співробітниця Краєзнавчого музею Катерина Гредель-Чікір зазначила, що «культура та мистецтво під час війни є осередком світла, надії та одночасно зброєю».

«Культурні та мистецькі події сьогодні — це про голос України і про демонстрацію того, якою є наша країна зараз», — наголосила співробітниця музею.

Вона висловила впевненість, що «чим більше відбуватиметься різних за змістом і форматом заходів, тим різноманітнішим і повнішим буде цей голос».

«Таким голосом для нас сьогодні став спільний проєкт двох жінок — експозиції Оксани Савченко «Краса в хустині споконвічній» та Євгенії Каліберди «Малюю голкою». Дві, здавалося б, різні виставки, але їхні теми та ідеї об’єднані любов’ю до Батьківщини, її традицій та культурних надбань», — зауважила Катерина Гредель-Чікір.

З привітальним словом до присутніх звернулася начальниця відділу культури, спорту і туризму Ірина Зеленська.

«Без традиції — немає культури, а без культури — немає нації. Культура незримою силою формує національну спільність, робить нас неповторними, несхожими на інших, — наголосила гостя. — Сьогодні є актуальним те, що ми з вами намагаємося розвивати, популяризувати наші національні традиції, нашу культуру, стверджувати нашу ідентичність. Я пишаюся нашими авторками виставки, колективом Краєзнавчого музею, який щомісяця дарує нам нові тематичні виставки, які надихають і додають нам сили і віри у світле й мирне майбутнє України».

Знайомство з авторками розпочалося з Євгенії Каліберди. За словами мисткині, рукоділлям вона полюбляла займатися майже все життя, але плідно працювати над творчими виробами почала приблизно дев’ять років тому. За цей час Євгенія Каліберда опанувала кілька нових для себе видів вишивки. Серед них — гобеленова японська «сашико», декоративні шви, хардангер (мереживна прорізна вишивка), рахункова гладь. Але улюбленою залишається вишивка хрестиком. З часом до вишивання додалися нові рукодільні захоплення: печворк (шиття з клаптиків матеріалу), пошиття різних виробів та аксесуарів — сумочок, косметичок, скриньок, серветок, подушок, іграшок тощо.

Усі ці вироби представлені у вітрині та на стінах зали. Мати Євгенії Каліберди — Галина Оніщенко — 19 років життя присвятила діяльності музею.

«Вишивальні нитки Євгенії, — підкреслює Катерина Гредель-Чікір, — стали ніби містком, що поєднує усіх закоханих у культуру і мистецтво людей, об’єднуючи і сплітаючи покоління, які бережуть історію та традиції рідного краю».

Як наголосила Євгенія Каліберда, любов до вишивання прищепила їй мати. З дитинства вона вишивала, шила одяг дітям та собі. На вишивання часу майже не було, але хотілося. Тож коли збиралася на пенсію, завела собі собаку і мала в запасі кілька хобі, щоб, за її словами, «чудово жити далі».

«Моє рукоділля для душі — це мій релакс, це персональний антистрес. Я багато спілкуюся у спільнотах вишивальниць у соцмережах. Багато хто з них писали, що коли почалося широкомасштабне вторгнення, не могли займатися вишиванням. А я навпаки — якби цим не займалася, то, мабуть, не вижила би, — зазначила Євгенія Каліберда. — Це просто допомагає мені жити».

Вишивати вона почала після того, як донька подарувала їй вишиту картину «Цвітіння сакури», яка до сьогодні висить над ліжком майстрині. Ця робота дуже сподобалася, захопила її та мотивувала до вишивання. А надихає на заняття рукоділлям природа і спілкування з колегами-вишивальницями. Не менш інформативною була презентація виставки «Краса в хустині споконвічній». Вона почалася декламацією вірша «Про хустки». Його прочитав учень наукового ліцею «Політ» при обласному коледжі «Кременчуцька гуманітарно-технічна академія (КГТА) імені Антона Макаренка» Ярослав Скірський.

Оксана Савченко — викладачка КГТА. На виставці представлено понад 50 святкових хусток з її власного зібрання. Хоча у її колекції, яку ентузіастка збирала протягом 15 останніх років, є ще й побутові хустки. Крім виробів із нашого регіону в експозиції представлено хустки з Івано-Франківщини, Хмельниччини, Закарпаття, Буковини, Київщини, Харківщини, Донеччини, Черкащини, Сумщини та Чернігівщини. Українська хустина, наголошує Оксана Савченко, є одним із найважливіших елементів народного вбрання та невіддільною частиною культури. І вже п’ятий рік поспіль 7 грудня в нашій країні традиційно відзначають Всесвітній день української хустки.

«Хустка поєднувала жіночі покоління і передавалася як сімейна цінність від матері до дочки, це була родинна реліквія. Дівчата й жінки раніше носили хустку протягом усього року. Водночас вона стала обов’язковим головним убором заміжньої жінки», — наголосила колекціонерка.

До того ж, за словами Оксани Савченко, зовнішній вигляд хусток слугував ознакою соціального становища жінки: молоді жінки носили білі або яскраві хустки, старші жінки — темні, вдовиці — чорні. Це також свідчило про рівень достатку родини, адже заможні жінки покривали голову хустками з дорогих тканин, бідні — з дешевих. Хустка, вказує Оксана Савченко, є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом.

«Хустка — це й вузлик з вечерею для хрещених батьків, і подарунок нареченому, — наголошує вона. — Хустка на спеченому хлібі, на дитячій колисці. На кожен день і на урочисті події, для першого побачення та для сімейного свята. Хустка — особливе вбрання українок. Тут поєднуються стримані кольори та витончені малюнки, яскраві фарби й ніжні візерунки, що відзначають ніжність і вишуканість українок, їхню природну красу».

Як зауважила Оксана Савченко, хустки були фабричними та домотканими.

«Як правило, їх виготовляли власноруч або купували в жінок, які вміли це робити. На верстатах ткали однотонний квадратний відрізок тканини і нав’язували на ньому тороки. Інколи кінці хусток вишивали однотонними або різнокольоровими нитками — їх залишали на свята або для урочистих подій», — підсумувала колекціонерка.

Своїми враженнями від виставки з «Хроніками тижня» поділилася гостя заходу Тетяна Порфір’єва.

«Ця виставка мене дуже вразила тим, що в цьому проєкті об’єднали вишивку й українські хустки. Вишивки виконані дуже майстерно, з теплом і душею. Це справжні художні витвори. Колекція хусток подарувала справжню насолоду. Для мене це — справжнє свято. Виставка неймовірно красива й цікава», — наголосила гостя.
Автор: «Хроніки тижня»
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 50 від 12 грудня 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх