Один вечір на Євромайдані - український Постапокаліпсис (ФОТО)

Від самого початку виходу людей на Євромайдан, хотіла туди поїхати, але вдалося це тільки на час віче. Розуміла, що в силу обставин зможу там бути недовго, тому хоча б Марш Мільйонів обов’язково маю підтримати. Прибула майже вночі об одинадцятій годині, змерзлі друзі – Юля, Валік і Вітя вже чекали надворі. На Хрещатик і Майдан Незалежності вирішили йти пішки.

(фото зроблене наступного ранку)

Чим ближче діставалися до епіцентру подій, тим більше здавалося, що в Україні уже минув Кінець Світу і залишив по собі постапокаліптичній наліт на всьому навколо. Обмальовані графіті та обклеєні наліпками паркани зачиненого на ремонт ЦУМу, шпитальні намети просто посеред вулиці, сплячі на підлозі в адмінбудівлях люди і мітингувальники навколо в національних прапорах і будівельних та велосипедних шоломах. 

На Євромайдані - своя атмосфера – після нічного побоїща 30 листопада всю його територію старанно загородили барикадами і поставили загони самоорганізованої охорони біля кожного входу. Територія Майдану дуже чиста, -  ні папірчика, ні пляшок, ні бичків від цигарок – абсолютно нічого не валяється. (Одразу чомусь згадалося, який срач, зазвичай, залишають люди в нашому місті для комунальників після фестивалів, днів міста та інших гульбанів). 

Помітила також, що інфраструктура Євромайдану дуже чітко організована. Тут тобі і польова кухня, і шпиталь, і психологічна підтримка, видача теплого одягу, організація самооборони, пунктів обігріву, місця для гри в футбол і роботи сцени. 

Наметове містечко заховалося за сценою - там залишаються на ночівлю «довгожителі» майдану та всі бажаючі. Трохи далі від нього стояли намети, в яких записуються до загонів самооборони, що цілодобово стережуть територію майдану, а вночі патрулюють навколишню місцевість, «виловлюючи» «тітушок» та віддаючи їх правоохоронцям. Поночі варта посилюється, на Майдан пускають далеко не всіх, стережучись усіляких провокацій.

За більш ніж два тижні євромітечко в серці України обросло своїми пам’ятками і традиціями. З’явився саморобний пам’ятник людям яких вночі 30 листопада забрали з Майдану в автозаках – свічки і приклеєні скотчем на мармуровому узвишші роздруківки з прізвищами. Помітили ми і здоровенне напнуте простирадло, де кожен, хто прийшов на сюди зміг залишити свій підпис, малюнок чи побажання. Ну і звичайно ж головна красуня – Йолка, хоча після того, як на ній з’явилися прапори, плакати та валізи з підписом «Вітя, це тобі», язик не повертається так її назвати. Здається, зараз Йолка стала найкращою Ялинкою країни, за часів Незалежності.

(фото зроблене наступного ранку)

Над усім майданом стояв запах чіпкого димовію. Майже всюди стояли  залізні бочки, в яких горіло полум’я, а навколо них плече до плеча тісними колами сиділи ті, хто залишився ночувати під відкритим небом.

Ми пішли до сцени – вночі вона притишує роботу, але ні на хвилину не замовкає. Щогодини люди співають національний гімн. Часто його виходить заспівувати Руслана – вже за своєю традицією вона попросила запалити майданівчан ліхтарики – мов своєрідний символ єднання. Розповіла зі сцени, що їй телефонують і кажуть – коли ви в Києві запалюєте ліхтарики, ми так само робимо в себе вдома, хоч і не можемо вийти на Майдан. Того вечора нам вдалося зі сцени почути ще й Ірену Карпу, в якої якраз був день народження. Та побачити делегацію з 20 литовців, які приїхали до Києва підтримати Євромайдан.

Починалася друга година ночі, ми ще трохи поблукали майданом, і повернулися до хостелу спати.

Вже вдень 8 грудня було віче – Марш Мільйонів. О 12.00 близько півтора мільйона людей заполонило Майдан, найближчі вулиці і площі. Розглядали план найближчих дій, зачитували резолюції, трималися, хвилювалися, переживали і стояли разом. А вже 9 грудня, коли на майдані залишилося 7 000 людей, силовики перекрили входи до майдану, пригнавши із собою снігоприбиральну та пожежну техніку. Майданівців обіцяли не бити, (пише Комсомольська правда), не поливати водою і не застосовувати вогнепальну зброю. Що нам чекати далі - покищо невідомо.