БлогЪ. Безпека і безпечність Або пустіть мене до школи

Я мама маленької дівчинки, яка ходить до школи. Минулого року ми пішли до першого класу, і я зіштовхнулася з тим, що батьків не пускають до школи. Почалось все безневинно: ви повинні чекати вчителя на вулиці. Єдиною проблемою було те, що вчитель приходив на 15 хвилин пізніше, ніж я повинна була бути на роботі. Тому цей варіант мені не підходив, бо за здорового глузду я в жодному разі не залишу свою дитину на вулиці перед школою, хоча б з питань безпеки. Школи того року мотивували це наказом МОН № 2 від 06.01.2015р. «Щодо заходів безпеки у навчальних закладах».

На жаль, у цьому випадку відбувалась підміна понять, адже цей наказ не забороняв батькам заходити до школи. Більш того рекомендував:

Коли я почала цікавитись цим питанням більш детально, виявилось, що по всій країні йде наступ на те, щоб батькам повністю заборонити доступ до шкіл. До яких лише методів не вдавались школи і які лише аргументи не наводили за обмеження доступу! У цьому дописі я зібрала найпоширеніші та спробую їх розвінчати.

Аргумент перший: А ви знаєте, що в країні війна, і у нас може статися Беслан?

Чи знаю я, що в Україні війна? Так, ми з партнером створили благодійну організацію заради допомоги воїнам АТО. Я з 2014 року займаюсь допомогою воїнам, які боронять нашу землю на сході. І про Беслан теж чула. (Хто не пам’ятає, що таке Беслан, нагадаю: 1 вересня 2004 року була захоплена школа з 1100 заручниками, більша частина яких були діти, також батьки та вчителі. Загинуло 334 людини, більшість з яких діти). Але я б була дуже обережною з оцінкою бесланської трагедії, оскільки діти загинули не від рук терористів, а через дії російського спецназу. Більше того, тема Беслану й до сьогодні в Росії не закрита, і п’ятеро матерів, чиї діти загинули під час штурму спецпризначенців, у 2016 році отримали виправні роботи та штрафи за акцію протесту проти офіційної думки уряду. Докази того, що обстріл школи почався саме з боку російських спецпризначенців вже давно є, але вперто не визнаються російським урядом.

Щодо наших шкіл, то я відповідально заявляю, що кожна (без винятку) школа може бути захоплена терористами. І першим смертником буде отой дядько чи тітонька, яка сидить біля входу і закриває школу перед батьками. Бо жодна школа не готова до заходів з терористичної безпеки. Я не чула, що школи активно проводять хвилинки тривоги, запрошують волонтерів та солдат для лекцій і проведення евакуації дітей зі шкіл у випадку загрози. Більше того, процент вчителів, які пройшли курси з долікарняної допомоги, дуже малий. Тому говорити про те, що закриті двері – це заходи безпеки - дуже передчасно.

Аргумент другий. «А я от знаю випадок у нашому місті, де зайшов дядько в школу і хотів зґвалтувати дівчину в туалеті, і якби не прибиральниця, яка злякала – це сталось би...».

Як же я здивувалася, коли дізналася, що цю казку розповідають у різних школах різних міст України, без варіацій. Таке враження, що в міфічного дядька гастрольний тур по країні, і він ще жодного разу не був спійманий. Навіть у поліцію ніхто не написав заяву, але дядько вперто гастролює роками! Я навіть не хочу робити висновків з цієї історії. Бо її, найімовірніше за все, ніколи не було в реальному житті. Або, зважаючи на кількість міст, у яких «була» ця історія - у нас неймовірна кількість збоченців. І це вже питання до поліції.

Аргумент третій. Дитину можна вкрасти.

