«Грузини гостинні і дуже гарячої крові: одна іскра і вони вже: «а йди но сюди», - баскетболіст «Кременя» Анатолій Челован

Баскетболом Анатолій почав захоплюватися ще у семирічному віці. Якщо більшість однолітків любили поганяти футбольного м'яча, то Анатолія цікавив баскетбол. Неабияку роль відіграли зріст і гени: батьки та брат Анатолія зростом під два метри. Мама баскетболіста сама займалася волейболом і любов до спорту прищепила своїм синам.

Крім захоплень баскетболом та стрітболом Анатолій вивчає програмування.

Анатолій Челован  (03.08.1991, зріст 208 см) - баскетболіст «Кременя», вихованець кременчуцького баскетболу. Перший тренер - Юрій Кремінь. З 2009 до 2012 року грав за «Київ», по сезону зіграв за « Харцизьк», «Кривбас», «Говерлу», «Динамо» та БІПА. Грав за грузинський клуб «Сухумі», а взимку 2018 року перейшов до «Кременя»

Зі шкільних майданчиків - до палаців спорту

Баскетболом почав займатися років у 11-12. Мені більше подобався баскетбол, ніж футбол.

- З першого класу ходив до Альбертовича. Як буває частенько в дитинстві, чи то колектив не підходив, чи, доки молодий і невпевнений у собі - колектив давить на тебе. І в третьому класі я перестав займатися баскетболом. Мені не сподобалося те, як до мене ставилися. Думав, уже все - з баскетболом покінчено і ніколи до цього не повернуся. Влітку, коли навчався у 8-му класі, часу було багато, а домашні завдання зроблені, я подумав, чому б не приділити час баскетболу. Мені подобалася сама гра, тому вирішив спробувати знову. Став займатися більш серйозно, по одному чи два тренування щодня. За рік вдалося вийти на рівень тих гравців, які розпочинали разом зі мною з першого класу.

Так склалося, що виступав за Кременчук у дитячій лізі. Згодом потрапив у Першу лігу під керівництвом Андрія Кондрашова, з якої вийшли у Вищу лігу. Там мене помітили селекціонери БК «Київ», і почав грати за дублюючий склад «Києва». Тоді я вперше побував у столиці, з того часу я постійно на валізах.

«Хтось сприйняв за жарт, інші - писали нотації»

Анатолій не лише відповідально ставиться до ігор, а намагається підійти креативно до запрошень на гру, демонструючи акторську майстерність. Так коли кременчужанин виступав за київське «Динамо», він неодноразово знімався в роликах-запрошеннях на матчі.

Пропонуємо переглянути одне з них, у якому Анатолій розповідає секрети підкорювання жіночих сердець.

Анатолій Челован встиг пограти за «Харцизьк» та «Кривбас» Кривий Ріг у Вищій лізі, сезон відіграв в Івано-Франківській «Говерлі», «Динамо» Київ, БІПА Одеса, «Сухумі» Грузія.

«А ти хіба не Семащук?»

Кумедна історія з перейменування Анатолія Челована трапилася в Грузії, коли він перейшов до «Сухумі». Анатолій згадав, щойно він перейшов до «Сухумі», президент клубу запитав прізвище та номер, під яким хоче грати. Анатолій обрав номер 7 та назвав своє прізвище, яке мали нанести на ігрову майку.

- Як твоє прізвище?

- Челован.

- Хорошо, Семащук.

Наступного дня відбулася перша гра, і тут Анатолій побачив майку, яка підписана грузинською мовою, однією з 5 найстаріших мов світу.

- Підходжу до хлопців і питаю, що тут написано. «Семащук» - відповіли вони. Який Семащук? тут Челован має бути. Підійшов до іншого, потім до тренера, і всі вони кажуть, що Семащук. Запитав у президента, який записував дані.

- А ти хіба не Семащук?

- Ні, я Челован

- Аааа, нічого виправимо, не знаю чого ти Семащук.

Відмінності з чемпіонатом Грузії

- Різниця була лише у мовному аспекті. Якщо ми тут спілкуємося українською, російською й англійською, то там хлопці спілкувалися виключно грузинською мовою. Спільну мову знаходили через спілкування англійською. Хто із хлопців говорив англійською - всі говорили з ним англійською, тим паче в команді були американці, і щоб вони відчували себе як у своїй тарілці, ми говорили з ними англійською. Молодь розуміє російську мову на більш менш розмовному рівні.

Якщо ти знаходишся десь у місті, то не дуже люблять, коли чують російську мову, доки не скажеш, що ти з України. В Грузії молоді дівчата і хлопці до 25 років здебільшого російської мови не знають, переважно знають англійську. А ось люди старшого віку добре знають російську мову.

