«Ты глухой! Отстань от меня!!!»

«Мы ехали маршруткой с Молодежного. На «Аптеке» вошла молодая мама – симпатичная, хорошо одетая, с мальчиком лет пяти – может, и меньше. В маршрутке радио «Шансон» играло, и песня про шансон звучала. Мальчик, наверное, слово не расслышал – «шансон». И маму спрашивает: «Дядя про вагон поет?» Она ему ответила: «Про шансон». А он опять не понял, переспросил снова – «вагон, да?» А мама как рявкнет: «Ты глухой! Отстань от меня!!! Тихо сиди!» Ребенок просто сжался в комок. Мы в центре вышли – его и не слышно было. Зачем она с ним так? Он же маленький».

Две пассажирки имаршрутки № 3-Б

Власне, картину, яку побачили вразливі пасажирки маршрутки, ми можемо спостерігати майже щодня – у транспорті, у поліклініці, дуже часто у супермаркетах. Та де завгодно. Дорослі поспішають, виправдовуються тим, що «таке собаче життя», «часу абсолютно немає», «нерви не витримують», - і зриваються на власних дітях. Ми знаємо, що лупцювати дитину – недобре. Тож не кожна – навіть дратівлива – мама наважиться прилюдно відлупцювати малюка. А гримнути – щоб не чіплявся, не скиглив, не заважав – це скільки завгодно. Нам здається, що недобре слово – це не так вже і страшно. Це ж «любя». А от психологи мають іншу думку.

Коментар психолога

Експерт рубрики «Сімейна сцена» - сімейний психолог, штатний психолог кременчуцького наркологічного диспансеру Наталя Развадовська.

- Можливо, випадок, який спостерігали пасажирки, - поодинокий. І реакція матері ситуативна – вона втомилася, пригнічена, стурбована власними проблемами. У той самий час, можна припустити, що це звична реакція матері у спілкуванні з дитиною. У будь-якому випадку, розвішування ярликів (ти глухий, ти тупий, ти телепень) по відношенню до дитини вважається ознакою емоційного насильства. Умисна або ненавмисна руйнація достоїнства дитини, її приниження брутальними словами – це насильство. Насправді, діти дуже болюче сприймають такі «ярлики». Маленькі діти дуже люблять батьків, і, коли ті гніваються, діти у першу чергу вважають винними себе. Вони думають: «Я поганий, тому мама на мене кричить». Якщо до дитини регулярно застосовують принизливі «ярлики», вона виростає з низькою самооцінкою. Надалі це виливається у поведінку, яка призводить до саморуйнації. Далеко не завжди така дитина вживатиме наркотики або алкоголь. Вона навіть може досягти високого становища у суспільстві та зробити успішну кар’єру, але внутрішньо щасливою бути не зможе. Ми самі закладаємо у маленьку – до 3 років – дитину все, що потім від неї отримаємо. Якщо ми закладатимемо у дитину власну агресію та роздратування, це вона нам і віддасть у підлітковому віці. Стосовно ситуації у маршрутці, то дорослим варто було б зрозуміти, що наше головне завдання – тримати себе у руках, не зривати власний настрій на дитині. І чітко розуміти, що у даний момент це ви роздратовані, це ваші емоції вихлюпуються через вінця – як у мами, яка їхала у маршрутці. Кожен із нас відчув колись, як буває важко, коли на тобі «відриваються». Тож не варто робити цього з дітьми. Їм можна пояснювати ситуацію. Вони нас чують – якщо ми хочемо з ними говорити.