Результати ЗНО вводять суспільство в оману

Н.П. Богданов-Бельський «Усна лічба», 1895 р.  Сільські діти усно розв’язують арифметичний приклад, на що навряд чи здатні 50% сучасних школярів 

В Кременчуці триває реєстрація на ЗНО – зовнішнє незалежне оцінювання якості освіти. Майбутні випускники обирають чотири шкільні дисципліни, з яких складатимуть тести для вступу до вищого навчального закладу (ВНЗ). Одні обирають впевнено – вони знають, куди вступатимуть, готувалися до цього заздалегідь. Інші розпорошуються – «тасують» шкільні дисципліни, вираховуючи, до якого ВНЗ мають шанс вступити. Треті знають, що повинні вступити куди завгодно – аби лише на безоплатний «бюджет».

Чому так? Батьки випускників вважають, що винна держава, яка нічим не допомагає своїм громадянам. Шкільні вчителі та викладачі вищої школи стверджують, що грамотний вибір майбутньої професії дитини залежить, у першу чергу, від її батьків та їхнього відповідального ставлення до проблеми. «ТелеграфЪ» зібрав інформацію, яка стане у пригоді батькам майбутніх випускників.

А передумовою цього матеріалу стала ну дуже драматична історія, яку мама одного одинадцятикласника розповіла «Телеграфу».

«Ну не можемо ми визначитись, математику чи англійську дитині здавати!» – сказала мама.

«Син хоче бути політологом. Чоловік каже, нехай вчиться на економіста – у бізнесі допоможе. А брат регоче і пропонує вчитися на зуботехніка – він його до себе у поліклініку влаштує. Але ж це зовсім різні професії, різні профілі, і як на них обрати чотири предмети для тестів?!! Та ми взагалі вчилися у філологічному класі!». Дійсно, обрати для ЗНО чотири шкільні дисципліни так віртуозно, щоб можна було і на політолога, і на зуботехніка вступати, – складно. Можливо, доречніше було б більш прискіпливо обирати шкільний профіль навчання для сина?

Переваги та пастки профільного навчання у загальноосвітній школі

Переважна більшість (99%) кременчуцьких старшокласників вчиться у профільних класах – історичних, філологічних, правових, математичних,тощо. Лише 1% навчається за так званим універсальним профілем (без визначеної спеціалізації). Профільна спеціалізація починається з десятого класу – саме тоді кількість годин загальноосвітніх предметів зменшується задля вивільнення часу для предметів профільних. У 8-9 класах триває передпрофільна підготовка.

За словами начальника міського управління освіти пана Москалика, профільні класи формуються в школах за трьома критеріями:
– соціальний запит (бажання батьків та їхніх дітей);
– наявність у школі відповідних професійних кадрів – наприклад, вчителів вищої категорії, які викладають профільні дисципліни;
– наявність у школі матеріально-технічної бази, необхідної для забезпечення навчального процесу за профілем (кабінети, лабораторне устаткування, комп’ютерна техніка, тощо).

На думку начальника міського управління освіти, профільні класи – прогресивний крок у шкільній освіті, така система дає можливість старшокласнику не розпорошувати зусилля, а витрачати максимум часу на підготовку саме за тим напрямом, який відповідає його майбутній професії.
Які ж профілі навчання обирають кременчужани?

Гуманістичний профіль Кременчука

Кременчук – промислове місто, тут діє купа великих заводів. Фахівці кременчуцького Центру зайнятості саме потужні заводи – «Кредмаш», вагонобудівний, колісний, тощо – називають ринкоутворюючими підприємствами регіону. Тобто підприємствами, які традиційно мають попит на трудові кадри і утворюють ринок праці. Логічно було б очікувати, що в Кременчуці, де є попит на технічні кадри і школярі вчаться за відповідними профілями. Між тим реальність абсолютно протилежна. Шкільний Кременчук має ніжний гуманітарний профіль. У кожній школі можна обрати навчання за різними профілями, тому ми говоритимемо не про математичні, наприклад, школи, а про математичні, філологічні та інші профільні класи. У кременчуцьких школах діють 19 класів (10-11 кл.) суспільно-гуманітарного профілю, де діти навчаються за історичним, правовим та економічним напрямом. Крім того, працюють 15 класів філологічного профілю, де навчання відбувається за напрямами українська та іноземна філологія. Разом маємо 34 класи гуманітарного напряму. Тут навчаються 46% кременчуцьких старшокласників.

