Життя чудових кременчужан: Карл Бер і 100 сортів яблунь

У публікації використані матеріали авторського дослідження, проведеного завідувачем експозиційного відділу Кременчуцького краєзнавчого музею Наталією Музиченко

«ТелеграфЪ» у співпраці з Кременчуцьким краєзнавчим музеєм реалізовує спільний інформаційний проект «Життя чудових кременчужан». Мета проекту – розповісти про цікавих, непересічних людей, які жили у нашому місті. Інформація про них зберігається у краєзнавчому музеї. На жаль, доступу до неї кременчужани не мають – 7-й рік музей зачинено на ремонт. Не завершать його і цього року. Тож до закінчення ремонту ми встигнемо розповісти вам чимало цікавих історій, прихованих у музейних надрах.

Колекціонер ігор Кисельов. Троянда у квітковому магазині Карла Бера коштувала 25-30 копійок, а нарцис – 3 копійки.

60 сортів гіацинтів

Та найголовнішим була навіть не гарнюща садиба Бера, а його садове господарство. Карл Бер створив на хуторі Павлівка (село Піщане) дуже потужний розсадник плодових та декоративних культур, його площа у 1916 році сягнула 60 десятин. Там же побудували теплиці, водонапірну башту та сараї для зберігання готової продукції. Робочий інструмент Бер виписував з Німеччини, хоча це було і недешево. Все у господарстві робилося солідно. Тож і результат був вражаючий. Фірма Бера пропонувала покупцям 100 сортів одних лише саджанців яблунь, груш – 53 сорти, сливи – 47! Пригадайте, скільки зараз сортів можна знайти на ринку та у кременчуцьких садівництвах? Навіть відома «Інтерфлора» (Київ) не пропонує покупцям 100 сортів яблунь.
Декоративні форми дерев, які сьогодні вражають кременчужан, для Бера не були чимось неймовірним. Його розсадник пропонував покупцям 22 декоративні форми одного лише клену – кулясту, плакучу, золотисту, кучеряву, зі сріблясто-пістрявим листям тощо.

А гіацинтів – простих та махрових – Бер продавав 60 сортів восьми кольорів!

Завдяки закладу Бера наше місто потрапило до переліку найпотужніших садових центрів Російської імперії. Кременчук, в одному рядку з Ригою, Санкт-Петербургом та Москвою, вказувався у переліку міст, де «имеются полные комплекты декоративных растений». А головний садівник і викладач Московського сільськогосподарського інституту Шредер у своїй книзі «Русский огород, питомник и плодовый сад» присвятив закладу Карла Бера окрему сторінку.

Карл Бер – вимогливий, але справедливий

Очевидці розповідали, що Карл Бер був вимогливим господарем та справедливою людиною. Кажуть, що в одного з робітників Бера – чоловіка на прізвище Крупа – була дуже багатодітна родина, грошей не вистачало і почала валитися хата. Так Карл Бер дав йому гроші на будівництво нової хати та ще й допоміг лісоматеріалами. А ще робітники переказували, як Бер послав одного з працівників на залізничний вокзал за квитками на потяг, а бідолаху там пограбували – витягли у черзі і хазяйські гроші, і його власні 3 рублі вкрали. Робітник мало не вмер від переляку, бо не мав чим заплатити господарю за вкрадене. Втім, Бер грошей своїх вимагати не став, ще й дав потерпілому 3 рублі замість тих, що у нього викрали на вокзалі.

Помер Карл Бер 5 березня 1916 року. Після революції 1917 року його садівництво націоналізували. Через багато років на підгрунті розсадника Бера виросло радянське кременчуцьке підприємство – радгосп «Декоративні культури».

Тривалий час історики вважали, що родина Карла Бера після революції виїхала з Кременчука за кордон. Втім все вийшло зовсім не так...

Привіт із далекого Улан-Уде

У 2014 році виповнюється 155 років садовому закладу Карла Бера в Кременчуці. І, наче у подарунок, до Кременчуцького краєзнавчого музею надійшла два тижні тому (24 червня) звістка з далекого Улан-Уде від нащадків Бера. Виявилось, родина Бера і після революції служила на користь Кременчуку. Син Бера Павло працював тут до 1930 року спеціалістом із садівництва та насінництва у Кременчуцькому земельному відділі. Можна припустити, що жилося йому нелегко – адже у газетних публікаціях радянського періоду Карла Бера називали поміщиком і багатієм, а його сина Павла звинувачували у тому, що він мав власний (!) велосипед.

Павло Бер помер у 1940 році. На цьому династія Берів-садівників скінчилася. Втім почалася династія Берів-архітекторів. Сьогодні нащадки Карла Бера живуть в столиці Бурятії Улан-Уде і геть усі працюють архітекторами – причому видатними. За їхніми проектами було зведено чимало будинків у Новосибірську, наприклад. Нащадки обіцяють поділитися з кременчуцькими музейними працівниками родинними архівами. Ми на це дуже чекаємо, бо сьогодні навіть портрету Карла Бера немає, і взагалі всю інформацію про його родину та діяльність збирали по крихтах – цілих п’ять років цим займалася співробітник краєзнавчого музею Наталія Музиченко. Місяцями вона гортала виставлені в інтернеті метричні книги лютеран, ліфляндців, німців, аби знайти хоч якусь офіційну інформацію про Берів та Раммів.