«Кам’яна вежа» у Кременчуці відзначає 230-річчя

230 років у цьому році виповнюється пам’ятці архітектури загальнонаціонального значення «Кам’яна вежа» – колишньому будинку для спостереження за рухом по Дніпру, що знаходиться на території колишнього військового шпиталю у Кременчуці (зараз територія передана Національній гвардії). 

За інформацією Кременчуцького краєзнавчого музею, за весь час існування вежа, завдяки постійному нагляду, збереглася в початковому стані, втративши лише верхню частину – купол.

Статус Пам'ятки архітектури республіканського значення (на сьогодні, національного значення) «Будинок для спостереження за рухом по Дніпру» XVIII ст. (за такою назвою стара вежа занесена в Державний реєстр культурної спадщини) визначений Постановою Ради Міністрів УРСР за №442 від 06.09.1979 року.

- Розглядаючи старі листівки, можна побачити Кременчук минулих літ, образ якого сьогодні зовсім інший. Ті окремі перлини архітектурної спадщини, які збереглися попри всі трагічні події, в 70-ті роки ХХ ст. були визначені, як пам’ятки архітектури. Серед них найстаріша - «Кам’яна вежа» - відноситься до останньої чверті XVIII ст., - розповідають у Кременчуцькому краєзнавчому музеї. 

Вежа є свідком багатьох історичних подій в нашому місті.

Історія будівництва «Кам’яна вежа»

До приїзду Катерини ІІ князь Григорій Потьомкін у Кременчуці розгортає на березі Дніпра будівництво приміщень «присутственных мест», у період між 1783 і 1787 роками. Вони являли собою ансамбль, який вражав погляд. Центральна частина ансамблю – одноповерхові будівлі з восьмиколонним портиком - по боках була прикрашена двома мурованими вежами, перекритими куполами. Зображення цього ансамблю збереглося на малюнку англійського художника Хатфільда, який належав до почту Катерини ІІ і протягом всієї мандрівки на південь країни робив невеликі замальовки міст, де зупинялася імператриця (зберігаються в музеї «Ермітаж»).

22 травня 1789 року, в розпал однієї з найбільших повеней в місті, Г. Потьомкін написав в листі Катерині ІІ, що «приїхавши до Кременчука… знайшов його весь у воді… наказав переходити правлінням у Новий Катеринослав», який знаходився на початковому етапі будівництва. Ці слова Потьомкіна стали невідворотним вироком для долі нашого міста. Імператриця видає наказ про переведення органів правління тимчасово в містечко Градизьк, і Кременчук втрачає не лише свій високий статус, а й взагалі стає на декілька років заштатним містом. Адміністративні будівлі «присутственных мест» передаються під приміщення збройного заводу, який організовується в Кременчуці у 1789 році за наказом Потьомкіна, а муровані вежі передаються Чорноморському адміралтейству під комори. Саме в них вже після смерті князя у 1791 році ще залишаються його похідні друкарня, бібліотека і срібний сервіз. Ці речі зберігалися у Кременчуці до 1793 року.

У 1793 р. cекретар Потьомкіна В. С. Попов передав друкарню новому наміснику В. В. Коховському, який у свою чергу, віддав її у розпорядження Приказу громадської опіки, а незабаром – губернському правлінню в Катеринославі. В свій час друкарня була взята Потьомкіним з військової колегії, мала французький, грецький і латинський шрифти, п’ять друкарських верстатів, один з яких друкував карти, картини і грамоти. У 1791 році у Кременчуці надрукували перше друковане видання - твір Потьомкіна «Канон вопиющий во грехах души ко Спасителю Господу Богу». 

Доля похідної бібліотеки була більш складною. З 1789 року бібліотека знаходилася у Кременчуці. Окрім книг, зібраних раніше і надрукованих в похідній друкарні Потьомкіна, вона містила близько 1500 книг, куплених у Євгенія Булгариса, грецького вченого і священика, який став першим архієпископом новоствореної у 1775 році єпархії Слов’янської і Херсонської. Відомості про розміри всієї бібліотеки Потьомкіна і до сьогодні точно не визначені, вірогідно, вона могла налічувати від 4000 до 5000 томів.

Ще за життя Потьомкiна деякi чужомовнi книжки були передані до Миколаєва, у розпорядження М. Л. Фалєєва. Ще одна частина була надiслана до Єлисаветграду. У 1799 р. вчитель Казанської гiмназiї Богдан Лiнкер привiз iз Катеринослава до Казанi «обломки первоначального собрания» – 18 возiв вагою 429 пудiв. А у 1806 р. цi книги були переданi до Казанського унiверситету: 3780 книжок і 242 томи естампiв та рукописiв. 12 книг з власноручними написами Євгенія Булгариса донині зберігаються в бібліотеці Дніпропетровського Національного Університету, в тому числі декілька на латині, вісім у форматі «ін-фоліо», дві видані в XVII ст. Деякi примiрники є в книгозбiрнi Днiпропетровського iсторичного музею.

Ось така цінність певний час зберігалася в Кременчуці і, за твердженням краєзнавців, знаходилася в стінах Кам’яної вежі.

Адміністративні будівлі без догляду дуже швидко занепали і ще наприкінці ХVIII століття їх зруйнували, залишилася єдина вежа.

Наступні півстоліття вежа використовувалася за різним призначенням в відомстві Російського Чорноморського флоту. В першій половині ХІХ століття біля неї розташовується велика Винна площа. В середині ХІХ століття на території Винної площі споруджуються приміщення Генерального штабу інспектора резервної кавалерії та поселених військ. Автором архітектурного вирішення був перший архітектор Кременчука Д. Ткаченко. В комплекс будівель увійшла і стара вежа. З цього часу вона залишається в складі приміщень і тоді, коли в штабні будівлі після скасування військових поселень і реформи військ Резервної кавалерії переводять штаб 2-й кавалерійської дивізії в складі двох бригад, а після русько-турецької кампанії тут розміщується Штаб 2-ї бригади 9-ї піхотної дивізії і зведений лазарет 35-го Брянського полку. В 1898 році в штабних приміщеннях відкривається Кременчуцький міський лазарет, переведений після 1921 у військовий шпиталь. Шпиталь зберіг своє призначення і в радянський період. В цей час будівля вежі облаштовується під бібліотеку шпиталю.