В кінці робочого дня: як Кременчук відроджувався з руїн

29 вересня на facebook-сторінці Кременчуцького краєзнавчого музею директорка музею Алла Гайшинська привітала земляків зі святом, виклавши світлини післявоєнного Кременчука та цікаві факти про його визволення.

Тож, як повідомила пані Алла, за два роки окупації, і особливо при відступі, окупанти знищили:

• близько 100 промислових підприємства
• зруйнували 27 шкіл
• 7 технікумів
• педінститут
• будинок піонерів
• дитячий парк
• міський театр на 800 місць
• цирк на 1500 місць
• 6 робітничих клубів
• більшість дитячих садочків
• спалили 860 тисяч книг міського бібліотечного фонду
• підірвали міський музей
• залізничний вузол
• пристань на Дніпрі
• електростанцію
• вирубали 100 тисяч дерев
• було зруйновано 93,3% комунального житлового фонду
• дощенту знищено 2898 приватних будинків…

Кременчук за ступенем і характером руйнувань був одним з найбільш постраждалих в роки Другої світової війни міст Європи. Впевнитись у цьому можна, переглянувши кадри фронтової кінохроніки, яку всі бачили; документальні фото (2, 3 – будівля нинішнього музею; 4 – Народна аудиторія, 5 – школа на вул. Красіна), а також малюнки кременчужанки Лідії Литвиненко (мал. 6 - «А жити треба!», 7 – «Міськвиконком», 8 – «Вхід до технікуму механізації на вул. Чкалова», 9 – «Житло серед руїн») та її колеги, художника Дмитра Горлова (мал. 10 – «Торгові ряди», 11 – «Будинок споживспілки», 12 – «Синагога»).

Гайшинська звертає увагу, що малюнки зроблені восени 1945-го, через 2 роки після визволення!

Ось ще кілька фактів того, як Кременчук відновлювався після окупації:

• Важко повірити, але на десятий день після визволення станція Кременчук почала пропускати ешелони з озброєнням, боєприпасами і продовольством. Були пущені перші поїзди на Полтаву, Харків, Ромодан.
• Кременчуцька тютюново-махоркова фабрика буквально через декілька днів після визволення відновила роботу в одному із не до кінця зруйнованих цехів, і щоденно відправляла на фронт близько півтонни продукції.
• До 20 жовтня 1943 року місто одержало електроенергію – звичайно, не скрізь, але все ж таки! Був відбудований водозабірний майданчик, запрацювали чотири свердловини і в окремих кварталах по трубах пішла питна вода; пекарня на вулиці Пушкіна дала першу випічку (до цього населення забезпечували хлібом фронтові пекарні); молокозавод відправив на фронт 70 кг масла і 200 кг сиру із молока, привезеного селянами навколишніх сіл, котрі зуміли сховати від окупантів своїх корів-годувальниць.
• Жовтень 1943 р. видався теплим. На вул. Пролетарській просто неба демонстрували кінофільми, а трохи згодом у відбудованому складському приміщенні суконної фабрики почав давати вистави драматичний театр ім. Саксаганського. Напівголодні люди тяжко працювали цілий день, а ввечері брали з собою стільці чи табуретки – і йшли до театру! На всіх спектаклях був аншлаг.
• До кінця 1943 р. відкрилися три школи - на вул. Чкалова, Театральній (нині Гагаріна) та Красіна (нині Троїцькій); почали працювати окремі цехи підприємств, їдальні, магазини.
• У місті діяли 22 військово-польових госпіталі та медсанбати. Кременчужани брали шефство над окремими бійцями чи палатами: здавали кров, приносили з дому білизну, їжу, лікарські трави, робили перев’язки, писали листи, вчили заново ходити тяжко поранених...
• Після визволення Крюкова максимально оперативно було відновлене залізничне сполучення між лівим і правим берегами Дніпра. Про це ви можете прочитати у спогадах військового інженера А.Цирліна.