Вчителька чинила емоційне насильство над дітьми

До редакції «Телеграфа» звернулась мати семикласниці. Нещодавно її дочка прийшла додому заплакана і довго не могла заспокоїтись – все запитувала у матері, чому вчителька змушувала їх слухати такі страшні речі?! Хіба це правильно? Як з’ясувалося, в одній із центральних та найбільш респектабельних шкіл Кременчука класний керівник провела виховну бесіду з дітьми на тему «Як погано бути жорстоким». Щоби переконати їх, як погано бути жорстокими, вчителька вголос читала школярам статтю «В смерти шестерых щенков обвиняют двух малолетних школьниц». Стаття була надрукована у «Телеграфі» 20 листопада 2008 р. Це моторошна історія про те, як дві маленькі сестрички замучили на смерть маленьких бездомних цуценят – били їх палицями, кидали у цемент та підпалювали живцем. Цуценята були дворові, звикли, що з ними усі граються та годують, тож і до страшних сестричок радісно підбігли, очікуючи, що їх погладять – а не заб’ють до смерті палицями.

Власне, історія настільки бридка, що навіть у редакції не кожен ризикнув її прочитати. Бажаючих про це писати теж не було, матеріали довелось готувати кореспонденту, який веде кримінальну хроніку. Тож не дивно, що школярам теж непросто було все це слухати. Зрештою, три дівчини розплакалися і попросили класного керівника дозволити їм вийти з класу – щоб не чути ці жахи. Але вчителька наказала дітям не вередувати. Вийти з класу не дозволила. Статтю про тортури над цуценятами дочитала до кінця. І пояснила, що надійшло розпорядження освітянського керівництва – провести виховні бесіди з учнями з метою профілактики жорстокості. Заради цієї благородної мети класним керівникам рекомендовано читати дітям згаданий матеріал про замучених цуценят.

Вислухавши розповідь матері, ми одразу запитали – а вчителька, бува, не садистка? Навіщо змушувати ридаючих дітей слухати моторошні історії? Втім, мати пояснила, що вчителька – звичайна жінка середнього віку. Садисткою її назвати не можна. Іноді кричить, іноді не кричить. Загалом, діти ставляться до неї нормально. У патологічній жорстокості не звинувачують. Тому, власне, і мама дівчини розгублена – чому зовні нормальна вчителька не звернула уваги на емоційний стан своїх вихованок? Про це ми і запитали постійного експерта рубрики «Сімейна сцена» сімейного психолога Наталю Развадовську.

Жертва стає насильником! 

– Навряд чи можна говорити про патологічну схильність вчительки до садизму. З отриманої інформації можна припустити, що вона дійсно звичайна – не погана, не хороша, просто людина системи. Шкільне виховання – досить консервативна система. Тут існує чітка ієрархія та жорсткий контроль за виконанням наказів. Щоб утриматись у такій системі надовго, людина повинна стати її «гвинтиком». Цілком можливо, що колись, одразу після інституту, вчителька намагалася «сіяти розумне, добре, вічне». А згодом, мабуть, втомилася. Вона працює у системі не менше 15 років. Відбулась певна професійна деформація. Вчительці наказали прочитати статтю, і вона виконала наказ не роздумуючи – адже керівництво сказало, що це чудовий метод профілактики жорстокості. Фактично ж, те, що зробила класний керівник, можна кваліфікувати, як емоційне насильство над дітьми. Тобто, дівчата скоїли фізичне насильство над цуценятами, а вчителька скоїла емоційне насильство над учнями. Отже, вихователь намагається жорстокими методами виховувати у дітях співчуття та доброту. Педагоги, які тривалий час пропрацювали у системі, згодом навчаються не зважати на дитячі емоції. Адже вчитель знаходиться поміж «молотом и наковальней» - поміж начальством та учнями. І сил та часу враховувати емоції кожної окремої дитини просто не залишається.

Навряд чи розпорядження шкільного керівництва читати статтю школярам можна вважати ефективним методом протидії жорстокості. Описуванням жорстокості не можна навчити дитину співчуттю та толерантності. Колись у школах були «живі куточки», де діти доглядали за тваринками, привчалися про них піклуватися. Такий метод виховання набагато ефективніший. Можливо, варто було б до нього повернутися.

Шкільному керівництву також варто більше уваги звернути на дівчат, які вбили цуценят. Їхня поведінка – не лише прояв жорстокості, а й крик про допомогу. Корені жорстокої поведінки йдуть із сім’ї. Агресія притаманна кожній людині. Але маленькі діти вчаться проявляти агресію на домашніх прикладах. У даному випадку є підстави говорити, що вони знущаються над цуценятами, бо над ними самими знущаються вдома. Діти слабі, вони не можуть опиратися батькам. Тому відіграються на ще більш беззахисних істотах. Скоріше за все, дві сестри – жертви домашнього насильства. А жертва – завжди жорстока, тим більше, до тих, хто слабший. За певних обставин жертва сама стає потенційним насильником. Тут потрібна вчасна і дуже копітка терапевтична робота з усією сім’єю – і з батьками, і з дітьми. Одними штрафами нічого не змінити.

Виховання жорстокості у дітей та цуценят

Мешканці будинку, де живуть страшні сестрички, та де жили замучені цуценята, подали заяву до міліції. Дільничний інспектор провів перевірку. Факти підтвердились. Тож відносно матері неповнолітніх сестер складений протокол про адміністративне правопорушення за ст. 184, п. 4. Покарання передбачає стягнення з батьків штрафу у розмірі від 170 до 340 гривень. Дівчата поставлені на профілактичний облік у відділі кримінальної міліції у справах дітей (Автозаводський РВ).

Але це не все. Нагадаємо, сестрички справді малі – вчаться у початковій школі. Тож після розмови з психологом про домашнє насильство, «ТелеграфЪ» зв’язався із завучем з виховної роботи тієї самої школи. Нас цікавило, чи працював шкільний психолог з дівчатами? Чи існує реальна небезпека насильства у сім’ї? Крім того, стало відомо, що до школи надійшов лист від мешканців будинку, у якому вони розповідають про жорстоке ставлення батьків до дівчат. І про те, що дітей дуже б’ють та закривають на тривалий час у коморі – куди мама може їх віднести за волосся. Так їй зручніше. Батька дівчат запросили на профілактичну бесіду до школи. Він підтвердив, що іноді «у виховних цілях дає ременя» - «а все інше треба ще довести».

Завуч направила листи про імовірне домашнє насильство до кременчуцького управління освіти, до комісії у справах неповнолітніх при Автозаводському райвиконкомі, до відділу сім’ї та молоді міськвиконкому та до Автозаводського райвідділу міліції. Жодна інстанція не відповіла. А дарма. Як правило, жертви домашнього насильства на вбивстві бездомних цуценят не зупиняються.