«А стільці ми підпишемо!!! І сидітимуть на них лише ті діти, чиї батьки здали кошти!»

Влітку «ТелеграфЪ» друкував серію матеріалів про те, як у кременчуцьких школах збирають благодійні внески («ТЪ» №№ 23;24;25). Батьки школярів давно зверталися до редакції зі скаргами на те, що у міських школах – особливо престижних – триває невпинне збирання добровільно-примусових грошових внесків – на пластикові вікна, на металеві двері до спецкласу, на шкільну форму, на ремонти, на стільці, на підручники, на новий парадний вхід до школи і ще бозна на що. Причому більшість громадян стверджували, що квитанцій за отримані кошти їм не видають. Ми надрукували розповіді батьків та коментарі директорів шкіл. Директори дуже переконливо демонстрували свою непричетність до збору коштів на потреби школи, і стверджували, що це – виключно ініціатива активістів із батьківських комітетів. Активісти з батьківських комітетів приходили до редакції цілими делегаціями – спершу кричали і обурювались, потім проникливо розповідали про сяючі очі та золоті руки, до яких жодна копієчка ніколи не прилипала! Ми співчували активістам і друкували їхні заяви. Та попри всі патетичні промови учасників процесу, ситуація залишалася без змін – на території шкіл приватні особи приватним порядком збирали кошти, і проконт­ролювати реальний обіг цих грошей неможливо. А там, де не існує прозорої схеми обігу коштів, завжди є підстави для зловживань. Тому «ТелеграфЪ» запропонував начальнику міського управління освіти пану Москалику зробити обіг благодійної готівки в школах прозорим – зобов’язати всіх директорів приймати благодійні внески від громадян лише через банківські установи, на спецрахунок школи. Завершуючи літню серію публікацій, ми пообіцяли читачам, що на початку нового навчального року розповімо, чи змінилася ситуація в школах на краще. Тож розповідаємо.

«Кожен батько отримає касову квитанцію!»

«ТелеграфЪ» запитав начальника міського управління освіти пана Москалика, чи виданий наказ, який зобов’язав би директорів шкіл легалізувати всі благодійні внески через шкільний спецрахунок? Пан Москалик відповів:

– Такий наказ я видати не можу, бо це право благодійника вирішувати, яким чином він хоче передати кошти – перерахувавши їх через банківську установу чи передавши в руки представникам шкільних батьківських комітетів. Я не можу змушувати батьків нести кошти до ощадкаси та класти їх на спецрахунок. Але ми провели наради з директорами шкіл та бухгалтерами, і пояснили позицію управління освіти. Вона така – благодійні внески можуть надходити до школи трьома шляхами – або через ощадкасу, шляхом перерахування на шкільний спецрахунок; або через шкільний касовий пункт; або через офіційно зареєстрований шкільний благодійний фонд. Ми наполягаємо, щоб у школах діяли лише офіційно зареєстровані благодійні фонди – обіг коштів на їхніх рахунках перевіряє податкова інспекція та КРУ. Шкільні касові пункти – це теж наша пропозиція. Тобто, у кожній школі діятиме касовий пункт, де касир прийматиме благодійні внески від батьків або представників батьківських комітетів. Касир зобов’язаний кожному платнику видати приходний касовий ордер. Кожен батько отримає касову квитанцію. Щодня кошти, зібрані у касовому пункті, здаватимуться на шкільний спецрахунок. Я переконаний, що після проведеної управлінням роботи, 99% благодійних внесків потраплятимуть на спецрахунок школи. А управління освіти зможе перевіряти використання цих коштів. Я доручив зібрати інформацію по школах щодо кількості відкритих там касових пунктів.

«ТелеграфЪ» також поцікавився, куди можуть звернутися батьки, яких не влаштовує схема збирання та витрачання благодійних внесків. Пан Москалик пояснив, що за кожною школою закріплений куратор – співробітник управління освіти. Його прізвище можна офіційно дізнатися в управлінні освіти. Батьки, у яких виникли запитання, можуть звертатися до шкільного куратора.

«Я вас умоляю! Какая квитанция?! Ничегошеньки!!!»

«ТелеграфЪ» вже підготував до друку позитивний коментар начальника управління освіти, аж раптом до редакції завітав батько учня 31-ї школи. Він приніс нам цікавий папірець і запитав, де ж позитивні наслідки газетних публікацій? Як вимагали у школах внески, так і вимагають. Як не давали квитанцій за отримані кошти, так і не дають! Зате тепер змушують підписувати друковану заяву про те, що ти сам, добровільно здаєш обов’язковий благодійний внесок на розвиток школи. 

