БлогЪ: чому кременчужани не побачать плюсів медичної реформи?

6 квітня нам у редакцію написала кременчужанка Ірина, обурена пропозицією мера міста Віталя Малецького карати лікарів і їх керівників за те, що з ними не заключають декларацій. 

Нагадаємо, що ситуація виникла на апаратній нараді в мерії. Тоді Віталій Малецький висловив занепокоєння тим, що з деякими лікарями заключили уже більше півтисячі декларацій, а з іншими - жодної. 

Такий стан речей обурив кременчужанку, тож далі наводимо текст листа:

«Про наболіле у відповідь на: «Ответят все: Малецкий обещает наказать руководителей ЦПМСП за то, что с их врачами не заключают деклараций».

Не вистачає слів виразити все те обурення, яке виникає після таких розпоряджень керівників, про які йде мова у статті. З таким підходом нам не бачити плюсів медичної реформи зовсім. Чому мера міста хвилює, скільки декларацій підписано? Чому за це повинні відповідати керівники медичних закладів?

Чому зараз у нас вже вимагають підписання цих декларацій, щоб потрапити на прийом до вузького спеціаліста? Чому лікарі обзвонюють своїх пацієнтів, закріплених зараз за ними, і просять принести всі документи?

Наскільки я розумію, я маю час до 1 липня.

Я не хочу, щоб лікар, який тільки випусував довідки в садочок і школу, отримав зарплату  у липні, яку виділить йому держава саме за мою дитину. Тому, що коли дитина хворіла, я змушена правдами і неправдами (звичайно не безкоштовно), потрапити на прийом до лікаря, який не випише антибіотики на першому прийомі без аналізів або не направить відразу до лікарні, де, незважаючи на ці самі аналізи, так само назначать антибіотики. І дільничному лікарю все одно, скільки разів давати направлення в лікарню і наскільки в цьому дійсно є потреба.

Йому все одно, скільки дітей в сімї, чи буде кому піклуватися про інших дітей(«попросіться, може вас всіх покладуть»). Лікуватися в лікарні – дорого, дорого не тільки по грошам, а й часто по наслідкам. До речі, декілька років назад у Кременчуці лікування обходилося в рази дорожче, ніж те саме лікування у Полтаві чи Харкові. А доброзичливості і людяному відношенню нашим медсестрам ще вчитися і вчитися. Кожні декілька років я змушена «методом проб и ошибок» шукати нового лікаря, бо попередній або виїхав за кордон, або стикнувся і пізнав всі підводні камені нашої медичної галузі і почав діяти за шаблоном «як усі», щоб не брати на себе зовсім ніякої відповідальності. Жодного разу дільничий лікар не виписав нам направлення на обстеження чи аналізи, які були потрібні моїй дитині щомісяця. Все це ми робили в приватних клініках, навіть часто тоді, коли лежали в лікарні у Кременчуці. Лише через роки, коли потреба в цих обстеженнях відпала, він повідомив, що частину з них можна було робити за направленням від нього безкоштовно. Великий вам уклін, лікарю, за це. Викликаючи дільничого лікаря додому, неможливо відслідкувати, що він записав у карточці - неочікувані сюрпризи гарантовані. Неможливо довести своє відповідальне ставлення до батьківства, коли медсестра, яка повинна здійснювати нагляд за новонародженими, пише, що нікого не було вдома, лише на підставі дзвінка на домашній телефон у приватний будинок за чудової погоди. 

Тепер, зважаючи на реформи, я не хочу без нагальної потреби заключати договір з будь-яким лікарем.  Я не хочу забезпечувати його зарплатою в липні, жодного разу не звернувшись до нього по медичну допомогу. В той же час я хочу скористатися своїм правом отримувати довідки від дільничого лікаря до липня без декларації.  

Низький рівень підписання декларацій - головний біль самих лікарів. Таким чином з цієї професіїї підуть ті, кому там не місце. Це буде стимулом для молодих (і не тільки) лікарів працювати краще і відповідальніше.

Якщо заставляти, залякувати, погрожувати, контролювати статистику, намагатися покращити її результати – це буде покращення лише результатів статистики, але далеко не медичної галузі. Я розумію, що від цього залежить рівень фінансування, але не потрібно давити на людей і знищувати те, задля чого медична реформа втілюється».