Втім, класи природничо-математичного профілю в місті теж є – їх 17. З них фізичний клас лише один (у 6-й гімназії), математичних три і фізико-математичних теж три. Трохи більше біолого-хімічних – їх шість. У класах природничо-математичного профілю вчиться 21% кременчуцьких школярів (статистична інформація надана кременчуцьким міським управлінням освіти).

Пан Москалик, фото з персонального блогу

Звісно, «ТелеграфЪ» зацікавило, чому у промисловому місті аж 15 філологічних класів? Де працюватимуть усі ці філологи? Ось що відповів нам начальник міського управління освіти пан Москалик:

– У цьому немає нічого дивного. Ще у 1992 році в Україні почався процес гуманітаризації освіти. Це була державна програма, навіть державна доктрина. Школи взяли курс на виховання добрих, чемних учнів, шкільні навчальні плани пішли в бік гуманітарних дисциплін. Таким чином ми відійшли від математики. Між тим, математика – наука непроста. Якщо дитина дев’ять років вчила більше гуманітарних дисциплін, навряд чи вона обере у старших класах математичний профіль навчання. Бо математики вона боїться. В Кременчуці ми формуємо філологічні класи, бо маємо на них значний попит. А бажання учнів та їхніх батьків відіграє тут вирішальну роль. Я вивчав чимало документів про діяльність освітніх закладів у післявоєнному Кременчуці. Цікаво, що тоді – одразу після Вітчизняної війни – всі загальноосвітні школи мали статус «трудової політехнічної школи». Шкільну практику учні проходили на міських заводах, де отримували робітничі спеціальності. Це був прояв державоцентризму, коли вирішальними стають потреби держави, а не людини. Потрібні державі, наприклад, доярки, то будеш ти дояркою, бо не дамо тобі паспорту. А потрібні слюсарі – будеш слюсарем. Зараз в Україні має діяти ідея людиноцентризму – коли враховуються особисті здібності та бажання школяра. А наші школярі з більшою охотою йдуть до філологічних та гуманітарних класів.

Формула успіху

Куди йдуть кременчуцькі школярі, ми з’ясували. Тепер час переконатися, що вони йдуть у правильному напрямі, який надалі допоможе їм із вибором професії. І тут не все так просто. Якщо дитина вчилася у гуманітарному класі, а потім пішла вступати на інженерну спеціальність (бо там є шанс потрапити на безоплатний «бюджет») – їй буде дуже важко. І не факт, що з неї вийде пристойний інженер. Якщо дитина, закінчуючи філологічний клас, раптом вирішила податися у кардіохірурги, їй теж буде важко – бо вивчала вона не ті дисципліни, які потрібні для вступу на обрану спеціальність. То як же бути? Адже вибір навчального профілю у старших класах все одно треба робити. На це запитання «Телеграфу» теж відповів начальник міського управління освіти пан Москалик. І не просто відповів, а надав формулу вдалої професійної орієнтації для школяра-старшокласника. На думку пана Москалика, на 70% вибір дитиною майбутньої професії залежить від її батьків. Тож і формула успіху розрахована, у першу чергу, на батьків. Вона така:
– при виборі професії врахувати потреби реального ринку праці;
– з’ясувати, яких фахівців потребує ринок праці у вашому регіоні проживання;
– вчасно (а не в одинадцятому класі) врахувати стан здоров’я дитини та її схильність до тих чи інших шкільних дисциплін.
Начальник управління освіти радить починати сімейну профорієнтацію, коли дитина вчиться у 8-9 класі. У цей період вона вже має якісь конкретні професійні нахили та уподобання, а у батьків ще є час потурбуватися, щоб дитина змогла їх реалізувати. Певну допомогу у цьому можуть надати шкільні психологи – попросіть їх попрацювати з дитиною та з’ясувати, в якій системі їй комфортніше працювати (людина-людина; людина-техніка; людина-документи, тощо).