Минулого року країну облетіла історія про спробу викрадення дитини на уроці фізкультури невідомими. Ця історія моя улюблена. На УРОЦІ фізкультури (я спеціально виділяю слово урок) хотіли вкрасти дитину. Аргумент вчителя – вона відвернулась. Мені просто цікаво: куди й навіщо відвернулась учитель настільки, що викрадачі з машиною під’їхали до дівчат, і вже їх відводили до машини? Чим взагалі займаються на уроках фізкультури вчителі й діти? Варіант відповіді був, що діти вже здали норматив, і тому були в сторінці. Скажіть мені, будь-ласка, хтось бачив стадіон у школі який не проглядається від краю до краю? Але ця ситуація дуже показова, бо з неї випливає четвертий аргумент.

Аргумент четвертий. А от у Америці, Франції, Англії і т.д. батьки до школи не ходять.

Ви серйозно? Ви, коли туди їздили (це відноситься до Міністрів та керівників різноманітних департаментів) – нічого не помітили незвичного? Я зараз поясню: там закриті території шкіл. Тобто НІКОЛИ на стадіон там не заїде машина, щоб у якоїсь роззяви вкрасти на уроці дитину. Так, там школи закриті, але там до цього йшли не один рік. В Америці, наприклад, є шкільний автобус або дітей підвозять батьки до порогу школи. І вони не чекають вчителя пів години під школою, а вчитель їх зустрічає на порозі. Та й перед вступом до школи батькам проведуть таку екскурсію, що у нас її треба випрошувати, і то директори всіма силами ховатимуть усе, що можна (я не пишу про всіх, але таких більшість, інших одиниці). Щодо Франції, то там чергові класи починають роботу з 6:30 ранку: тобто діти не на вулиці чекають вчителя, а вчитель чекає на них. І найголовніше – там (в усіх без винятку) перерви на свіжому повітрі. У нас це виглядає так: школу на ключ, на перерві не бігати, не стрибати, не говорити голосно, і на вулицю не можна. Чому? Бо там вкрадуть!

Але метод закритої школи тягне за собою ще одну річ – щоденне спілкування вчителя з батьками.

Тобто є така чарівна штука, як інтернет та пошта чи особиста сторінка учня в школі, доступ до якої мають лише батьки, дитина та вчитель. От там вони спілкуються – оцінки, зауваження, поради. Кожного дня, тижня – у кого які правила. І жоден учитель не питає: а хто це буде робити?

Я готова не ходити до школи, вірніше ходити пару разів на рік, лише за умови, що я буду впевнена в абсолютній безпеці своєї дитини. Безпека – це настільки широко, що навіть не зможу все перерахувати. І відсутність портфеля в першому та початкових класах вагою більше п’яти кілограмів – це теж безпека моєї дитини. Бо від цього залежить її здоров’я. А я змушена тягати той портфель, бо мені шкода мою доньку.

Аргумент п’ятий. Чого ви туди йдете? Ми все передбачили.

Усі пам’ятають страшну трагедію в Одесі де палав порівняно новий табір. Так от, я думаю, що не відкрию вам таємницю, що завтра може запалати будь-яка школа. У нашому місті 85% шкіл не готові при пожежі себе врятувати. Це не мої слова – це показала перевірка.

Але, найгірше те, що школи приймають до початку навчального року і пишуть – все добре. Я не ходила з перевіркою вогнегасників чи справності електричної проводки і не знаю, як швидко відкриються запасні виходи шкіл. Але я за півтора року навчання в своїй школі не чула, щоб дітей вчили, як поводити себе при пожежі чи іншій непередбачуваній ситуації (не кажучи вже про повітряну тривогу). Для порівняння: у Америці заходам безпеки присвячують дуже багато часу. І завжди (не один раз на рік, а досить багато разів) відпрацьовують дії на випадок небезпеки. Звучить сигнал тривоги - і діти вибігають на вулицю. Вони відпрацьовують це до автоматизму, бо життя дитини над усе.

А ми безпечні. У нас війна, але ми не проводимо жодних заходів щодо вивчення дій при небезпеці. Ще питання - виклик швидкої при травмі. До яких лише дій не вдаються, щоб нічого не стало відомо. Викликати швидку – то вже остання справа, коли мама з татом трапляються занадто вперті. Мені як матері ніколи не зрозуміти, чому?.. Найгірше, що може бути для вчителя - це догана. Але життя і здоров’я ввіреної Вам моєї дитини важливіше в сто разів.

