Лагідна українізація: як правильно вітатися?

Традиції вітання 

Словесне вітання має свою історію. Наприклад, «здрастуйте» уже мало хто сприймає як просте побажання здоров’я. Так само й слова «добридень» або «на добраніч» передусім означають, що ми бажаємо приємного відпочинку. 

«Привіт» та аналогічні вітання можна використовувати лише у своєму середовищі, звертаючись до ровесників і друзів. 

«Добрий день» чи «доброго дня»? 

В українській мові традиційне привітання звучить як «Добрий день», «Добрий вечір». У неформальному спілкуванні можна застосовувати або «добридень», «добривечір». Вислів «Доброго дня» — не притаманний українській мові.

Згадаймо колядку із сивої давнини — «Добрий вечір тобі, пане господарю, син Божий народився». Саме «добрий вечір», а не «доброго вечора», пане господарю. 

До речі, у мережі почали вживати форму «доброї доби». Але це мовний покруч.

Звідки взялася форма «Доброго дня»

Мовознавці висувають кілька теорій походження цієї форми привітання:

— є припущення, що варіанти «Доброго дня», «Доброго ранку» мають форму побажань, а форма «Добрий день» начебто лише констатує факт, що день добрий;

— українці так часто вітаються, бо думають, що так звучить ввічливіше;

— ще одна причина, чому могла виникнути ця форма у розмовній українській, бо такої форми «Доброго дня» немає в російській мові.

Натомість філологи наголошують, що побажання «Гарного вам дня», «Вдалого вам дня» говорять на прощання, а не при зустрічі. І такі фрази є правильними.

Велике значення під час вітання мають і жести. Скажімо, справжні джентльмени обов’язково торкнуться свого капелюха чи навіть трохи піднімуть його. 

Цікава історія цього жесту. Ще в Стародавньому Римі раби, зустрівши господаря, знімали шапку, щоб показати голену голову — знак рабства. Згодом так само мали чинити й кріпаки перед поміщиком. 

А сучасний жест означає буквально: «Моя повага до вас настільки велика, що ви можете використовувати мене, як свого раба». Аналогічний жест у відповідь знімає двозначність цього підтексту.

Насамкінець лише додамо, що, дбаючи про чистоту свого мовлення, ви поважаєте не лише себе, а й своїх співрозмовників.