За країну життя віддам! За владу – ніколи!

Молодь каже, що не згодна віддати своє життя заради інтересів пана Януковича та олігархів. Проте деякі дівчата заявили «Телеграфу»: такі чоловіки не гідні їх, і якщо буде треба – самі воюватимуть.

23 лютого – День захисника Вітчизни. Свято – правонаступник радянського Дня армії та флоту. Привід наїстися-напитися, завалити роботу на підприємстві та послухати розповіді про те, як хто служив та хто як «відкосив» від служби. Схоже, нині не всі чоловіки готові схопити гвинтівку і ризикувати власним життям, якщо Вітчизна попросить.

– Яка Вітчизна? – обурюється батько трьох дітей Анатолій, робітник заводу. – Чому я постійно щось винен державі? А що держава мені? Цей бюрократизм просто задовбав! Ти весь час комусь щось маєш доводити.

– Для цієї «грьобаної» держави я нічого не буду робити, оскільки вона для мене та моєї сім'ї нічого хорошого не зробила, – підтримує Анатолія художник та дизайнер Сергій. – Дістали політики-засранці! Якщо об'єднатися та надерти їм дупи... Народ я готовий підтримати, але політиків – ніколи!

Якщо раніше таких заяв соромилися, то зараз чоловіки не бояться говорити про це вголос та ще й бити при цьому себе в груди. Причина проста – багаторічне «покращення життя» навчило українців відокремлювати такі поняття як «батьківщина», «країна», «вітчизна», «держава».

– У нашому світі, маючи доступ до великої кількості джерел інформації, дуже складно сліпо вірити владі та нестися із гвинтівкою полем бою під звитяжне «Ура!», – пояснює свою позицію інженер Юрій. – «Так» – моя відповідь, на 80%. 20% складає ситуація, як, наприклад, в Афганістані... Я готовий захищати свою сім'ю та друзів, свою країну, свій народ, але точно не владу.

Це ж питання дуже обурює молодих людей, які вже самі стали батьками. Їм втрачати значно більше, ніж простим студентам. Вони не хочуть віддавати своє життя за Президента, міністрів, олігархів.

– Якщо на нас *** з шаблями нападуть – піду захищати, – каже працівник банку Валерій. – А от якщо бомбитимуть Верховну Раду, то я просто зааплодую.

– Яка Вітчизна? – відповідає запитанням на запитання інженер з ІТ Ігор. – Вітчизна зараз – це родина, близькі, робота... За них – піду. За Януковича – ніколи.

Де вона, та Вітчизна?

– Пам'ятаю, як у радянському дитинстві намалював діду на 23 лютого листівку із поздоровленнями, – пригадує кременчужанин Олександр. – Він мовчки подивився, зітхнув та вийшов. За цим спостерігала моя мама. Вона сказала, щоб я не звертав уваги – потім все пояснить, коли зможу зрозуміти. Минуло років тридцять, лише тоді я пригадав цю історію. Зрозумів усе сам. Мій дід народився та жив на Львівщині, яка була «під Польщею». Що було потім – всі знають: війна, прихід радянської влади, колективізація, партизанська війна, виселення цілих родин до Сибіру. Ті, хто захищав мою, зруйнували його Батьківщину. Це важко зрозуміти, тому деякі політикани продовжують роздмухувати в людях ненависть один до одного через те, що вони просто мають різне коріння, кожен захищав свій дім, свою сім'ю. Зараз же у нас одна країна.

Багато хто продовжує вважати своєю Вітчизною Радянський Союз, якого вже більше 20 років немає. Кого вони захищатимуть?

– Мене слово «вітчизна» дуже непокоїть, – каже програміст Денис. – Сам я росіянин, народився в Туркменії, живу в Україні. Зараз інший час, інші війни. Та й взагалі, нас легше купити через уряд. Там все продається. Але якщо нападуть прибульці, як на Челябінськ – будемо відбиватися!

Цікаво, що в нашому місті більшу підтримку мають саме радянські патріотичні заходи. Порівняйте, як у нас святкують День Перемоги, 9 травня, та День Незалежності, 24 серпня. Згадайте, що чують діти про нашу державу від вас та інших дорослих. Як ви вважаєте, кого вони захищатимуть?

У поганому патріотизмі винна бідність

Незважаючи на хвилі патріотизму, які ми постійно спостерігаємо в телевізорі та інтернеті, кількість свідомих патріотів, м'яко кажучи, мала. Так, за оцінками українського уряду, серед молоді віком 18–29 років показник готовності до еміграції становить 50,4%, а у віковій групі 30–39 років – 42,4%. Майбутнє нації просто хоче втекти звідси. Це реальні цифри із прийнятої Концепції патріотичного виховання населення на 2013-2017 рік. Злякавшись їх, можновладці вирішили щороку виділяти по 40 млн грн на «підвищення рівня патріотизму» старими «совковими» методами. На думку експертів, покази фільмів про Велику Вітчизняну війну та фестивалі на військово-патріотичну тематику не зарадять.

– Загальновідомо, що готовність до еміграції викликана не відсутністю патріотизму, а неспроможністю реалізувати себе в Україні, тотальною корупцією, відсутністю місця працевлаштування чи низькою заробітною платою, – каже Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса Національної академії наук України. – Зважаючи на реалії сьогоднішнього життя, влада має не звинувачувати людей у відсутності патріотизму, а розв’язувати поточні соціальні, правові та економічні проблеми.

Низький рівень патріотизму криється в бідності, впевнена голова фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна.

– Досі третина українців найбільше боїться голоду, – заявила експерт в ефірі «5 каналу». – Молодь не бачить перспектив, розуміє, що не зможе купити навіть житло, тому виїжджає. Люди відчувають, що не впливають на ситуацію в країні, а отже не відповідають за те, що відбувається.

"Кременчугский ТелеграфЪ" от 21 февраля 2013 года, №8.