У міській виставковій залі Горішніх Плавнів відбулася презентація спільного творчого проєкту двох ентузіасток. Євгенія Каліберда — авторка робіт, представлених в експозиції «Малюю голкою». Оксана Савченко зібрала колекцію, що стала матеріалами виставки «Краса в хустині споконвічній». Обидві експозиції об’єднані єдиним виставковим простором. Учасниці проєкту надихаються у своїй роботі традиційними символами української культурної спадщини
Презентація творчого проєкту відбулася 6 грудня, у день Збройних сил України. Відкриваючи виставку, її організаторка й ведуча, наукова співробітниця Краєзнавчого музею Катерина Гредель-Чікір зазначила, що «культура та мистецтво під час війни є осередком світла, надії та одночасно зброєю».
Вона висловила впевненість, що «чим більше відбуватиметься різних за змістом і форматом заходів, тим різноманітнішим і повнішим буде цей голос».
З привітальним словом до присутніх звернулася начальниця відділу культури, спорту і туризму Ірина Зеленська.
Знайомство з авторками розпочалося з Євгенії Каліберди. За словами мисткині, рукоділлям вона полюбляла займатися майже все життя, але плідно працювати над творчими виробами почала приблизно дев’ять років тому. За цей час Євгенія Каліберда опанувала кілька нових для себе видів вишивки. Серед них — гобеленова японська «сашико», декоративні шви, хардангер (мереживна прорізна вишивка), рахункова гладь. Але улюбленою залишається вишивка хрестиком. З часом до вишивання додалися нові рукодільні захоплення: печворк (шиття з клаптиків матеріалу), пошиття різних виробів та аксесуарів — сумочок, косметичок, скриньок, серветок, подушок, іграшок тощо.
Усі ці вироби представлені у вітрині та на стінах зали. Мати Євгенії Каліберди — Галина Оніщенко — 19 років життя присвятила діяльності музею.
Як наголосила Євгенія Каліберда, любов до вишивання прищепила їй мати. З дитинства вона вишивала, шила одяг дітям та собі. На вишивання часу майже не було, але хотілося. Тож коли збиралася на пенсію, завела собі собаку і мала в запасі кілька хобі, щоб, за її словами, «чудово жити далі».
Вишивати вона почала після того, як донька подарувала їй вишиту картину «Цвітіння сакури», яка до сьогодні висить над ліжком майстрині. Ця робота дуже сподобалася, захопила її та мотивувала до вишивання. А надихає на заняття рукоділлям природа і спілкування з колегами-вишивальницями. Не менш інформативною була презентація виставки «Краса в хустині споконвічній». Вона почалася декламацією вірша «Про хустки». Його прочитав учень наукового ліцею «Політ» при обласному коледжі «Кременчуцька гуманітарно-технічна академія (КГТА) імені Антона Макаренка» Ярослав Скірський.
Оксана Савченко — викладачка КГТА. На виставці представлено понад 50 святкових хусток з її власного зібрання. Хоча у її колекції, яку ентузіастка збирала протягом 15 останніх років, є ще й побутові хустки. Крім виробів із нашого регіону в експозиції представлено хустки з Івано-Франківщини, Хмельниччини, Закарпаття, Буковини, Київщини, Харківщини, Донеччини, Черкащини, Сумщини та Чернігівщини. Українська хустина, наголошує Оксана Савченко, є одним із найважливіших елементів народного вбрання та невіддільною частиною культури. І вже п’ятий рік поспіль 7 грудня в нашій країні традиційно відзначають Всесвітній день української хустки.
До того ж, за словами Оксани Савченко, зовнішній вигляд хусток слугував ознакою соціального становища жінки: молоді жінки носили білі або яскраві хустки, старші жінки — темні, вдовиці — чорні. Це також свідчило про рівень достатку родини, адже заможні жінки покривали голову хустками з дорогих тканин, бідні — з дешевих. Хустка, вказує Оксана Савченко, є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом.
Як зауважила Оксана Савченко, хустки були фабричними та домотканими.
Своїми враженнями від виставки з «Хроніками тижня» поділилася гостя заходу Тетяна Порфір’єва.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.