Екскурс у мистецтво витинанки

Напередодні Нового року нам усім хочеться чогось незвичайного. Ми радо прикрашаємо свої оселі до свята. У магазинах – безліч сучасних прикрас для ялинки, вікон. Але так само гарно виглядають на вікнах і витинанки з паперу – сніжинки. Мистецтво витинанки має потужні традиції в Україні та в Польщі. Настільки потужні, що витинанка стала навіть основою логотипу «Євро-2012». «ТелеграфЪ» розповість, як роблять витинанки у Польщі, і де можна навчитися цьому мистецтву в Кременчуці.

У 80-90-ті роки напередодні Нового року вікна практично в усіх школах та дитсадках «розквітали» чудернацькими зимовими візерунками – паперовими сніжинками. Були своєрідні ритуали їх вирізування. Здавалося б, що там якийсь шматок паперу, складений у восьмеро? Та діти змагалися, чия сніжинка краща та витонченіша. І далеко не кожному вдавалося зробити тонке паперове мереживо…

Сніжинка – це вид ажурної витинанки (саме для неї папір і складається у вісім разів). Саме ж мистецтво вирізування походить із Китаю – там винайшли папір. У 19-му сторіччі витинанка прийшла до Європи. В Україні витинанки відомі на Поділлі, Подніпров’ї та Прикарпатті. У Польщі це мистецтво стало національною традицією. А витинанки пропонують туристам, як, скажімо, у нас – сорочки-вишиванки. Їхні витинанки – справжні картини…

Ближче з цим мистецтвом кореспондент «Телеграфу» познайомилась у невеликому містечку Ловіч – польській батьківщині витинанок. Тут основу ажурних мережив («родичів» сніжинок) вирізають із темного паперу. Найчастіше використовується чорний. Потім витинають елементи з кольорового паперу і наклеюють на основу почергово, шарами. Виходить тонка та по-справжньому чарівна аплікація. Найнеймовірніше те, що такі тендітні візерунки традиційно вирізають здоровенними ножицями для стрижки овець. І потомствені майстрині й до цього часу використовують саме цей інструмент…

Ловіцькі майстрині пані Галина та Агнешка провели нам майстер-клас із витинанок. Управлятися отими овечими ножицями – сімейною реліквією Агнешки – було вкрай незручно. Один невірний рух – і ти зіпсуєш весь візерунок. (Його спочатку малюють, а потім витинають). Пані Галина, яка навчилася витинанці недавно, вже використовує манікюрні ножиці із загнутими кінцями. Проте майстрині стверджують, що давні ножиці усе ж кращі: ріжуть акуратніше. Секрет їх у тім, що зроблені вони із м’якої сталі. Нині, на жаль, такі не роблять: перевелися майстри-ковалі. Але традиція витинанки живе. Наприклад, Агнешка успадкувала це мистецтво від своєї мами, а загалом в її сім’ї воно передається вже в четвертому поколінні – від прабабусі. У Ловічі навчитися цьому мистецтву можна у культурному товаристві «Традиція». Часто майстер-класи організовують і для дітей.

Агнешка показує різновиди витинанок. Та, що з фігурками, називається «кодра» – вона вважається найважчим мистецтвом. Бо кожен елемент витинається окремо (папір не складається у кілька разів). На відміну від кодри, квітковий орнамент – симетричний. Для цього папір (основу) складають у два рази.

А це – ножиці для стрижки овець, якими традиційно роблять витинанки. Навіть тримати такі у руках важкувато… А щоб ними орудувати – треба не один день тренуватися.

На виготовлення такої витинанки в ловецьких майстринь іде приблизно вісім годин. Щоб кожен елемент аплікації був на місці і не був ні завеликим, ні замалим, деталі обводять по контуру на основі, підкладаючи під неї лист паперу.

Витинанка з паперу