Був випадок, коли йшов спілкувався по телефону з президентом і тут мене зупинити й питають:

- Ти звідки, брат?

- З України.

- О, Україна, люблю вашу країну. Пішли винця зі мною вип'єш.

- Ні, дякую, я спортсмен

- А за кого граєш?

- За «Сухумі»

- Ти ж знаєш, що у нас…

- … у нас те саме відбувається…

Грузини гостинні і дуже гарячої крові: одна іскра і вони вже: «а йди но сюди». Це дуже помітно на іграх, коли ти мусиш відчувати команду: хтось зробить фол і вже слово за слово й очі горять. Доводилося заспокоювати.

У нас на Суперлігу більше приходить вболівальників, ніж у Суперлізі Грузії. Може, десь людей 30-40, серед яких переважно друзі гравців, тренера, які аналізували наші ігри. А у нас на матчі тієї ж Вищої ліги у Кременчуці зал повний і за тебе вболівають, це дуже приємно, адже розумієш, що ти граєш не для себе, а для людей, які витрачають свій час, і це безцінно.

Після грузинського досвіду Анатолій Челован перейшов до «Кременя». 

Секрети відновлення

Ігри у баскетболістів у Вищій лізі розраховані дуже щільно, й швидке відновлення сил відіграє ключову роль, особливо якщо гра була важкою (як у грі з «Харківськими соколами», коли суперник принциповий, а друга гра складалася ще й з двома овертаймами).

- Відновлення залежить від самого гравця, його сприйняття навантаження, організму, дотримання режиму та правильного харчування. Після виснажливої гри з «Харковом» я повернувся додому і настільки був виснажений, що закрив очі й миттю заснув. Мені всі телефонують, питають про матч, а я їм: «Відчепіться від мене, я сплю». Іноді буває таке швидке навантаження, що організм не справляється і, щоб відновити сили, необхідно поспати. Комусь для відновлення сил необхідно піти поїсти. Кожен сприймає навантаження по-різному. А професіонали, які звикли до великих навантажень, знають, як відновити власні сили.

Особисто для мене, якщо дуже важка гра, відновлююсь через сон, а так здебільшого після гри зустрічаємося з друзями. У компанії з друзями краще відновлюєшся ніж сам вдома.

Про стрітбол та національну збірну

Стрітбол - один із підвидів баскетболу, єдина відмінність - одне кільце і граєш не вп'ятьох, а втрьох.

- Коли в кінці квітня - перших числах травня закінчується чемпіонат, багато вільного часу, а форму підтримувати необхідно, тому граю в аматорських турнірах зі стрітболу або в турнірах, організованих УСЛ (Українська стрітбольна ліга). Переважно брав участь у змаганнях у Київській області. А колись мені запропонували зіграти в стрітбол за Тернопільський національно-економічний університет, я не зміг відмовити, адже цікаво побігати. Ми відіграли один тур у Чернівцях і посіли друге місце. Тренер був настільки злим: “Як же так, у нас такий гравець...», а я йому тоді відповів: «Заспокойтеся, у нас ще попереду ігри, я обіцяю, що посядемо перше місце».

У фіналі ми вибороли перше місце, тренер був щасливий, ніколи його таким щасливим не бачив. Стрибав від щастя й примовляв: «Дякую Господу за перемогу», а я йому: «Не Господу дякуйте, а хлопцям». Після цієї гри мені запропонували зіграти за збірну з баскетболу 3х3.

Грав за Національну збірну U-20, коли тренерами були Володимир Брюховецький та Володимир Коваль (зараз тренер «Будівельника»).

- Це був не пік моєї форми. У той час я був новачком, який лише другий рік грав за дубль БК «Київ». Постійно була боротьба за позиції. Я здебільшого не грав, був на заміні, щоб дати час відновитися основним гравцям. Більше мене в збірну не запрошували. Зараз дуже великий список кандидатів, щоб потрапити до збірної. У збірній зараз грають Кравцов, капітан Фесенко, Зайцев, Тимофеєнко - всі ці хлопці досвідчені, мають величезний досвід і вони набагато яскравіше виглядають. Я й сам не проти зіграти, якщо мені запропонують.

- На етапі турніру з баскетболу 3х3 у Кременчуці, ти сказав, що націлений на Європу.

- Так, маю бажання заявити і показати себе, що готовий грати в національній збірній з баскетболу 3х3. Якщо буде бажання у тренерів, я готовий пройти збори за збірну.