Кременчук відвідав автор «Забороненого «Кобзаря»

Нещодавно у Кременчуці побував наш знаменитий, освічений і безстрашний земляк Микола Зубков.  Колись він жив у Крюкові і вчився у 7-й школі.  До речі, в одному класі з двома відомими  кременчужанками – Аллою Лушаковою та Людмилою Король.  У школі дівчата були відмінницями.  Алла  вийшла  «золотою»  медалісткою,  Людмила – «срібною».  Нині пані Алла викладає у Кременчуцькому державному університеті, а пані Людмила працює у Кременчуцькому краєзнавчому музеї.  

А їхній однокласник Микола Зубков  став знаним на всю країну мовознавцем та автором купи підручників і словників.  Видав довідники «Українська мова» і «Правопис», а також склав величезний «Новий російсько-український політехнічний словник».  Втім, найбільше пан Микола прославився виданням збірки «Заборонений «Кобзар».Підготував він її у 1997-му, а видав лише у 2006-му.

На думку пана Миколи, «Кобзар» треба друкувати без купюр, таким, як його написав Шевченко – не замінюючи вживані слова, не підбираючи синонімів  та  не «обрізаючи» політично незручні рядки віршів. Саме так пан Микола і зробив. І нині обмежена кількість української  інтелігенції  тішиться маленькою правдивою книжкою – «Забороненим «Кобзарем». 

У Кременчуці пан Микола зустрічався зі школярами та студентами, і розповідав їм страшенно цікаві речі про українську мову.  Ми теж слухали із захопленням.  Навіть російськомовний фотокореспондент «Телеграфу» сказав: «Коли слухаєш цього професора, хочеться вивчити українську – цікаво розповідає!»

«У чому небезпечність міністра Табачника?»

«ТелеграфЪ» запитав пана Миколу про нові урядові призначення:

– Пане Миколо, ви дуже  негативно оцінюєте призначення пана Табачника на посаду міністра освіти України. У чому ви бачите його небезпечність для освіти?

– Я б сказав: для української освіти. Бо мав нагоду  зустрічатися з цим паном у Харкові, куди він прибув  із презентацією своєї книжки «Український фашизм». Я жодним чином не сприймаю цей опус як книгу.  Це щось на кшталт витворів Олеся Бузини та його «Вурдалака Тараса Шевченка». З такими творами в історію не входять, а вляпуються! В оцінках цього пана, пана Табачника,  Україна та українська нація – меншовартісні.  Між тим, ми титульна нація – та, що дала назву країні.  І Україна – це не «окраїна», це самостійна держава, де не було рабства.  Ще один  колега Табачника – Турчинов – написав, наприклад, про українців як про «націю рабів»...  Зрештою, як може в Україні бути міністром освіти людина, яка зневажає Україну та українців?