Типові помилки батьків

Розповів начальник управління освіти і про найтиповіші помилки батьків під час вибору профілю навчання для дитини. Вони такі:

– Коли формується профільний 10-й клас, батьки часто обирають не профіль навчання, а знайому вчительку – тобто віддають дитину до класу, який очолить їхній попередній класний керівник. Мотив такий: це наша вчителька, ми її знаємо, вона хороша, нехай син (дочка) у неї вже і вчиться.

– Якщо дитина провчилася 9 класів у школі поруч із домом, і там немає профілю, який потрібен для майбутньої професії, її все одно залишають у цій школі. Мотив такий: це наша школа, нас тут усі знають, навіщо ризикувати і зривати дитину у 10-му класі в чужу школу, невідомо ще, які вона там оцінки отримає.

– Коли настає час обирати профіль навчання, батьки відмовляються від профільного 10-го класу і обирають універсальний, без спеціалізації. Мотив такий: дитина ще не визначилась, нехай поки вчиться в універсальному, а потім життя покаже, куди їй йти.

І шкільні, і університетські викладачі вважають ці батьківські помилки серйозними, бо вони негативно впливають на подальший вибір професії майбутнього випускника. Насправді у 10-му класі треба обирати не няньку для дитини в образі знайомої вчительки, а профіль майбутньої професії. Заради якісної профільної підготовки варто ризикнути і перевести дитину до нової школи, де є обраний профіль. І залишати її вчитися в універсальному класі, сподіваючись, що потім життя підкаже, досить легковажно. Коли школяр закінчить 11-й клас, життя вже не залишить часу визначатися – треба буде бігти з документами куди завгодно, аби лише встигнути.

Проблеми з математикою

Загальнодержавна гуманітаризація шкільної освіти в Україні та запровадження профільних класів має свої темні сторони. На думку науковців, ці процеси сприяли тому, що сьогоднішні випускники шкіл у переважній більшості не знають математику грунтовно, а мають лише поверхневі знання, які за шкалою міністерства освіти визначаються як «рівень стандарту» (лист МОНУ №1/9-543 від 10.08.2010). Рівень стандарту – найнижчий за виміром, за ним йде академічний рівень і лише потім профільний (найвищий).

Школяра не можна навантажувати без обмежень, кількість навчальних годин має відповідати санітарним нормам. Тому, коли старшокласник переходить до профільного класу, кількість годин профільних предметів збільшується за рахунок зменшення годин непрофільних предметів. Звісно ж, у популярних нині класах гуманітарно-філологічного напряму математика – не профільний предмет. Відповідно, кількість годин на її вивчення у 10-11 класах зменшується. Це не минає без сліду. Фахівці Кременчуцького національного університету – доктор технічних наук Загірняк та кандидат технічних наук Усатюк – проаналізували результати ЗНО 2009 року з математики. Науковці дійшли висновку, що значна кількість випускників (62,5%) не мають знань з математики, достатніх для вступу до вищих навчальних закладів. Та методика визначення тестових балів на ЗНО це маскує і вводить суспільство в оману. Бо, за офіційними даними ЗНО 2009 року, лише 9,63% випускників не набрали необхідні для вступу до ВНЗ 124 бали з математики.

