Як зацікавити дітей спортом: поради баскетболіста «Кременя» та тренера Антона Михайленка

Атакуючий захисник та розігруючий баскетболіст «Кременя» Антон Михайленко завітав до «Телеграфа» на каву. Антон розповів про свій спортивний шлях, становлення «Кременя», про те, як вдається поєднати кар'єру гравця та тренера, та як дітлахи сприймають суворого тренера.

Баскетбол вразив у саме серце

Мені було років 10, коли вперше спробував свої сили у баскетболі. Тоді прийшов до Євгена Миколайовича Федорова, який тренував. Раптом заняття закінчилися і я не знав, чим зайнятися. Порадившись із мамою, прийшов у ДЮСШ №2. Так я потрапив до Ігоря Петровича Піч, де тренувався і виступав у команді «Котлогаз».

У дитинстві намагався займатися футболом, боксом і хотів спробувати себе в іншому виді спорту, але баскетбол вразив у саме серце.

Від «Котлогазу» до «Кременя»

У 2013 році Ігор Піч зібрав команду, і я вирішив там грати. У нас тоді вийшов непоганий сезон у першій лізі, але розпочалася революція та військові дії, хороший початок ігрового сезону закінчився погано для нас - команда припинила існування. Після цього баскетболу майже не було. Коли зникла команда, я продовжував тренувати дітей та продовжував сам тренуватися, підтримував форму.

Команда "Котлогазу"

Минулого року, коли утворилися команди у Вищій та Суперлізі, через брак досвіду я грав у Вищій, але продовжував тренуватися разом із гравцями Суперліги.

Кістяк команди, як і минулого року, складають кременчужани.

Чи важко було грати разом із президентом Віктором Кобзистим? Важко й водночас цікаво. Легко, коли зсередини вказували на помилки, підказували та надавали мотивацію, більше відповідальності з'являється.

У нас дружна команда: як у роздягальні, так і на майданчику - один одного підтримуємо.

Про надію баскетболу

Антон Михайленко разом із Альбертом Кравцем не лише захищають кольори «Кременя», а й тренують підростаюче покоління майбутніх чемпіонів та зірок кременчуцького баскетболу. Поки Альберт лікується та набирається сил після важкої травми, він продовжує слідкувати за виступами «слонів» та підтримує хлопців на трибуні.

- В Альберта розрив хрестоподібних зв'язок, надрив меніска. Щоб повністю відновитися та повернутися у форму, необхідно близько 3-4 місяці, тому, швидше за все, він вийде на поле вже у наступному сезоні. Альберт постійно приходить на ігри нас підтримати, йому дуже хочеться повернутися в гру, - розповів Антон.

Після закінчення університету в Полтаві Альберт Кравець також спробував себе у ролі тренера в КДЮСШ №2.

- Чому б і ні, грати й заодно навчати новому дітей. Звичайно, допомагають підказки та настанови Федорова, які ми застосовуємо у своїй роботі. Пам'ятаю, в дитинстві не завжди виходило, а тренер знав, де підказати, що зробити, це вже зараз аналізуєш і через власний досвід доносиш дітям, щоб вони не допускали цих помилок.

У мене в групах тренуються діти 2007-2008 років народження, яким по 9-10 років, такий же і я прийшов у баскетбол. Зацікавлюю дітей різними естафетами та іграми, тоді їм цікаво й вони залишаються на баскетболі, а якщо їх грузити теорією, вони надовго не затримаються.

Діти не знають, що я граю за «Кремінь». У школі №1, де заміняв Альберта, діти знають, що він грає за «Кремінь», вони приходять на ігри, цікавляться та розпитують. Наприклад, у 16-ій школі дітки ще маленькі і тільки-но починають цікавитися, якщо їм сподобається і зацікавляться грою, то я їм розповім.

Чи важко грати перед своїми учнями? Звичайно це велика відповідальність, але також це надає сил та впевненості, адже ти не маєш права помилятися. Без помилок неможливо, але, допускаючи їх, ти навчаєшся, і в цьому немає нічого страшного, ось це хочу донести дітям, - додав Антон Михайленко.