Мила Крістель і сім кременчужан

Історію цю «Телеграфу» розповіли два кременчуцькі художники – Олексій Рубанов та Віктор Кобеляцький. І вона нам страшенно сподобалась, бо руйнує традиційні стереотипи, і взагалі весела. Та ще й приправлена найліпшим віскі з усіх куточків світу.

Але про віскі потім. Спершу про стереотипи. От існує у світі стереотип, що німці – нація прагматична та ощадлива, і легковажних витрат вони не терплять. Можливо, так воно у 99 випадках і трапляється, але в нашому – 100-му, все вийшло по-іншому. Відома німецька скульптор Крістель Леманн узяла і запросила цього літа до себе в гості компанію аж із семи кременчужан – художників та їхніх дружин. Пані Крістель неодноразово приїздила до Кременчука, кілька разів тут навіть експонувалися її роботи (у краєзнавчому музеї). За роки подорожей вона заприязнилася із силою-силенною талановитих українських митців. І от запросила їх до Німеччини, на пленери та активний відпочинок з пивом та смачнющими швабськими ковбасками.

Кілька днів кременчуцькі гості жили у крихітному казковому містечку Тюбінген, а потім оселилися у Швайненбаху – ляльковому селищі, де розташована садиба пані Крістель. Тут, у просторому сільському будинку, вона живе зі своїм сином, його родиною та двома скаковими кіньми (у них власна стайня з видом на луки). Уявіть собі, самовіддана Крістель не лише розмістила гостей у своєму будинку, а ще й регулярно готувала їжу на всю комуну. Втім, пані скульптор виявилась жінкою щирою. Коли втомилася, сказала просто: «Хлопці, ось харчі, займайтеся!» І хлопці зайнялися. Непогано, до речі, впорались.

Втім, пиво та приготування обідів – то була не найголовніша справа під час відвідин Швайненбаху. Головним був живопис. Черепанов, Кобеляцький, Рубанов і Дейсун цілими днями пропадали на пленерах. Малювали все підряд – бо у тому малесенькому німецькому селищі геть усе було страшенно мальовничим. Для Олексія Рубанова Швайненбах став, мабуть, тим самим, що й Овер-сюр-Уаз для Ван Гога. Писалося у Швайненбаху легко і радісно. Бо гарним було все навкруги – і луки з конюшиною та маргаритками, і старі німецькі липи, і іграшкові будиночки, і гарнющі коні Крістель. Щоправда, «вангогівський» норматив – 80 полотен, написаних за час сільських канікул – Олексій не виконав. Але робіт створив чимало. І геть усі їх залишив у Швайненбаху – і на подарунки, і як «заначку» для майбутньої виставки.

На прощання німецько-кременчуцька комуна влаштувала вечірку – з пивом, шашликами, гостями і справжнісіньким шарманщиком. Той самовіддано намагався відшукати у своєму репертуарі хоча би якусь українську пісню. Знайшлася лише російська «Калинка». Треба сподіватися, педантичний німецький пан після цієї вечірки вивчить ще й «Цвіте терен». На перспективу, так би мовити.
І от, нарешті, про віскі. Пам’ятаєте, ми з цього почали історію? Так ось, віскі у Швайненбаху було цілісіньке море. Ну, добре, ставочок. У розпал прощальної вечірки син пані Крістель – суворий байкер, волинщик і архітектор Екхард – зник у будинку. А невдовзі виніс на двір свою колекцію сувенірних пляшечок віскі – байкер збирав їх багато років по всьому світу, усюди, де мандрував. Усі свої пляшечки Екхард, не здригнувшись, роздав кременчуцьким гостям. Сказав: «Пийте всі! Навіщо їм стояти без діла?!»
 Правда, чудова кінцівка для нашої історії? Втім, це ще не кінець. Бо німецько-кременчуцька комуна планує влаштувати грандіозну спільну виставку. І ми вам про неї обов’язково розповімо.

«Стара пекарня», Олексій Рубанов

Старовинну пекарню Олексій писав у Швайненбаху. А реставрував її син пані Крістель, Екхард. Він архітектор. Одного разу кременчужанам навіть спекли хліба у цій старовинній пекарні, за старим німецьким рецептом.

Тюбінген – малесеньке, дуже декоративне містечко. Будинки тут стоять старовинні, ошатні і різнокольорові. Гарнющі, наче взяті з дитячої книжки старонімецьких казок.