Аргумент шостий, сьомий інші… Я їх зберу до купи. Всі одразу 

Найфеєричніший аргументом про недопуск батьків прозвучав із вуст однієї директорки – батько приніс марихуану. На питання, а звідки ви знаєте що то марихуана? Директорка, не соромлячись, відповіла: географ понюхав! У мене мільйон питань до географа, але я їх залишу при собі… Звичайно жодної заяви до поліції не зроблено, невідомо куди подівся і пакетик з травкою. Директорка працює й надалі, батьки періодично воюють з нею за право пройти до дитини в клас. У тій же школі директорка вигадала акредитацію для журналістів, перевірку сумок батьків, відсутність жувальної гумки (у батьків) і діловий стиль одягу (у тих же батьків).

Ще один із аргументів – санітарні норми… клас має провітрюватися 15 хвилин до початку навчань. А нічого, що він має провітрюватися і після початку навчань, на кожній перерві? А в деяких школах на перерві діти не виходять з класу. Зараз шириться нова феєрична річ (із останнього) - епідемія кору, якої немає.

В Івано-Франківську батьків не пускають до школи, бо у нас війна, яка плавно переросла у кір. Я не буду давати оцінку «епідемії», бо вона не оголошена. А війна у нас уже чотири роки…

Ще один аргумент: а у Васі, Петі, Марічки батьки (це мені взагалі цікаво, чому саме батьки) вкрали телефон! Так, до однієї з наших шкіл преспокійно зайшов дядько в роздягальню, де діти залишали свої речі перед уроком фізкультури, і вкрав п’ять телефонів. Його не помітив ніхто, включно з прибиральницями. При цьому нишпорив він у дівчачій роздягальні. І явно не одну хвилину.

Ще в одній школі вкрали телефон: батьки просто купили його за суму, яка викликає заздрощі у багатьох. Діти навіть побилися об заклад, коли вкрадуть. Вкрали за два дні… Замість того, щоб викликати поліцію, не знайшли нічого кращого, як самим дивитися у портфелі учнів. Вони навіть не замислюються над тим, що порушують права учнів!

Я просто хочу донести до директорів шкіл та до міністерства, що відкритість школи – це прерогатива. Ви повинні заслужити нашу довіру, довіру батьків. А її на жаль, в мене особисто немає. Вони бояться батьків на уроках, бо нам цікаво! Цікаво не тому, що робити нічого, а тому, що за рік навчання з англійської діти навіть алфавіту не вивчили. Бо в школі звикли до репетиторів – не треба напружуватися, щоб навчити. Вони не хочуть щоб ми бачили, як тече бачок унітазу в шкільному туалеті, відсутність дверцят у кабінках… Не хочуть щоб ми побачили їхні їдальні, де не завжди приємно їсти.

Але знаю точно, що відповідно до закону про освіту я є учасником навчального процесу. А ще я його замовник. І мені просто хочеться побачити: а що ж там з тим процесом і куди він приведе мою дитину? Саме тому батьки змушені викликати поліцію, коли не пускають до школи і складати протоколи. Бо у нас в місті створили муніципальну поліцію (я вже мовчу, що поліцією вона не може називатися), функцією якої є нікого з батьків не пускати до школи (не мої слова – це з інтерв’ю пана очільника даної структури). Єдиним рішенням тоді є виклик справжньої поліції і подача документів до суду.

Школи , які так бояться за безпеку, повинні думати, як забезпечити режим доступу до дитини батькам. Бо весь маразм ситуації полягає в тому, що після 13:00 до школи МОЖНА! Напевне, в той час маніяки сплять. А поки що кожного ранку я бачу, як батьки першокласників моєї школи заглядають у вікна свого класу… Бо їм до школи зась, заважають!