Як змінився Луганськ за три роки окупації, – футболіст «Кременя» Дмитро Тєртишний

Вихованець луганського футболу та гравець МФК «Кремінь» Дмитро Тєртишний завітав на чай до «Кременчуцького Телеграфа» на розмову про кременчуцький футбол і те, як змінився Луганськ за три роки окупації.

Футбольний шлях

Дмитро Тєртишний - вихованець луганської «Зорі». Один зі старожилів і лідерів молодіжного складу луганської «Зорі», який у сезоні 2012/2013 став переможцем молодіжної першості. Грав у футбол з дитинства, ганяв м'яч не лише на уроках фізкультури в школі, а й у дворі з друзями.

- Футболом захоплювався з дитинства. Пам'ятаю у школі вчитель фізкультури тільки розпочинає урок, а я вже біжу з м'ячем грати у футбол. Кумири з дитинства – бразильські футболісти – нападник Роналду на прізвисько «Зубастик» та Роналдінью. Вболіваю за мадридський «Реал» та донецький «Шахтар». Їздили з татом та братом на матч Ліги Чемпіонів, коли «Шахтар» поступився «Барселоні» - 1:2.

Наприкінці березня на  початку квітня схід України охопили заворушення. Активні захоплення будівель почалися 6 квітня. Представники правоохоронних та державних органів у Донецьку та Луганську виявилися не лише не готовими до відбиття й нейтралізації загрози, але часто-густо самі прикладалися до падіння української влади в цих регіонах. Зрештою, виступи «стурбованого мирного населення» закінчилися усуненням української юрисдикції у двох обласних центрах на південному сході України. 7 квітня у Донецьку оголосили про створення самопроголошеної республіки та одночасне звернення до президента Росії з проханням ввести війська на Донбас. 28 квітня це повторив  Луганськ. 11 травня у Донецькій і Луганській областях пройшли псевдореферендуми «про суверенітет». 

«Ми думали, що через 2 тижні повернемось»

- Коли розпочався захист СБУ й облдержадміністрації, територія була огороджена барикадами.   Ми тоді продовжували тренування, і нам тренер порадив поменше ходити, адже там можуть бути сутички. Ми поїхали на двотижневі збори в Олександрію з надією, що у Луганську все закінчиться, але... поступила інформація, що все тільки починається. Тоді зрозуміли, що додому ми не повертаємось.

Так склалось, що в останні дні зборів ми повинні зіграти товариський матч  з «Кременем». Тренери «Зорі» тоді завчасно поїхали до Кременчука і мабуть, тоді домовились про те, щоб молодіжка «Зорі» залишилась у Кременчуці.

– У Кременчуці найбільше сподобався сквер Бабаєва. Одне з улюблених місць. Приємно ввечері прогулюватись біля музично-світлового фонтану. Також сподобались набережна та сквер Сосновий з білочками, що на Водоканалі.

– Діма, залишаючи рідну оселю, що ти взяв з собою, крім форми «Зорі»?

– Фотографію сім'ї взяв. Ще з Луганська у мене є тенісні ракетки, багато м'ячиків. З Владом Піскуном та Андрієм Сторчоусом ходили грали у великий теніс. Мабуть, якщо б не склалось з футболом, займався б тенісом. Але якщо ти відчуваєш, що це твоє, необхідно поставити мету й іти до кінця.

– У дитинстві займався боксом разом з братом. З боксом не склалося з 9-ти поєдинків жодної поразки та перемоги, всі провів у нічию. У нас з братом невелика різниця у віці. Коли він пішов до першого класу, я слідкував, як він вчить таблицю множення, навчається. Коли прийшла моя черга йти до школи, то я вже просто відпочивав.

Один пиріжок на двох

- Ніколи не думав, що таке може розпочатися і доведеться так надовго покинути рідне місто, де живуть твої рідні та близькі. Перший час було дуже важко, коли ти не знаєш, як твої рідні. Коли через обстріли немає зв'язку по кілька днів. Сидиш і чекаєш дзвінка від батьків, молишся, щоб з ними нічого не трапилося.

– Важко їм довелося. Оскільки у місті не було бензину, з однієї квартири до будинку на іншому кінці міста діставалися велосипедом під обстрілами. Навіть не зважаючи на стрілянину, мама продовжувала вирощувала городину. За осінь вона закрутила близько 350-400 банок. Як же так, люди бояться, ховаються у підвалах, а вона банки закриває. Навіть коли відключили воду, вони з татом на велосипеді перевозили овочі на іншу квартиру і звідти вже везли закриті банки. За літо 2014 року через нервові стреси скинули десь по 8 кг. Влітку їсти майже не було чого, могли з татом дозволити з'їсти один пиріжок на двох. Виживали, як могли.

За що голосували

- За що тоді голосували люди три роки назад на референдумі: за автономію, створення незалежної держави, утворення «Новоросії» чи так званої «ЛНР» чи все-таки приєднання до Росії?

- На референдумі люди, мабуть, думали приєднатися до Росії, думали, що їх заберуть як Крим. Думали, що буде краще, зроблять все тихо мирно. Ніхто з мирних мешканців не думав, що воно може на це обернутися.

