Євроінтеграція по-українськи: братство Майдану

Чимало кременчужан поїхали на київський Майдан допомагати відстоювати права і свободи українців. У Кременчуці до їхніх дій населення ставиться по-різному. Дехто безапеляційно стверджує, що люди їдуть на Майдан за гроші. Водночас відомий український політолог Володимир Фесенко впевнений, що більшість українців стоїть на Євромадані задля захисту громадянських прав.

У вівторок на пошті «ТелеграфЪ» чув, як поштар розмовляла зі своєю знайомою. Голосно і впевнено вона сказала: «Ти що, на тому Майдані бомжі стоять за гроші! Для бомжів за щастя погрітися у теплому наметі та пожерти на дурничку. Їм ще й гроші платять!». Подруга слухала і схвально кивала. Ми запитали поштаря, звідки вона у Кременчуці знає, що на київському Майдані стоять бомжі? «Ти диви, та це всі знають!» – відповіла жінка.

А ми подумали – звідки така впевненість? Ми такої впевненості не маємо. Бо знаємо особисто чимало людей, які поїхали на Майдан підтримати мітингувальників. Цього понеділка звідти повернулись дві співробітниці «Приватної газети». Свої вихідні вони простояли на Майдані та пропрацювали там волонтерами на кухні. Жінки – не журналісти, працюють в економічному відділі і поїхали до Києва за власними переконаннями. Ось що вони розповіли.

Валя: «Я поїхала на Майдан, бо я мама»

– У мене дитина, я хочу, щоб вона могла спокійно вчитися в іншому місті, у Києві, наприклад, і я б не боялася, що з нею там станеться. Я не хочу, щоб ми жили, як у бомбосховищі і усього боялися, бо наші діти зовсім незахищені, особливо дівчата. Зараз всі мають інтернет, всі бачили, як «беркутівці» били дітей. Тому я й поїхала на Майдан волонтером – не за якусь партію, а за майбутнє моєї дитини. І знаєте, що мене найбільше вразило на Майдані? Чітка організація праці! Я працювала на кухні, у Будинку профспілок. Нас одразу попередили, що у верхньому одязі туди заходити не можна, оглянули руки, нігті, чи немає у нас ранок, виразок, попшикали антисептиком, дали марлеві пов’язки. Там така гігієна, що не на кожному підприємстві побачиш. І так все чітко організовано! За зарплату люди так не працюватимуть, лише за ідею! Один нарізає хліб, інший – лимон, ковбасу, сир, посуд миють, все дуже чітко, злагоджено.

Працювало 70% студентів, десь 25% людей середнього віку і 5% пенсіонерів. Одна пенсіонерка принесла станок для нарізання ковбаси, стала і цілими днями різала ковбасу. Я робила чай, непогана була робота, ходиш, береш стакани, розкладаєш імбир, калину, мед, лимон, весь час робиш щось нове. А поруч працювали молодий хлопець і дівчина, так вони цілими днями мили і витирали таці. Він миє, вона витирає. Як на мене, це жах! Така монотонна робота! А вони жодного разу не поскаржились. Робили свою справу і тихенько співали українські пісні, щоб підняти собі настрій. Там ще жінка була старенька, її поставили мити підлогу, вона йшла і тихенько так співала: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...» І я побачила, як люди почали їй підспівувати. Це було так зворушливо! У людей на Майдані такі очі світлі були, неможливо таке штучно зробити. Там страху немає, весь час відчуваєш підтримку, хочеться жити у такому суспільстві.

