«Під час бою в оточенні найбільше переймалися, чи вистачить нам боєприпасів»

Повільно, як у зимовій казці, сніжинки падали на мармурові плити, встановлені на Алеї героїв бригади охорони Генерального штабу Збройних Сил України. Капітан Ігор Середюк стер природне біле покривало з плити, на якій було викарбовано прізвище майора Олега Коваля (його посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького, підвищили у військовому званні. – Ред.), і поклав дві червоні гвоздики. Три роки тому сніг теж укривав землю, але тоді він був гарячий від полум’я розривів снарядів, кометних польотів ракет із «Градів», кулеметних трас. Жорстокі реалії війни навіки розлучили його з офіцером, з яким він пліч-о-пліч відбивав атаки ворога на одній із ділянок дебальцівського плацдарму…

Нині Ігор Середюк заступник комбата. На цю посаду капітана було призначено торік. Із розмови відчуваю, що він уже впевнено почувається на вищій посаді. А під час першого відрядження в район проведення антитерористичної операції командував ротою. Забезпечував зв’язок штабу сектора АТО з підрозділами. Доводилося виконувати й інші завдання, бо часто-густо у підрозділі не вистачало офіцерів для виконання суто бойових розпоряджень і наказів.

От і того лютневого дня 2015 року Ігоря Васильовича включили до складу резервного взводу. Завдання зрозуміле – надати допомогу бійцям, які несамовито відбивалися від навали бойовиків. Відтворюючи хроніку подій, розповів: «Ми на той час уже перебували в оточенні. На ваше запитання, чи відчували відчай, загрозу життю, скажу так: про це не думали. Найбільше нас турбувало те, чи вистачить боєприпасів. Це було питання життя або смерті. А що стосується резервного взводу, то його назва була на той момент сильно перебільшена, бо реально нас було четверо. Я, капітан Коваль, старший прапорщик Боровський і солдат-водій машини».

Прибувши на місце, вони відразу відчули, що буде «спекотно». Бойовики намагалися захопити приміщення, яке обороняли бійці добровольчого підрозділу. Разом із ними група резерву відбила кілька атак ворога. А коли запанувала тиша, Ігор визирнув у вікно. Нікого не видно. Вирішив разом із капітаном Ковалем вийти з приміщення й оглянути, що і як. Так і зробили. Середюк зайняв позицію з одного боку дверей, Коваль – із другого. Ніби все спокійно. А потім таке почалося… З вигуками «Здавайтесь! Здавайтесь!» бойовики кинулися в атаку. Від снайперської кулі Олег Коваль замертво впав на землю, а поруч з Ігорем вибухнула граната…

Шостий рік служить капітан Ігор Середюк після закінчення Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут у цій військовій частині. Піднявся по кар’єрних сходах від командира взводу до заступника командира батальйону. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького, заохочувальними відзнаками Міністерства оборони України «Знак пошани» та «За зразкову службу». Нещодавно офіцер уклав черговий контракт, мріє про навчання в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. А все пережите на плацдармі під Дебальцевим – це, як зарубка у пам’яті й набутий кров’ю бойовий досвід.

У його робочому кабінеті все по-спартанськи скромно і за статутом. Правда, у звичний інтер’єр не вписувався дитячий автомобіль на електричному ходу.

Стосовно перспектив на отримання житла, за словами капітана Ігоря Середюка, це справа ой якого далекого майбутнього. Офіцер сподівається на підвищення грошового забезпечення, бо, коли був лейтенантом, отримував у еквіваленті 300 доларів і нині не набагато більше…

Володимир ЧІКАЛІН, «Народна армія»

Прес-служба Полтавського обласного військового комісаріату