Блоґ: Як батькам позбутися міфів про шкільну форму та самої форми

Перед початком навчального року тема шкільної форми стає мега-актуальною. Тисячі, якщо не мільйони батьків та дітей, ходять по магазинах в пошуках одягу. Шкільна форма – той біль, який рано чи пізно переслідує кожну сім'ю.

Я навчалась у радянській школі й добре пам'ятаю той день, коли нашій вчительці, в гонитві за «світлим майбутнім» прийшла істинно геніальна думка – до шкільної сукні ввести чорні та коричневі бантики, кожного дня. Через деякий час до нас приїхала комісія та запитала: «А що, у вас траур?»

Якщо хтось думає, що сьогодні багато змінилось, той дуже помиляється. Шкільна форма регулюється наказом президента пана Кучми та постановою Кабміну від 1996 року, минулого сторіччя. І дуже багато директорів шкіл далі слів: «Ввести обов'язковість шкільної форми..» навіть не читали цього наказу. Фантазія ж безкінечна. У школі, де навчається моя дитина, наприклад, заборонено носити футболки. Але якщо навіть керуватися постановою Кабміну то там… футболки з довгим та коротким рукавом носити до школи дозволено. Але цю статтю мене змусило написати дві речі: костюм за 22 000 (двадцять дві) тисячі гривень та безкінечний діловий стиль, який пропагують школи. І міфи, які засіли в нашій голові.

Міф № 1: шкільна форма урівнює

Костюм за 22 000 грн я знайшла в інтернеті. І він повністю перекреслює перший міф, який гуляє до сьогодні країною. Форма вже давно нікого не зрівнює. Щоб зрозуміти, звідки пішов цей міф, достатньо повернутися в історію. Історію країни, яка вже 26 років, як канула в літу.

У Радянському Союзі шкільної форми не було до 1949 року. Потім була введена форма наказом Сталіна. Для хлопчиків була гімнастерка (тобто ця форма мала воєнний крій і колір), а для дівчат - коричневі напіввовняні плаття. Я можу лише припускати, але мені здається, що в повоєнні роки залишилось дуже багато тканини, з якої шили військову форму, тому й придумали, куди її діти. Форма, яку носили ми, хто закінчив радянську школу, була введена значно пізніше. Я її не любила: ніколи не можу полюбити те, що змушує тебе бути таким, як усі. У Радянському Союзі ми мали бути всі одинакові, бо так легше нас контролювати. І зараз цей міф дуже культивується, бо, мовляв, діти проситимуть одяг від Дольче Габбана чи Валентино, що є нісенітницею. Якщо ви бачили одяг від Валентино лише по телевізору, то ваша дитина навряд чи зуміє відрізнити цю марку в школі. І не факт, що діти, які носять костюми від відомих модельєрів, ходять до вашої школи.

Але уже давно є й шкільна форма на всі смаки й гаманці. У однієї дитини дитини одяг за 50 грн (такі ціни я знайшла в одному з магазинів свого міста), а у іншої куплена в бутіку під брендом Арбер, наприклад, де вартість в десять разів більша. І той, хто вважає, що діти цього не знають, глибоко помиляється.

Крім того, шкільні зошити, ручки, портфелі та пенали показують статусність дитини більше за блузки чи піджаки. Я вже мовчу про телефони, спінери і трендових зайчиків зі справжнього хутра.

Міф № 2: Діловий стиль

Поняття ділового стилю теж родом із Радянского Союзу. Виростеш, будеш гарно вчитися, підеш до інституту – носитимеш костюм. Костюм то неосяжна мрія! Вчення - світло. Інститут – то ціль. Особливо, в селі, де паспорти почали видавати в 1973 році. Я називаю той час правилом одного костюму: коли його купували на весілля і одягали тричі за життя. Але він був. Здається, мрія про костюм не полишає і до сьогодні, коли кожен випускник має потрапити до ВНЗ, щоб потім з вищою освітою торгувати на базарі.

Але повернемось до ділового стилю. Мене просто дивує, що вмінню носити діловий одяг мене вчать ті, хто сам на ньому не розуміється. Чому вони вважають, що чорний/синій/коричневий (дехто не вийшов з «лихих» дев'яностих і культивує до сьогодні малиновий та зелений) – то є діловий стиль? Чому, коли я приходжу до школи, я бачу лише директора школи в костюмі (і за умови, що він чоловік ), і все??? Чому вчителька думає, що плаття в квіточку – то діловий стиль? Мені взагалі цікаво: де вони їх купують, оті безформенні речі в квіточку, коричнево-брудного кольору? Чому їм можна вдягатись, як доярці на фермі, а діти мають бути в піджаках, білих блузках та в босоніжках із закритим носком (останнє - з правил моєї школи - теж порушення наказу про шкільну форму, бо взуття не регламентується жодним підзаконним актом).

