9 січня у кременчуцькій бібліотеці відбувся вечір пам'яті українського поета Бориса Чичибабіна, який народився 95 років тому у Кременчуці.
Борис Чичибабін - поет-шістдесятник, лауреат Державної премії СРСР (1990). Справжнє прізвище - Полушин. Народився в Кременчуці, жив в Харкові. Протягом трьох десятиліть був одним з найвідоміших і улюблених представників творчої інтелігенції міста (1950-ті - 1980-ті роки). З кінця 50-х років його вірші в рукописах широко розповсюджувалися по всій країні. Офіційне визнання прийшло до поета тільки в кінці життя, в роки перебудови.
У червні 1946 року Чичибабіна заарештували та засудили за антирадянську агітацію. Імовірно причиною арешту були вірші - крамольна скомороша приспівка з рефреном «Мать моя посадница».
Під час слідства в Бутирській в'язниці Чичибабін написав «Червоні помідори», що стали його візитною карткою і майже настільки ж знамениту «Махорку», два яскраві зразки «тюремної лірики».
родимый дым приснился и запах.
И жить легко, и пропадать нетяжко
с курящейся цигаркою в зубах.
Я знал давно, задумчивый и зоркий,
что неспроста, простужен и сердит,
и в корешках, и в листиках махорки
мохнатый дьявол жмется и сидит.
Ці вірші, покладені на музику одним з найближчих друзів Чичибабіна - актором, співаком і художником Леонідом («Лешко») Пугачовим, пізніше, у шістдесяті роки широко розійшлися по країні.
Вже у 50-ті роки, після повернення з таборів, намічаються основні теми поезії Чичибабіна. Це, перш за все, громадянська лірика, «новый Радищев - гнев и печаль» якого викликають «державні хами», як у вірші 1959 р. «Клянусь на знамени весёлом» («Не умер Сталин»).
До неї примикає рідкісна в післявоєнній поезії тема співчуття пригнобленим народам радянської імперії - кримським татарам, євреям, країн Балтики - і солідарності з ними («Крымские прогулки», «Еврейскому народу»). Ці мотиви поєднуються у Чичибабіна з любов'ю до Росії і російської мови, схилянням перед Пушкіним і Толстим («Родной язык»), а також з синівською ніжністю до рідної України.
Из тюрьмы Лубянской, из тенет застенка
а поэта жребий темен и тяжел.
Я призванье наше меряю Тарасом,
справедливей меры в мире не нашел.
возносили дух мой Гете и Бодлер,
только самый кровный был один Шевченко -
мне огонь и посох, образ и пример.
За інформацією Кременчуцького краєзнавчого музею у 2011 році фонди музею поповнилися матеріалами про життєвий та творчий шлях Бориса Олексійовича Чичибабіна: документами, фотоматеріалами, друкованими виданнями.
Після декомунізації, одна з вулиць Кременчука та тупик перейменовані на честь Бориса Чичибабіна. Згідно з розпорядженням міського голови Кременчука № 58-Р від 18.02.2016 у Кременчуці вулицю Баумана перейменували на честь поета.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.