– Що треба зараз зробити, щоб повернути все назад? Навіть не знаю. Все своє життя вважав Україну, Білорусь та Росію братами. Розумію, що люди воюють і гинуть, як з однієї так і з іншої сторони. І не зрозуміло за що? Не хочеться, щоб це все перетворилося на Придністров'я.

- Чому за 25 років незалежності саме тоді вирішили від'єднатися від України?

- Можливо, люди злякалися подій на майдані у Києві. Злякались, коли прибрали Януковича, і прийшла нова влада.
 

Як змінився Луганськ за три роки

- Зараз місто потихеньку оживає, люди повертаються. Якщо до війни ходили трамваї, то зараз їх немає, залишилось десь три маршрути тролейбуса. Ціни в рублях космічні. У порівнянні з українськими цінами, там дуже дорого. Говорять, що у республіці немає грошей, але при цьому кожні вихідні молодь відпочиває.

– Спорт в місті потихеньку розвивається. Звичайно, не той рівень, як раніше був. Багато футзальних команд, близько 8 ліг, які проводили чемпіонат взимку. Спортсмени їздять на змагання до Криму й Абхазію.

Луганську не вистачає «Зорі»

- Якби нам хтось років 5 назад сказав, ми б не повірили, що луганська «Зоря» може грати у Лізі Європи. Що можемо потрапити на «Манчестер Юнайтед». У Луганську вболівають і дивляться матчі за участі улюбленої команди. Дуже шкода, що команда без міста залишилась і грає у Запоріжжі. При цьому намагається знаходити стадіон, щоб зіграти у Лізі Європи. Але все одно люди приїжджають підтримати рідну «Зорю». В ту саму Одесу з'їхалися тисячі вболівальників з усієї України. Звичайно, Луганську не вистачає «Зорі».

На вахті стадіону «Авангард», де грала луганська «Зоря», сидить вахтерка, яка охороняє інфраструктуру клубу. Зараз за ним намагаються слідкувати, адже якась з місцевих команд там намагається грати.

Десь рік назад снаряд пошкодив стадіон. Він зачепив частину поля та трибуну, де стояли ультрас. Стадіон відремонтували, доклали частину газону.

– Було, що одного разу навіть сам стояв на секторі ультрас. Це було у 2013 році, коли ми стали чемпіонами. Якщо ми перемагаємо, то стаємо чемпіонами. Якщо граємо в нічию, і «Динамо» перемагає «Волинь», то кияни стають чемпіонами. Вже на 20-й хвилині ми вели 3:0, навіть мені вдалося відзначитися у цьому матчі... І тут ми перемагаємо у Таврії та чемпіонство наше. Після свистка навколо поля «чорно-білі» підпалили фаєра, димовушки. Все поле застелило димом. Коли вже згодом переглядали відео, бачили, наскільки красиво це виглядало. Наступного дня грав основний склад «Зорі», і вони теж перемогли «Таврію». Нашу команду якраз у перерві представили й вручили кубок. І ми вирішили разом з ультрасами у другому таймі підтримувати команду. Разом співали: «Чемпіони, чемпіони!». Емоції тоді зашкалювали.

Зазначимо, що ультрас луганської «Зорі» залишилися вірними клубу та Україні. Луганські фанати вже третій рік «розкидані» по всій країні. Багато з фанатів з Луганська у складі добровольчих батальйонів відвойовують рідні землі. Фанатів, які залишились на окупованій території, навіть брали у заручники бойовики «ЛНР», звинувативши їх у шпигунстві. Серед загиблих військових є ультрас «Зорі» Олег з позивним «Аксьон», за словами друзів, він ходив останній час у футболці «Ультрас Зорі», єдине що залишилося з дому. 

Не зважаючи на складні часи, коли «Зоря» базується у Запоріжжі, а єврокубкові ігри чорно-білі зіграли в Одесі, вболівальники з’їжджалися з усієї України, щоб підтримати рідний клуб. Їм навіть вдавалося робити одні з кращих перформансів. У матчі з Дніпром вболівальники розтягнули банер «Нам нужен этот финал». Тоді «Зоря» вийшла у фінал, де поступилася у Львові донецькому «Шахтарю». Інші б опустили руки, а «Луганські Коти» продовжують вболівати за свій рідний клуб.

Дорога додому

- Кременчук прийняв добре, але коли нам дають один-два дні вихідних, трохи заздриш хлопцям, які мають змогу поїхати додому, до рідних. Шлях додому складає близько 22-23 годин.

Перед стартом весняної частини чемпіонату Другої ліги гравцям «Кременя» дали кілька днів відпочинку. На жаль, у цей час гравці, домівки яких знаходяться на тимчасово окупованих територіях не мають змоги побачитися з рідними.

За словами Дмитра, мабуть так і цікавіше потрапляти додому. Роблячи подарунки сім’ї, хоч не довготривалі, але такі важливі хвилини проведені поруч з рідними. Футболіст «Кременя» з луганським серцем, мріє знову прогулятися заквітчаним парком поблизу облдержадміністрації.