Наташа: «Я вирішила побачити все на власні очі»

– Я завжди була за євроінтеграцію, але я навіть не думала виходити на Майдан. Та у суботу, після того, як побачила, що «беркутівці» зробили з нашими дітьми, я зрозуміла, що неможливо залишатися осторонь, тихенько сидіти вдома. У мене одразу не було таких думок – «геть владу» абощо. Я чекала, що зробить Президент. А коли побачила, що він утік до Китаю, зрозуміла, що треба їхати. Та ще й на роботі у мене була така неприємна розмова – деякі люди вважають, що на Майдані усі куплені. Я вирішила все побачити на власні очі, щоб ніхто не зміг розповідати мені казки. Знаєте, весь час ходила, спілкувалася з людьми, запитувала їх, чому вони сюди приїхали, чи заплатили їм гроші. Розмовляла з людьми з Донеччини, з Луганська, з Литви. Один чоловік із західної України сказав мені, що у нього все є для життя, має власний бізнес, дім нормальний, велику родину.

Він розповів, що приїхав з товаришем власним автомобілем, і людей, які хотіли теж їхати, довіз. Цей чоловік, як і я, вважає, що ми маємо стояти на Майдані заради наших дітей, їхнього майбутнього у європейській країні, де б поважали їхні права. Розумієте, у нього дочка живе у Києві, а він ночує у наметі на Майдані, бо вважає, що так буде правильно!

Ще хочу розповісти, як до мене підійшли росіяни – дуже чемні, інтелігентні. Запитали, скільки мені заплатили за те, щоб я стояла на Майдані. А потім кажуть: «Ви ж розумієте, що ви просто повинні бути у Митному Союзі, ви повинні бути з Росією?!». Я їм відповіла, що саме тому і не хочу бути у Митному Союзі, бо я їм нічого не винна і не «повинна». Сказала, що я за дружні стосунки з Росією, у мене чоловік росіянин, родичів-росіян багато, та я хочу, щоб нас поважали, а не принижували, як це роблять зараз у Росії. Я їм сказала: «Якщо ви нас запрошуєте у гості, а самі вимагаєте, щоб ми заплатили 200 гривень за вхід, то навіщо нам такі друзі? Ви самі не хочете бути нашими друзями, ви хочете бути нашими господарями!». Зараз, після Майдану, щиро кажу – я дуже пишаюся, що я українка!

«Більшість учасників Євромайдану вийшла туди за переконання»

Володимир Фесенко, політолог, «Пента» (Київ), 10 грудня 2013 року, для «Телеграфа»

– Пане Володимире, чим пояснюються така масовість протестних акцій у Києві? Невже лише тим, що це – місто-мільйонник?

– Київ дійсно найбільше місто в Україні, це її столиця, тут сконцентрована значна частина українського середнього класу, а саме він має певне розуміння про власні права і схильність їх захищати. Та у першу чергу на протести вийшла молодь. У столиці багато ВНЗ, київські студенти традиційно відзначалися політичною активністю. Крім того, в останній місяць тема євроінтеграції була дуже розігріта в суспільстві. Відповідно, і очікування суспільства були дуже завищені. Не дивно, що проєвропейські налаштована молодь масово вийшла відстоювати свої вимоги. А вже після побиття студентів це переросло в масове обурення та неспрйняття дій «Беркута», який побив студентів.

– У Кременчуці чимало пересічних громадян стверджують, що всі, хто вийшов на Майдан, запроданці і стоять там за гроші. Можете пояснити природу таких безапеляційних заяв?

– Це – дуже популярний стереотип, він дійсно поширений серед пересічних українців. Пов’язане таке переконання з тим, що багато років поспіль політичні протестні акції в Україні проводилися за гроші. Про це багато писали ЗМІ, люди звикли до такої схеми. Звичайний громадянин, далекий від політики, звик думати, що нормальна людина просто так, безкоштовно, на якісь протести не вийде. Її повинно або вигнати на демонстрацію начальство, або хтось має заплатити гроші. Якщо за гроші, люди таке розуміють – так, піду, підзароблю. Наразі цей стереотип «продажності» активно використовується пропагандою Партії регіонів, яка транслює в народ, що протестні акції проводяться за «західні» гроші. Я не бачу сенсу боротися з такими сталими стереотипами. Наразі зі свого боку, як фахівець, який чимало попрацював з різними Майданами, можу сказати, що більшість учасників Євромайдану вийшли туди не за гроші, а за переконання.

