Неодруженим кременчужанкам розповіли, де шукати весільного привида

Понад 100 кременчужан та гостей міста на прогулянці «(Не)Знайомий Кременчук» дізналися чому Кременчук називали Українським Єрусалимом, в якому будинку жив привид, зустріч з яким дарувала швидке одруження та яке відношення до міста має «Титанік».

Організатори прогулянки ГО «Культурний діалог» зазначили, що це не остання прогулянка. На цьому тижні кременчужан знайомили з єврейською історією, далі будуть знайомити з вкладом німецької культури у розвиток міста.

Викладач філософії та краєзнавець Євген Бергер почав свою розповідь, що єврейське населення у Кременчуці іноді досягало 80%, тому місто називали маленьким Єрусалимом.

Зустріч з привидом дарує швидке одруження

Раніше в будівлі краєзнавчого музею знаходився будинок магната Володарського, а тепер в ньому живе привид його доньки Іларії, яка померла від нещасливого кохання.

- Батьки Іларії вирішили видати доньку за заможного купця з Катеринослава (зараз місто Дніпро), але вона заручилася з військовим із Сербії Даміаном, його полк стояв в той час у Крюкові. Коли батьки дізналися про це, вони злякалися, що угода з купцем може зірватися і закрили доньку в кімнаті. Її кімната знаходилася якраз на третьому поверсі. Коханому, який приходив дізнатися де поділася Іларія йому повідомили, що вона одружилася і поїхала до чоловіка. Коли він про це дізнався, він пішов до себе в полк і на вартовій застрелився. Дівчина дізнавшись про смерть коханого захворіла і за кілька днів померла. Після Другої світової війни, коли Кременчук був майже повністю зруйнований, людей необхідно було десь поселити, то люди з часом почали помічати на третьому поверсі привид дівчини в білому, - розповіли кременчужанам трагічну історію кохання.

Зустріч з Іларією в краєзнавчому музеї дарував щасливе кохання та швидке одруження.

Історія будинку на вул. Академіка Маслова

У будинку, що знаходиться біля школи №20, жив власник шкіряного заводу. Вироби зі шкіри користувалися попитом не лише в Україні, а й на території Російської імперії, адже таких підприємств на всю країну було всього три: у Кременчуці, Краснодарі та Нижегородська область (раніше Горьківська обл.). На підприємстві виготовляли вироби зі шкіри, величезним попитом користувалися пояса для верхолазів та сідла для коней.

У власника шкіряного заводу було п'ять доньок, одна з яких була художницею. Вона змалювала післявоєнний Кременчук в руїнах. Ці малюнки обіцяють показати під час наступної прогулянки Кременчуком у неділю 24 вересня.

Театр мініатюр на місці дитячих гойдалок

На вулиці Покладова був аристократичний район, тут жили купці, ювеліри, фабриканти, адвокати.

На місці дитячого садочку був театр мініатюр в якому працював Леонід Утьосов.

Також на цій вулиці був готель «Вікторія», «Пальміра», «Лондон», «Ермітаж», які мали європейські номери. Один з постояльців писав: «готель Вікторія нічим не гірший за готель «Гранд-готель» в Парижі». Також тут жили вчені Докучаєв та Вернадський, класик єврейської літератури Шолом-Алейхем. Після революції тут знаходилася торгівля з іноземцями.

Готель «Вікторія» один з небагатьох будівель міста, які вціліли після Другої світової війни.

Після війни в цьому готелі довгий час жив головний архітектор Кременчука Лев Шлапаковський, який рятував старі будівлі міста. Так йому вдалося врятувати будівлю польського костелу (зараз православна церква Київського патріархату). Також побудували під його керівництво залізничний вокзал, автовокзал, парк «Придніпровський» та «Ювілейний».

З будинку кондитера зробили в’язницю

Раніше кафе «Наутілус» («Пекін», «Білорусь») належав кондитеру Силаєву. Кондитерська в якій працювали греки славилося на все місто. Самі ж греки жили в районі залізничного вокзалу, тому вулицю називали Грецькою (зараз вул.. Халаменюка), вона трансформувалась в назву «Грачова», а район - Грачівка.

В радянські часи там влаштували в’язницю. Вночі вбитих і закатованих на возах вивозили на Ревівське кладовище.

«Собача площа» та відомий на весь світ композитор

Раніше в районі 19 школи була заболочена місцевість, але в сухий період часу тут вигулювали та продавали собак. Також продавали вугілля, дрова, наймали на роботу гувернанток та нянь. Була своєрідна біржа праці. На початку ХХ століття тут були побудовані казарми для солдат. У цьому полку служив лікарем Зиновій Тьомкін, син якого був чотирикратним лауреатом премії «Оскар».

Батько Дмитра Тьомкіна був лікарем, а мати віртуозно грала на піаніно. Саме мама з дитинства залучала Дмитра до музики, а він намагався відмовитися придумуючи різні відмовки. Тоді батько сказав йому: «Він хоче бути військовим лікарем та лікувати вшивих солдат, різати їм руки та ноги, а перед цим мишей та жаб». Після цього Дмитро казав: «Мам, давай грати». Так він став одним з провідних композиторів Голлівуду.

Як до місцевої «Ластівки» приїжджала іспанська футбольна команда

Краєзнавець Євген Бергер розповів, що на місці 19 школи свого часу був стадіон, де грала місцева футбольна команда «Ластівка», яка була популярна в Україні. До Кременчука навіть приїжджали баски з далекої Іспанії, щоб зіграти з «Ластівкою».

Лист з минулого

До війни тут побудували школу №4, під час Другої світової тут був військовий шпиталь. Померлих солдат та офіцерів ховали тут на площі.

- Був випадок. Прийшов лист одному солдату, який за годину до цього помер і не встиг отримати його. Лист поклали в мундир і разом з цим листом його поховали. На місці поховання стояли хрести на яких були каски. З приходом весни могили затопило Німці пригнали військовополонених, щоб переховати військових. Після війни це місце довго було порожнім, але у 60-х роках побудували школу та станцію юних техніків, - розповів Євген Бергер. – Один німець дізнався, що тут був похований його батько. Приїхав на місце побачив спортивний майданчик школи. Він залишив на спортивному полі 19 школи квіти, погорював і поїхав.

Про будинок тютюнового магната Рабіновича та «Титанік»

Один з небагатьох будинків Кременчука, який є пам’яткою архітектури – будинок магната Рабіновича по вулиці Софіївській.

Тютюновий магнат на початку минулого століття віддав свою доньку заміж за польського шляхтича, який любив смітити грошима (пам’ятаючи трагічну історію нероздільного кохання Іларії). За гроші тестя їздив до Києва, Петербурга, Москви, відвідував ресторани і не дуже пристойні заклади. І тут його понесло в Америку. Він опинився на кораблі «Титанік» і якимось дивом врятувався. Повернувшись додому зять Рабиновича взявся за ум та допомагав тестю у веденні справ фабрики. У 1917 році поїхав до Франції й не повернувся. Подальша його доля не відома.

У радянські часи тут також була махоркова фабрика. Тютюнову продукцію під час війни робили вручну і вона мала попит в червоній армії. У Гончара є відомий роман «Знаменосцы», там описано:

- Вошли минаметчики в венгерскую деревню и стали угощать бойцов табаком…
- История, батя, история, - вмешался бас. - Колесо истории. Тютюн ван?
- Нынчен. Сигары… гавайские.
- Это барахло, батя. Кременчугской махорочки б!..

Далі буде...