ПТУ - “синиця в руках”

“ПТУ-шник – це якось зневажливо, чи що, - ділиться думками минулорічна випускниця школи Олена. – Студент вищого навчального закладу – звучить солідніше, у цих словах є майбутнє. Коли я ще тільки закінчувала одинадцятий, мій колишній однокласник вже був на другому курсі ПТУ, у цьому році він отримає диплом верстатника широкого профілю. Прикольна спеціальність. Піде на завод, стане за свій верстат і підніме голову перед пенсією. Його майбутнє вже визначене. А я закінчую перший курс вузу, переді мною ще кілька років студентського життя і цілий світ”.
“По закінченні інституту молоді доводиться вирішувати непросту проблему працевлаштування, - розповідає “Телеграфу” Ольга Усанова, заступник завідувача відділу сім’ї, молоді та освіти. – На жаль, за такими спеціальностями як економісти, юристи, менеджери відсоток працевлаштування дуже низький. Якщо наші ПТУ забезпечують випускників робочими місцями майже на сто відсотків, то вузи цим похизуватися не можуть. Інша справа – технічні спеціальності у вищих навчальних закладах. Там і держзамовлення є (ред.: безплатне навчання), і робота гарантована. Однак молодь все одно віддає перевагу економічній та юридичній освіті, а батьки готові платити за це гроші, не думаючи про те, чи виправдаються ці інвестиції у майбутнє”.
Ті, хто обирає вищу освіту за модними спеціальностями, - підписується на полювання за журавлем у небі. Ті, хто йдуть у ПТУ, - гарантовано отримують синицю у руках. Так, у минулому році місцеві вузи випустили 2058 спеціалістів, а ПТУ – 1769. На кожного працюючого – по керуючому.

Обдзвонивши усі ПТУ в місті, “ТелеграфЪ” з’ясував, що стати учнем професійно-технічного училища дуже  просто. Ні тобі іспитів, ні плати за навчання. Лише конкурс атестатів або співбесіда. Можна сказати, що кожен, хто подав документи, буде навчатися. Та майбутні абітурієнти не поспішають. Іноді адміністрації ПТУ доводиться навіть запрошувати і закликати, за руку приводити у приймальну комісію. Для тих, хто вирішив у майбутньому стати слюсарем, зварювальником і т.д. – бонус. Держава  платить ПТУ-шникам за те, що вони опановують майбутню професію. Стипендія - 76-84 гривні кожному, а тим, хто демонструє особливі успіхи, – на 20% більше.
Навчальна програма не перевантажена вищою математикою, акцент – на професійні вміння та навички.
Піти навчатися у ПТУ можна і після дев’яти класів (термін навчання – 3 роки), і після одинадцяти (термін навчання – 10-12 місяців). Однак у тих, хто віддав перевагу професійно-технічній освіті після дев’ятого, вибір спеціальностей набагато більший.

“У нас ніколи не виникає проблем з працевлаштуванням випускників, - розповідає “Телеграфу” Григорій Оніщенко, заступник директора ВПТУ-7. – Ми тісно співпрацюємо з п’ятьма нашими основними замовниками: сталеливарним заводом, вагонобудівним, “Кредмашем”, КрАЗом та колісним. До нас також приїздять з Комсомольська, із ГЗКа запрошувати на роботу. Наші випускники мають можливість вибирати кращі умови праці та оплати. Ще на практиці вони отримують зарплату близько 300 гривень, а коли мова йде про перше місце роботи, вони іноді навіть перебирають. Знають ціну своїй спеціальності. На роботу із зарплатою нижче 500 гривень не погоджуються”.
“Наші випускники часто заробляють більше, ніж ми, їх вчителі з вищою освітою, - каже Лідія Карпенко, заступник директора ПТУ-26. Днями зустріла минулорічного випускника Сергія А., він на електрогазозварювальника вивчився. Задоволений. Отримує тисячу гривень на місяць, молоко за шкідливість. Перед Новим роком йому премію дали, вийшло 1250. Непогано для хлопця, якому ще і двадцяти років не виповнилося. Одна наша дівчинка на сталеливарному кранівницею працює, чекає на підвищення зарплати. Обіцяють 900 гривень платити”.
“За нашими штукатурами черга стоїть, - кажуть у ПТУ-2. – Комерційні структури розбирають наших випускників. Зараз будівництво починає розвиватися, відчувається потреба у робочих умілих руках. По закінченню навчання наші випускники можуть розраховувати на стартову зарплату – 500 гривень”.

У цьому запевняє “ТелеграфЪ”  Віктор Черничко, начальник управління кадрів АТ “Крюківський вагонзавод”. “Зараз нам дуже потрібні зварювальники та верстатники. Ми пропонуємо постійне місце роботи, повний соціальний пакет. Наприклад, зварювальники розпочинають свій трудовий шлях із заробітної плати у межах 600 гривень, отримують 3-4 розряд, зарплата підвищується до 800-1000 гривень. Висококваліфіковані працівники до двох тисяч гривень заробляють. І хоча середній вік робітника на заводі – 40 років, ми відчуваємо потребу у молодих кадрах. З тих, що приходять до нас після ПТУ, залишається лише половина. Частина іде в Армію, у приїжджих, тих, що із сіл, виникає проблема з житлом. Дехто іде в бізнес – на базар. Ми намагаємося вирішувати цю проблему, наш учбовий пункт постійно проводить професійно-організаційну роботу по школах, однак на такі зустрічі дуже мало приходить школярів”.
“Вже кілька років на ринку праці Кременчука є стійкий попит на робітничі спеціальності, - підтверджує Людмила Кузнєцова, начальник відділу активної підтримки безробітних міського Центру зайнятості населення. – На інженерно-технічні спеціальності заявок дуже мало. У місті час від часу йдуть хвилі скорочень таких спеціалістів, і коли якесь з підприємств подає заявку на відповідну посаду, на неї одразу є чимало претендентів з досвідом роботи. А заводським влаштуватися легше, на них завжди існує попит. Однак люди чомусь не поспішають “йти у робітники”. Наприклад, переважна більшість дівчаток шукає роботу оператора комп’ютерного набору, секретарки чи перукаря. А “Кремтекс” шукає швачок, обіцяє пристойно платити, соціальний захист. Молодь не йде, немає бажаючих працювати”.

Електрик, електрогазозварювальник,  електромеханік, коваль, маляр, плиточник-облицювальник, муляр, кондитер, продавець, слюсар-ремонтник, слюсар-інструментальник, токар, столяр, тесля, фрезерувальник, швачка, шліфувальник.

За даними міського Центру зайнятості населення