Вчені обгрунтували свій висновок. Тест з математики у 2009 році оцінювався максимально у 54 абсолютні (або «сирі») бали. А для вступу до ВНЗ випускник мав набрати з математики мінімум 124 відносних бали. Звісно ж, щоб перевести «сирі» бали у відносні, їх треба якимось чином масштабувати. Науковці показали (дивись графік 1), що, коли б результати тестування з математики оцінювались традиційним методом лінійного масштабування (нижня пряма на графіку), випускнику треба було б набрати мінімум 13 «сирих» балів, щоб отримати 124 відносних бали, достатніх для вступу до ВНЗ. Насправді ж, за даними офіційного звіту про результати ЗНО-2009, значна кількість школярів набрала лише 5-7 «сирих» балів. Таким чином, вони мали б стати «непрохідними» до вишів. Та не стали. Бо для оцінювання і масштабування їхніх результатів застосували статистичну методику еквіпроцентилів*. Це така хитра штука, яка замість абсолютного рівня знань конкретного учасника визначає його рейтингове місце щодо відсотка членів групи, які мають такий самий або ще нижчий «сирий» бал. Отак і вийшло, що купа учасників, які набрали 5-7, а то й 4 нещасних «сирих» бали завдяки хитрому масштабуванню отримали по 124 та більше прохідних балів для вступу до ВНЗ (верхня крива на графіку 1). Хоча, фактично, ті, хто набрав 4-7 «сирих» балів – це шкільні «двієчники» та «трієчники». Як бачите, математична статистика – страшна сила.

Дослідження кременчуцьких науковців «Проблеми якості загальної середньої освіти у світлі системи визначення результатів зовнішнього незалежного оцінювання» надруковане у монографії «Україна і світ: прагнення змін», «Дух і література», Київ, 2010.

 *Процентиль – значення ознаки, яке вказує на відносне місце тестованого в загальному розподілі результатів, тобто його ранг, рейтингове місце щодо відсотка членів групи, які мають такий самий або нижчий первинний бал.

Ой, яка несподіванка!

«ТелеграфЪ» передбачив реакцію частини батьків, які впевнені, що «моїй дитині математика не знадобиться, і нічого її мучити!». На базі державного Переліку конкурсних предметів та творчих конкурсів при вступі на основі повної загальної середньої освіти до вищих навчальних закладів для навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра (Додаток 1) ми друкуємо для вас картинку, яка наочно демонструє, що для 47,62% напрямів навчання математика є профільним конкурсним предметом. Загалом в Україні можна навчатися у ВНЗ за 168 напрямами підготовки. Уявіть собі, для 80-ти з них математика – профільний конкурсний предмет при вступі.

А для вступу ще на 34 напрями підготовки математика теж знадобиться, тільки вже як непрофільний предмет. Можливо, ви здивуєтесь, та для вступу навіть на такі, здавалося б далекі від математики, спеціальності, як технологія виробів легкої промисловості та садово-паркове господарство, вона теж потрібна. І про це варто знати вчасно. Тож вивчайте Перелік конкурсних предметів для вступу заздалегідь, починаючи з 8-го класу.

Кількість напрямів підготовки у ВНЗ, для яких шкільна дисципліна є профільною

Де більше безоплатних бюджетних місць?

На нашу думку, Україна – це країна тотально бідного населення. А для бідного населення часто фінансовий чинник переважує усі інші. Кожна родина може дати дитині лише ту освіту, яку спроможна забезпечити. Тому багато кременчуцьких родин обирають не стільки майбутню спеціальність для дитини, скільки шукають, де вона має шанси отримати безоплатну вищу освіту. Для прикладу «ТелеграфЪ» отримав кількісні показники безоплатних бюджетних місць у Кременчуцькому національному університеті (КрНУ, за результатами прийому у 2011 році).

Обсяги державного замовлення за напрямами підготовки та спеціальностями КрНУ, 2011 р.

Як бачите, бюджетних місць найбільше на інженерних спеціальностях. А для дитини без базових знань навчання на безоплатному та складному «бюджеті» може стати тяжким випробуванням. Тому, можливо варто знайомити її з реальним станом речей хоча би у 8-му, а не в 11-класі. І разом шукати варіанти, прийнятні і для дитини, і для фінансових можливостей родини. Такі пошуки потребують часу.

