БлогЪ: жінка в окопах війни

Чи часто задумуємося ми, якою є жінка в окопах АТО? Чи багато знаємо про тих, хто пліч-о-пліч із чоловіками силою зброї боронить нас і нашу Вітчизну? На інтерв’ю погодилася дівчина-доброволець Олеся - юна, невисока, з чарівною посмішкою. Свого прізвища вона просить не вказувати.

- Олесю, розкажи про себе, адже так рідко випадає нагода поспілкуватися з дівчатами-військовослужбовцями.

- Мій позивний - Гесс, або просто Геска. Більше року тому, на початку 2017, я пішла служити в Українську Добровольчу Армію, а саме у 8 окремий батальйон «Аратта». До цього я навчалася у ПХДПУ імені Григорія Сковороди на політолога. Під час служби закинула навчання, але зараз повернулася і працюю над дипломною роботою. До початку війни на Донбасі працювала тренером у фітнес-клубі, офіціантом.

- Часто чую від чоловіків-військових, що війна – не жіноча справа. Чи зіштовхувалася ти на фронті з дискримінацією?

- Звісно, все почалося ще з того, що мені сказали, що на фронт мене візьмуть виключно медиком. Я готувалася до цього. Потім приїхали хлопці, які формували групу розвідки. Шукали гранатометника. Подивилися списки тих, хто найкраще «відстрілявся» на полігоні, і запропонували мені. Були скандали, адже мене не хотіли пускати з тими хлопцями у Широкине. Навіть ротний був проти жінок у підрозділі. Саме тому я з часом перейшла в іншу роту.

- А як ситуація в іншій роті? Чи все було нормально і чи звикли чоловіки, що пліч-о-пліч з ними воює жінка?

- По-перше, мене жаліють і ще до останнього не вірять,що я розуміюся на своїй справі. Новий ротний цінує жінок у підрозділі та дає шанс на розвиток. Найбільше заважає те, що хлопці закохуються…

- З якими ще труднощами зіштовхнулася у повсякденному житті, зокрема у побуті?

- Умови проживання жахливі. Жили у бліндажі, де були протяги і бігали щури. Неодноразово наша буржуйка задимлювалася, а одного разу у бліндажі сталася пожежа. Те, що ти жінка, не дає тобі привілейованого становища серед усіх. Сон-разом з усіма. Важко уявити, але до листопада ми купалися у літньому душі. Надзвичайно складно з дотриманням гігієни, бо іноді не вистачало питної води, не кажучи вже про технічну. Якщо захворів, то протягом двох тижнів не зможеш одужати, бо умови не дозволяють. Ми жили серед поля, восени - волого, влітку - спека, але завжди вітряно.

- Як батьки ставляться до твого вибору?

- Мої батьки мене у всьому підтримують. Мама багатьох моїх побратимів називає синочками і часто запрошує в гості. Рідні розуміють складнощі моєї роботи, морально підтримують.

- А як щодо волонтерської допомоги?

- Уся Українська Добровольча Армія тримається на волонтерах. Вони не лише допомагають з продуктами, а й шукають форму та взуття потрібного розміру. Для мене, як для жінки, виникла проблема зі спорядженням, адже маленький розмір важко знайти. Часто волонтери допомагають з більш вартісними речима, наприклад, камерами для квадрокоптера чи раціями. Не уявляю, як би ми були без їхньої допомоги і дуже дякую їм від всієї душі.

- І ми, Олесю, теж дякуємо тобі і всім жінкам, котрі, як і ти, захищають мир у наших домівках і соборність України.