Про жіночий живопис та ідеальних чоловіків

Добридень, дами. У нас для вас чудові новини, сподіваємось, ви радітимете.  А  новини такі  –  ідеальні чоловіки все ж  існують!  Причому,  не  як  абстрактні образи, а як  цілком реальний чоловік своєї  дружини.  І не десь далеко, а тут, за рогом, у Кременчуці.  З цим ідеальним чоловіком «ТелеграфЪ»  познайомився  на виставці Надії  Шацило.  Минулого вівторка  пані  Надя  відкрила  свою першу персональну виставку у міській художній галереї.  До експозиції  увійшло  близько  сорока полотен – портрети, пейзажі, натюрморти.  У  цілому ж  автор встигла  написати  аж  96  робіт.  Почувши цю цифру, ми щиро здивувалися.   Адже пані Надя  20  років  незмінно  працює дизайнером на сталеливарному заводі – тобто, щодня зранку  їде на роботу.  Крім того, вона  має сім’ю, домашні обов’язки та інші проблеми, якими вщент заповнене життя  кременчуцьких  жінок. На наше запитання, де вона знаходить час для живопису, пані Надя відповіла легко: «А я працюю у вільний час – у неділю, у відпустці!  Мене дуже підтримує мій чоловік, йому подобається, що я малюю!»
Почувши  про чоловіка, якого не дратує, що  дружина у неділю малює, замість того, щоби попрасувати там щось або випрати,  ми  кинулись  на пошуки – мають же у «Телеграфі» хоча би час від часу з’являться  позитивні  матеріали про нормальне життя. 
Ми знайшли  Володимира Георгійовича.  Позувати фотографу він не захотів – засоромився.  Але слова  дружини підтвердив: «А мені й справді подобається, що Надя малює. А щодо господарства...  По-перше,  я сам  чудово готую.  По-друге, мене абсолютно не дратує запах фарби.  Тож я не бачу проблем».  Більше того, Володимир Георгійович не тільки не бачить проблем у захопленні дружини, він має ще й власне захоплення – дайвінг,  підводні  лови та мандри.  Крім того, разом з дружиною вони виховують німецьку вівчарку Ельзу.
Отже, перед нами позитивне подружжя, де кожен займається улюбленою справою і не нудить світом.  Просто  чудово.  Але  маємо повертатися до високого мистецтва – матеріал все-таки про художню виставку.  Так от, на презентації  виставки  високе мистецтво представляли знані  кременчуцькі  митці – метр Анісімов, метр Черепанов та метр Руденко.  Виступаючи перед  публікою,  говіркий метр  Анісімов дав відносно коротеньку характеристику творчості пані Надії, вказав на деякі технічні недоліки, підкреслив здобутки, похвалив акварелі, і, зрештою, побажав пані Наді, щоби «ручки у неё  не опускались, а глазки  зорко  глядели!»  Більш стриманий пан Черепанов  обмежився загальними  побажаннями  успіхів.  А скромний  пан  Руденко  взагалі  відмовився виступати.  Зате зізнався  «Телеграфу»:  «Надя – це дуже хороша людина!»
Втім, хорошою людиною Надю вважає, як з’ясувалося, не лише художник Руденко.  Привітати її з відкриттям  персональної  виставки прийшло чимало працівників сталеливарного заводу.  Жінки були такі нарядні, аж ой. А чоловіки ходили по залу з тихими обличчями і носили перед собою гвоздички  у хрусткому целофані. Зворушливе вийшло відкриття.

Надія Шацило народилася 8 лютого 1959 р. в містечку  Ухта  Комі АРСР.  У 1973 році вступила до Київського художньо-промислового технікуму. У 1978-му закінчила факультет «Художнє конструювання» з «червоним»  дипломом. З 1980-го по 1986 рр. навчалась  у Харківському художньо-промисловому інституті  на факультеті «Промислове мистецтво».
З 1987 року працює дизайнером на кременчуцькому сталеливарному заводі.  Неодноразово брала участь у міських тематичних виставках.  Виставка у міській художній галереї – перша персональна виставка Надії Шацило.