Темне воїнство

У середу, 11 грудня, коли номер здавався до друку, спецпідрозділи «Беркута» почали зачищати Євромайдан. Діяли за тією ж схемою бандугруповання – вночі. О другій годині ночі співробітниці видавничого дому «Приватна газета» з Києва зателефонувала дочка. Вона розповіла, що на вулицях, які ведуть до Майдану Незалежності, «беркути» висмикують людей з натовпу, б’ють та тягнуть до машин. Дівчина сказала: «Мамо, вибач, що я тебе розбудила, але я не могла не подзвонити». А мама і не спала – всю ніч сиділа перед телевізором.
Нагадаємо, у вівторок, 10 грудня, перед ніччю зачистки Майдану, Президент Янукович під час бесіди з трьома попередніми українськими президентами оголосив, що він не прихильник застосування жорстких методів до мітингувальників.
Це стає вже поганою прикметою – щойно Президент публічно заявляє, що він лояльний до мітингувальників, вночі починається бійня. Так було у ніч побиття студентів. Так сталося і в ніч на середу.

«У Кременчуці чимало людей, які бояться транслювати власну думку»

На відмуну від Київа, у Кременчуці майдан малолюдний. Чому так, «Телеграф» запитав фахівця.

Олег Овчаренко, історик за фахом, 15 років викладав у Кременчуцькому національному університеті ім. Остроградського (кафедра соціально-політичних наук)

– Пане Олеже, чому на щоденний Майдан у Кременчуці приходить так мало людей? Вони мають інші погляди?

– Громадянське суспільство у Кременчуці дійсно слабке, воно таке... непевне. Щодо людей, то вони, на мою думку, не бачили прикладу, не мають досвіду у відстоюванні власних громадянських прав. Треба враховувати, що більшість громадських організацій у місті створена або впливовими людьми (директорами, бізнесменами, тощо) або конкретно під вибори. Надто часто громадські організації задля власних інтересів використовують політики.

– На тлі масових акцій протесту по всій країні впадає в очі низька активність пересічних кременчужан. Чим це пояснити?

– У Кременчуці чимало людей, які бояться транслювати власну думку. Це дійсно проблема – неактивність людей, які перебувають в очікуванні, що хтось їм щось має дати, до чогось залучити, повести кудись, бо самі вони не підуть. Можливо, просто мало людей, які готові узяти на себе відповідальність за власні дії, за власні погляди, сказати прямо: я висловлюю власну думку, і мені не потрібна думка мого директора, бо маю власну!

– Щодо директорів. У Кременчуці чимало промислових підприємств, які мають торгові відносини з Росією. Цілком можливо, адміністрація цих підприємств не радить робітникам брати участь у мітингах?

– У мене викликають певні сумніви розмови про виробництво, орієнтоване виключно на Росію. А чому воно не витримає конкуренції з Європою? Якщо товари мають низьку якість, чому її не підвищували усі ці роки? Як на мене, це певні маніпуляції на виправдання своєї недостатньої кваліфікації.

– На кременчуцькому Майдані зовсім немає студентів – на відміну від Києва. Як гадаєте, чому?

– Це мій особистий біль, бо я віддав університету 15 років життя, ми намагалися долучати студентів до активного суспільного життя. Вважаю це своєю особистою поразкою, що їх немає на Майдані. Можливо, у кременчуцьких студентів інша шкала цінностей, ніж у київських чи львівських. Можливо, впливають процеси заміщення – щоб студенти не думали, їх треба добре завантажити.  Лише порахуйте, скільки у них справ – і вчитися, і брати участь у КВК, підготуватися до Дня студента, відсвяткувати хелоуїн, потім Новий рік та День св. Валентина. Навіть часу немає про щось інше подумати.