Завербовані на роботу в Німеччину кременчуцькі медики «зникали» (додані копії документів)

Кременчуком керував голова міської управи

У Державному архіві Полтавської області зберігається невеликий за обсягом фонд (всього 6 справ) Кременчуцької міської управи. Документи збереглися за період 1942-1943 рр. Вони написані німецькою, російською та українською мовами.

Посада керівника органу іменувалася як «голова міської управи». Установа була ліквідована під час відступу окупантів у жовтні 1943 року.

З 1 квітня набрала чинності «страховка туземного населения»

Увагу привертає одна справа із вказаного фонду (р.-2643, оп.1, спр. 6), документи датовані 7 січня-9 липня 1943 року. Справа має назву «Відомості про стан архівів в м. Кременчуці; листування про посилку співробітників Кременчуцької больниці на роботу в Німеччину».

Звідси бачимо, що свого роду позитивний досвід у реформуванні медицини почали запроваджувати ще за часів гітлерівського режиму. Так, у документі, датованому від 9 липня 1943 року від гебіткомісара Біржі Праці, який адресувався керівникам виробництв м. Кременчука, знаходимо цікаві відомості. Із листа бачимо, що з 1 квітня 1943 року набрала чинності для Кременчуцької області «страховка туземного населения» (так у документі). Страховка проводилася за наказом головного рейхкомісара України для українського допоміжного управління.

Внесок за медстраховку – 3% від щомісячної зарплати

Розміри внеску для медичної страховки були уніфіковані для окупованої території України і складали 3 % від щомісячної зарплати робітників за рахунок роботодавця. При хворобі будь-якого члена колективу потрібно було видати довідку про хворобу, що надавалася лікарем, який працював по договору. Внески повинні були надаватися міському голові (у районах – відповідним начальникам) не пізніше 10 числа кожного місяця. До цього документу є і додаток-інструкція­­­­­ «Наставление для проведения страховки туземного населения» на німецькій мові.

«Саботаж» у лікарні: завербовані на роботу в Німеччину медики «зникали»

Інший лист, що викликає інтерес, належав до використання також кременчуцькому «меру». Так, медичним установам була надана вказівка завербувати 10% персоналу для роботи у Третьому Рейху.

При отриманні циркуляру завідуючий Кременчуцькою міськлікарнею доктор Константинович зібрав завідуючих відділеннями для відбору 14 осіб «на працю» в Німеччину. Працівники лікарні були про це повідомлені. Наступного дня, коли до лікувального закладу навідалася поліція, то із числа завербованих на роботі нікого виявити не вдалося.

Головного лікаря німецька влада зобов’язала виділити нових людей замість тих, які на роботу не виходили і переховувалися. Вдалося знайти 5 осіб. Проте  і наступного разу ситуація повторилася. Таким чином, у Німеччину не потрапив жоден лікар. Українська адміністрація вказувала і на те, що багато людей, які перебували у закладі, мали несправжні діагнози і уникали вербовки до Німеччини. Заступник голови Управи вказував своєму безпосередньому керівникові на те, яку «допомогу» надала адміністрація лікарні для Управи, фактично саботувавши відправку персоналу. 

У кременчуцькому архіві розміщувалися військові частини

У цій же справі, поряд із документами, які дозволяють бачити стан медичної справи, знаходяться і ті, які проливають світло на функціонування Кременчуцького історичного архіву (зараз  Кременчуцький міський архів). Зокрема, у листі до Кременчуцької міської Управи від 9 липня 1943 року очільник архіву Келембет прохає міську Управу про поліпшення функціонування установи і людей, які там працюють. За час війни архів займали військові частини.

Сама установа була відкрита у  грудні 1941 року військовою владою. Архівні матеріали знаходилися у повному безладі. Весь заклад був у хаотичному стані. Умови роботи були складними: холодне, неосвітлене і вологе приміщення. Канцелярські вироби можна було придбати на місцевому ринку за великі кошти. Завідуючий наголошував на тому, що багато вікон та дверей (а це було приміщення колишньої синагоги) були розбиті. Охорону архіву під час окупації не забезпечували.

Німці не встигли провести «декомунізацію»

У справі зберігається ще один документ, де вказано список будинків, які «підлягають до розборки». Так, ліквідовувалися будинки за адресами: вул. Сінна, Первомайська, Шевченка, Колхозна, Горького, Чапаєва, Пушкіна, Красіна та Свердлова. Подив викликає те, що багато вулиць зберегли назви колишніх радянських функціонерів. Тим більше, коли документ підписував завідуючий побутовим відділом міської Управи. Очевидно, «декомунізацію» на німецький лад просто не встигли зробити в силу вирішення інших поточних справ.