«ТелеграфЪ» запитав у одного з авторів дослідження – професора Загірняка – навіщо було на державному рівні застосовувати таку методику обчислення результатів тестування школярів? Вчений відповів:

– Перед статистикою, у тому числі і математичною, часто ставляться соціально-політичні завдання. У даному випадку, на мою думку, завданням була так звана «боротьба з корупцією». В Україні вважається, що корупція роз’їла усі рівні освіти – вона і в школі, і в університеті, і в дитячому садочку. Щоб її викоренити, запровадили систему незалежного зовнішнього оцінювання якості освіти. Ця система цілком успішно діє у багатьох країнах. Та питання не лише в тому, як вона діє, а й в тому, як оцінювати її результати. Ініціатори введення ЗНО в Україні, схоже, не врахували, що «лобове» тестування покаже реальний рівень знань українських школярів. І цей рівень нікого не влаштує. Підкреслюю – нікого, бо в освітянській галузі ми всі пов’язані між собою. Що показали б реальні результати тестування? Що 62% школярів не мають знань з математики, достатніх, щоб вчитися у ВНЗ. А кого б тоді вчили університети? Чи вони б позакривалися? Що б робило суспільство з тим, що загальноосвітня школа не забезпечує якісних знань з математики? А батьки? Хіба їх влаштувала б ситуація, коли більшість дітей втратили б можливість вступу до ВНЗ? Суспільство змело б таку систему незалежного оцінювання. Отут і стала у пригоді методика еквіпроцентилів. Але ж загроза нікуди не поділася – суспільство, яке вводить саме себе в оману, дуже ризикує. Адже для того, щоб країна розвивалася і була незалежною, їй потрібна освічена молодь, а не ілюзія освіченої молоді. На мою думку, потрібне рішення на державному рівні – математика має стати недоторканним предметом, діти мають вивчати її у повному обсязі. Бо 50% абітурієнтів все одно будуть змушені її здавати. Це реальність, і її варто усвідомлювати, якщо ви бажаєте успіху своїм дітям.

Жертвам стереотипів присвячується!

Життєві стереотипи спрощують процес прийняття складних рішень. Тому люди, які не бажають «заморачиваться», визначаючись із майбутньою професією для дитини, приймають стереотипне рішення: «Вона дівчинка, нехай вчиться на бухгалтера – для них завжди є робота!» або «нехай вже йде на економіста чи менеджера – он їх стільки і всі ж десь працюють!». Небезпека стереотипів у тому, що вони підказують найпростіше, та далеко не найвдаліше рішення. В умовах нестабільної української дійсності вони можуть здорово підвести – бо формальні рішення часто не відповідають конкретному моменту і конкретній людині. Щоб продемонструвати підступність стереотипів, «ТелеграфЪ» отримав у кременчуцькому міськрайонному Центрі зайнятості статистичні дані щодо вакансій на популярні спеціальності.

І що робити?

Інститут соціології Національної академії наук України провів масштабні соціологічні дослідження – «Оцінка потенціалу випускників середньої школи як ресурсу модернізаційних процесів». Висновки Інститут надав Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України. Результати дослідження страшенно цікаві. І навіть позитивні.
За даними Інституту, 82,2% випускників засвідчили, що на їхній вибір професії вплинули батьки.

Тобто найважливішими для дітей залишаються батьки. А не прем’єр-міністр, фінансова криза чи навіть опозиція. А це означає, що у своїй родині ви можете влаштувати все набагато ефективніше, ніж це робить в країні фінансова криза, уряд та опозиція. От і облаштовуйте. Бо діти того варті.

Автор висловлює подяку у підготовці матеріалу фахівцям кременчуцького міського управління освіти, Кременчуцького національного університету, кременчуцького міськрайонного Центру зайнятості