З моїм питанням, що таке діловий стиль одягу, мене відправили... до Гугла. До речі, в Гуглі (це такий офіс) хлопці приходять без костюмів та в шортах. Тому мене іноді розбирає сміх, коли мені говорять, що виростеш, підеш до офісу – там буде костюм. У мене є син. Він виріс. Буде програмістом... Костюм йому буде не потрібен. Але Гугл мені відповідає, що діловий стиль одягу - це не лише темні й світлі кольори. Він, виявляється, кольоровий! Найбільше я люблю кежуал… Прекрасний міський стиль з можливістю безлічі комбінацій. До чого я веду: ділового костюму не існує в нашій школі. Є лише слабка пародія на нього. Мені хочеться плакати, коли я бачу маленьких, капловухих першачків у чоловічих костюмах, бо вони ще діти і мають бути просто дітьми. Яскравими, як дитинство.

Міф № 3. А от за кордоном є форма!

У приклад зазвичай приводять Великобританію та Японію. І мало хто з тих, хто ставить за приклад ці країни, читав, що ж насправді там зі шкільною формою? Так в Англії є шкільна форма, але вона регламентується міністерством освіти і включає в себе такі речі: чи є обов'язковою форма, школа вирішує разом з батьками, а діти, батьки яких не можуть купити форму, отримують її безкоштовно. До того ж два светри Джоржд коштують 100 грн на наші гроші. Я особисто дуже любила Некст - там лекала ніби «зняті» з мого сина. Вартість – дешевша, ніж у нас у магазині. Через рік та форма як нова. Щодо Японії, то там шкільна форма обов'язкова. Але, по-перше, я не бачила чорно-білого ділового стилю. По-друге, там (для тих хто цього не знає) у дівчаток перевіряють трусики. І, найголовніше, форма там - стиль життя: і до неї в магазинах є безліч «фенічок» (заколочки, значки, нашивки, браслетики та інші штучки яскравих кольорів). Хоча існує дуже велика проблема: шкільну форму там зобов'язують носити навіть після школи. І вже у дорослому життя дуже багато японських випускників не вміють гарно одягатися. Щоправда, і у нас теж.

Міф № 4. Доступність та якість

Шкільна форма вже давно не доступна більшості. Вона дорога, вона відбирає в багатьох родин значну частину бюджету. Для порівняння: в Америці сарафан коштує 8 доларів, шорти 4 долара, футболка 6 доларів. Наші ціни, на жаль, навіть поряд не стояли в порівнянні з нашими зарплатами. Мені минулого року довелося викласти близько 2500 тисяч гривень за одяг (дві блузки, шорти, сарафан, брюки – українського виробника). І це я купувала за знижками на дорогу форму. Цього року в одному з магазинів продавали за принципом 1+1 за однією ціною. Китай. Низькопробний Китай. Із серії – форма зроблена «зі скла».

Але, навіть купуючи дорогу форму, я не впевнена, що я купую щось якісне. Бо в ЗМІ пишуть про результати перевірок і про те, що й українські виробники дурять покупців, вказуючи неправильний склад тканини та порушуючи норми, про лекала я вже мовчу. Найкращий шкільний костюм, який я купувала сину, був пошитий на севастопольській фабриці. Все інше мало погану якість. Шкільна форма доньки має свої недоліки. Але це остання шкільна форма, куплена мною. Бо я за те, щоб відмінити шкільну форму, я маю повне право відмовитись від неї для своєї дитини, оскільки наказ Кучми не регламентує те, що форма є обов'язковою.

Висновки. Шкільна форма - то дорого. Замість того, щоб подарувати дитині відпочинок, батьки витрачаються на річ, яка ніде й нікому не потрібна, окрім школи. Це зайві витрати, які не вписуються в мій бюджет. Я згоджусь, щоб моя дитина носила шкільну форму ділового стилю лише за умови, що кожен учитель за свої кошти буде ходити в костюмі (спідниця, брюки, піджак) темних кольорів, білі блузки та капронові колготки навіть взимку. Усе це має купуватися на зарплату вчителя.

Для тих, хто не хоче, щоб дитина ходила до школи в формі: можна написати відмову. Бо насправді наказ Кучми про шкільну форму лише містить рекомендації Кабміну: ввести обов'язково шкільну форму в школах та розробити її зразки, залучити підприємства та магазини підприємства для пошиття/продажу форми. Мало що із цих рекомендацій було виконано Кабміном. А оскільки шкільна форма для школярів України має шитися лише з тканин вітчизняного виробництва (що неможливо, бо нікому не відоме те підприємство, яке виробляє тканини), то умови виконання положення 1996 року неможливі взагалі. Уся ж інша шкільна форма може носитися лише за бажанням батьків та дітей. І не може жодним чином регламентуватися директором. Але, якщо ви проти, щоб дитина ходила в діловому стилі, знайте: в наказі є така річ, як шорти та футболки. Тобто заборона їх носити - це порушення прав вашої дитини.

Але я була і буду впевнена, що дитинство має бути кольоровим. Бо в тій же Британії є такі специфічні платтячка в клітинку, синю й червону, а також светри не чорного й не коричневого кольору. У більшості найкращих систем освіти шкільна форма відсутня. У комунальних закладах країн Європи немає шкільної форми взагалі. І не може комунальний заклад, який утримується на мої податки, диктувати мені, у що я повинна одягати дитину до школи. Наші школи мають спочатку дати нашим дітям такі знання, щоб я не була змушена винаймати репетиторів, а вже потім вигадувати відмінності між школами. На мою думку, відмінності будуть не в формі одягу, а в якості знань.