«По главной улице с оркестром...»

Найбільше нас вразив оркестр. Ми бачили, як з оркестром зустрічають офіційні делегації. Бачили, як з оркестром проводжають призовників. Але щоб із духовим оркестром відкривали художню виставку – таке ми бачили вперше.  Якраз, коли ми увійшли до виставкової зали, оркестр «врізав»  «Прощання слов’янки». Від несподіванки ми підскочили, і одразу зрозуміли, що тут відбувається щось дуже визначне.

Так воно і було. У сонячний день 2 березня у міській художній галереї  відкрилась ювілейна виставка робіт 80-річного Володимира Івановича Дружка – людини, дуже відомої та шанованої у колах кременчуцької інтелігенції. І жодного разу за останні 10 років ми не бачили на відкритті виставки такої купи народу.

Володимир Іванович Дружко служив на флоті. Закінчив школу водолазів. А потім – педагогічний інститут у Москві. Вчив дітей малювати та створювати автомоделі.

Багато років Володимир Іванович викладав у Кременчуцькій художній школі. І діти його там обожнювали. Згодом він ще більше років працював на Кременчуцькій станції юних техніків – вів гурток автомоделювання.  І там його теж обожнювали діти. Володимир Іванович вовтузився з ними цілодобово.  То були славні для Кременчука часи. Малі автомоделювальники – вихованці Володимира Івановича Дружка – 17 разів підряд (читай – 17 років поспіль) привозили золоті медалі з всесоюзних змагань. Цей особистий рекорд вчителя Дружка досі ніхто не побив. І навряд чи поб‘є.

На відкритті виставки старого вчителя зібралась сила-силенна його учнів. Власне, завдяки одному з них виставка і відбулася. Але головний її ініціатор та надихач – відомий на весь Кременчук незмінний завуч художньої школи Володимир Васильович Терещенко. Він у нас взагалі хранитель історії Кременчуцької художньої школи.  Збирає у величезні альбоми  старі шкільні фотографії, пам’ятає прізвища випускників ще 70-х років. І дуже шанує старих викладачів. А найбільше, мабуть, Володимира Івановича Дружка.  Тож і доклав чимало зусиль для організації його ювілейної виставки.

Ви навіть не уявляєте, скільки художників, чиновників, колишніх учнів та палких прихильників  творчості вчителя Дружка зібралось на відкритті виставки. І більшість із них виголосили по промові.  У дам  «третього віку» носовички стали геть мокрими. Зате сам ювіляр – на відміну від своїх гостей – виступив коротко і дуже по-домашньому. Просто подякував усім і посміхнувся. Нам дуже сподобалось.

Коли усі палкі промови скінчились, ми зітхнули з полегшенням, і пішли, нарешті, дивитися  акварелі Володимира Івановича.  Ми  розглядали маленьку невідому Вікусю, яка пила з величезної кружки молоко; двох старих під  квітнучою абрикосою; тихі занасипські двори, що поросли бузком та лопухами, – і відчували, як поліпшується наш настрій.  Душевні то були роботи. Та найбільше нас здивувала акварель із буденною назвою «Провулок Щорса». На нашу думку, провулок Щорса – одне з найнудніших та найнеромантичніших місць у Кременчуці. Важкі сірі багатоповерхівки, обідрані «хрущовки» та розпечений асфальт – ось і все, що ми там бачили. А на акварелі Володимира Дружка нудні похмурі багатоповерхівки стали вдалим ніжно-сірим фоном для рожевої квітнучої  вишні.  Ми подивились на цю вишню, зітхнули, і вкотре переконались – є люди, які посеред брудної березневої вулиці бачать калюжу. А є такі, що бачать у цій калюжі весну. Володимир Іванович Дружко саме такий. Подивіться його роботи – самі переконаєтесь.