На підтвердження своїх слів відвідувач показав друковану заяву зі стандартним текстом: «Прошу прийняти благодійні внески на покращення матеріально-технічної бази Кременчуцької загальноосвітньої школи I-III ступенів №31». Далі – сума внеску, число, особистий підпис платника.  Чоловік розповів, що класний керівник передала зразок заяви через дитину і нагадала, що треба здати батьківські внески і підписати заяву. Батьки підписали заяву і передали через дочку щомісячні 20 гривень. Дитина віднесла все це до школи. Чек їй не дали.

«Все буде так, як сказав Москалик!»

«ТелеграфЪ» отримав коментар директора 31-ї школи пана Борисова:

– Та не може цього бути! Як це не отримав квитанцію?! Ми кожному платнику видаємо приходний касовий ордер. Скажіть краще, чи зареєстрована у нас заява цих батьків? Ми будемо розбиратися. Якщо їм не видали квитанцію про сплату, це випадковість. Все буде так, як сказав Москалик – у школі вже створена касова кімната, касир приймає благодійні кошти, щодня вони здаються до банку, на спецрахунок школи, ми не маємо права залишати їх в школі на ніч. Про все це я розповідав на шкільній батьківській конференції. Дайте нам просто трохи часу налагодити роботу!

«Батьківські комітети проти спецрахунків»

І начальник міського управління освіти, і кілька шкільних директорів звернули увагу «Телеграфа» на те, що батьківські комітети виступають проти перерахування благодійних внесків на шкільні спецрахунки. Члени батьківських комітетів стверджують, що за готівку товари для школи можна придбати дешевше – на ринку, наприклад. А за кошти, покладені на спецрахунок, можна замовляти товари та послуги лише в офіційних платників ПДВ – тож вийде дорожче. 

Заява обгрунтована.  Дійсно, купівля фарби чи стільців у платників ПДВ обійдеться дорожче. Водночас, де гарантія, що сума, зекономлена на несплаті ПДВ при розрахунках готівкою, не залишиться в кишенях ініціативних громадян як комісійні?

Обирати тут мають самі благодійники – батьки школярів. Бажаєте запровадити у школах більш-менш контрольований обіг готівки та зменшити «откаты» – доведеться класти кошти на шкільний спецрахунок. 

Абетка для батьків

– ані шкільне керівництво, ані батьківський комітет не має права визначати суму вашого благодійного внеску;

– якщо ви сплачуєте благодійний внесок на шкільний спецрахунок через банківську установу, банк візьме з вас комісійні за банківську послугу;

– якщо ви сплачуєте благодійний внесок через шкільний касовий пункт, з вас не братимуть комісійні за послугу (школи мають відповідні угоди з банківськими установами);

– якщо ви сплачуєте благодійний внесок, шкільний касир або касир шкільного благодійного фонду зобов’язаний видати вам приходний касовий ордер;

– якщо ви зібрали кошти на потреби класу, де вчиться ваша дитина, їх ви теж можете перерахувати на шкільний спецрахунок, вказавши у розділі «призначення платежу» – «на ремонт (фарбу, вікна, стільці) 7-а класу». В такому випадку кошти будуть використані саме на ремонт вашого класу.

12 шкільних стільців

На цю історію «ТелеграфЪ» вийшов завдяки батькам однієї кременчуцької школярки. Вони принесли до редакції шкільний щоденник, куди члени батьківського комітету вклеїли чемне звернення: «Шановні батьки, просимо надати дозвіл на придбання нових стільців для наших дітей і здати по 150 грн. З повагою, батьківський комітет».

Батьки, які звернулися до редакції, вважали, що класні стільці цілком нормальні, крім того, 150 гривень за новий стілець для школяра – це дорого. Тож ми вирішили поспілкуватися з членами батьківського комітету – з’ясувати, чому вони збираються купувати такі недешеві стільці. Члени комітету виявились нормальними, чемними громадянками, які воліли придбати «для своїх дітей усе найкраще». Вони розповіли, що шкільні стільці старі, подерті, кульгаві та ще й мають нерівну поверхню, через яку рветься дитячий одяг. Тож мами-активістки воліли знайти для своїх дітей найкращі стільці. Вони переглядали різні пропозиції – і по 90 гривень, і по 140. Жінки поскаржились, що батьки жаліють кошти на стільці – гроші здали лише 12 осіб. Та й то одна родина ще може й передумати. І тут пролунала сакраментальна фраза: «Що ж, купимо тим, хто здав! А стільці ми підпишемо! І на них сидітимуть лише ті діти, чиї батьки здали гроші!»

Через цю фразу ми й розповіли вам усю історію. Слова «мамочек» різонули по вухах – надто це схоже на дискримінацію дітей «по принципу стула».  Адже деякі батьки не можуть заплатити 150 гривень за стілець. Інші можуть, але не хочуть. Та чи мають діти відчувати певну дискримінацію через поведінку дорослих – навіть власних батьків? Можливо, атрибути умовної рівності – однакові книжки, однакові парти, а раніше і форма – запроваджені в школах не дарма?